Від редакції сторінки. Тролі і "професійні" критики. Відпочиньте на цьому тексті. Спробуйте не мочити і хоча б так підтримати дітей, які намагаються думати про те, що всім нам болить.
Хто з молодих добровільно погодиться віддати свій вечір задля того, щоб шукати якусь міфічну культуру? Небагато таких, але все ж є. Учасники Студентського дискусійного клубу на факультеті журналістики Львівського національного університету відважилися. Місце зустрічі цих відчайдухів обросло багатьма легендами. Дехто в назві цього місця шукав містичне пояснення, інші вбачали у ньому загадку. Та все ж це місце на факультеті називається «Коридор біля бібліотеки».
Для початку ми вирішили розібратись з тим, що таке культура, і з чим «її їдять», адже як можна щось шукати, коли не розумієш, що потрібно знайти? Та вже на цьому першому кроці ми загрузли, немов у поліській трясовині. Наші розуміння терміну «культура» не до кінця збігалися. В кожного була своя «власна культура» тлумачення якої він відстоював:
Що таке культура?
Ну, це спадщина народу, його традиції, так я собі мізкую….
Було і так:
- Що таке культура?
- Та це пам’ятки архітектури, мистецтво, література…
Та не у цьому головна проблема. Сучасний споживацький світ не сприймає жодного тлумачення культури. Він вивів такий собі гібрид, який можна охарактеризувати так: культура – це бренд певного народу, на якому можна добряче підзаробити. Своєрідна рекламна марка, на яку «клюють» туристи і несуть свої «еврики» чи «вічно зелені», чи «юані» у сувенірні магазинчики, де їм впихують магнітики на холодильник, глечики і хенд-мейд ляльки (щоправда, за такої кількості, яка існує, це вже «конвеєрний хенд-мейд»). Усі ці товари вони поливають соусом «культура народу», який так обожнюють туристи.
Фрідріх Ніцше казав, що « культура – це тоненька яблучна шкірка над розпеченим хаосом». Аналізуючи сучасні тенденції, можна стверджувати, що культура – це магнітики, глечики і так далі. Невже вони є тим, що оберігає нас від хаосу? Гонитва за матеріальним сплюндрувала навіть культуру. Декілька розумників додумались перетворити її на розвагу для туристів і заробляти на цьому шалені гроші, а суспільство все це спокійно спожило, повільно прожувало і ковтнуло, бо воно і не знало, що таке культура.
Парадокс у тому, що коли в першого зустрічного запитати: «Що таке культура?», він відповість: «Це наша спадщина, пам’ятки всілякі, глечики древні, Шевченко, той, що Тарас». На перший погляд, все добре, але коли сформувати питання по-іншому, то просто очі на лоб лізуть:
- Концерт Дзідзя у Львові – культурна подія?
- Ну та, а як інакше, то ж артист…
Ще й який. Всім артистам артист. Він є дзеркальним відображенням культури суспільства , її репрезентатом. Люди не розуміють різниці між культурною подією і трешом. Сумно, що для більшості з нас все зводиться до концертів, сувенірних крамниць та шаликів з надписом країни, в якій живеш. Це для нас вона, культура.
Проте, не можна перекидати все сміття на суспільство і творити з нього необізнаних оленів. Є такі люди, які себе називають «четвертою владою», «сторожовими псами демократії» і іншими цікавими словами, котрі б мали розтлумачити суспільству, що таке культура.
Натомість, журналісти бігають за сенсаціями, катастрофами, безупинно стежать за політиками і «носіями культури» кшталту Дзідзя. Для них (чомусь так склалось) цікавіше написати про скандал чи злочин, ніж рецензію на виставу в театрі. Було б смішно, якби не так сумно. Журналісти мають фільтрувати все те інформаційне сміття і давати людям вартісну поживу для роздумів, а вони навпаки вартісне відкидають, а сміття пхають аж по вінця.
Чому про культуру не пишуть? Як цю ситуацію змінити?
Для початку ми намагались зрозуміти, що заважає журналістам писати про культуру. Причин ми знайшли кілька, і це далеко не остаточний Їх перелік.
НИЗЬКИЙ РІВЕНЬ ЗПЦІКАВЛЕНОСТІ КУЛЬТУРОЮ – ця проблема очолила пілотон собі подібних. Так, суспільству культура нецікава. Навіщо знати про якісь там літературні набутки, коли в мене є iphone. Навіщо цікавитись мистецтвом, коли є iphone. Кому потрібні театри, коли є iphone.
ЕКОНОМІЧНА НЕВИГІДНІСТЬ – вона прямує одразу за лідером. Який журналіст писатиме про те, за що йому не заплатять? А на які кошти він придбає собі iphone? Гроші на деревах не ростуть, і на звичайному друкарському станку їх не зробиш.
АБСТРАКТІНСТЬ РОЗУМІННЯ ТЕРМІНУ «КУЛЬТУРА» - сумно, але журналісти не знають або ж не до кінця розуміють, що таке культура. Журналісти стали заручниками «брендової» теорії, тому вони писатимуть про те, на що «клюне» пересічний читач і пересічний редактор. Зазвичай те, на що вони клюють, не стосується культури.
ПОЛІТИКА ВИТІСНЯЄ ВСІ ТЕМИ і об’єднує родини вечорами перед телевізором. Хтось комусь набив пику, інший сказав «йолка», а третій плутає букви «и» та «і». Ця клоунада – це найпрекрасніше розважальне шоу в історії телебачення, воно ж і витісняє всіх і вся.
Що робити? Можливо, потрібно, - зробити культуру сенсаційною, такою, що несе в собі не запліснявілі і порохняві традиції, а ці ж звичаї - тільки в обгортці з XXI століття.
Мусимо визнати, що культура застаріла, принаймні застаріло наше розуміння про неї. Якщо ми на Різдво поставимо у центрі міста дідух – це ще не означає, що про цю копицю сіна хтось напише чи зауважить її, чи не скаже «тьфу». Дідух – це традиція, хороша і потрібна Якщо ми зробимо арт-постановку дідуха, додамо яскравого світла, запросимо акторів з театру, то ми вб’ємо двох зайців одним пострілом – покажемо культуру народу і створимо сенсацію. Головне - зберегти зміст, донести основну ідею до людей, а форму можна змінювати так, як того прагне суспільство. Лише зацікавивши його, ми зможемо добитись того, що культура вийде з тіні.