Оксанівка – одне із найменших сіл Вінничини. Тут, біля кордону з Молдовою, за офіційними даними живе 60 людей, реально 45. Місцеві – здебільшого пенсіонери, які все життя прожили на березі Дністра.
Мобільний зв’язок ловить місцями. Продукти раз на тиждень привозить підприємець і торгує кілька годин. Понад 10 років сюди не їздять рейсові автобуси, а шкільний перестав ходити кілька років тому, як тільки випустилась зі школи остання оксанівчанка. Доїхати до райцентру можна своєю машиною, кіньми чи мотоблоком.
Здавалося, тут все проти туризму. Але місцеві почали діяти не завдяки, а всупереч. І ось, вже кілька років сюди їдуть подивитися не стільки на мальовничу природу, скільки на невгамовних мешканців, спробувати спекти хліб та подоїти козу. Пропоную вам щонайменше 5 причин.
1. Місцеві просять сфотографуватися з туристами
«Сьогодні ми купляли продукти в магазині в Ямполі (8 км від Оксанівки - ред) і продавчиня почала фотографуватися із індіанцем з нашої групи. Він представник плем’я амеріндіан. Хлопець за межі Південної Америки не виїздив, у Франції не був, а в Оксанівку от приїхав», - розповідає Ярослав Геращенко, який привіз групу гвіанців у Оксанівку.
Гвіано-українська група після майстер-класу з в’язання хустини
Справді, в Оксанівку приїхала молодь із найбільшого заморського департаменту Франції, разташованому на північному сході Південної Америки.
А вдалося подолати океан та сотні кілометрів закордонним туристам завдяки вінницькому Центру розвитку «Пангея Ультіма», що займається проектами мобільності за програмою Еразмус Плюс Європейської комісії. Власне, організатором та куратором програм є Ярослав.
Куратори програми показують гвіанцям козацьку Бушу, а згодом через своїх знайомих та активну сторінку села у Facebook вирішили звозити їх і до колишніх рахманських поселень, що розташовані у крейдяних вапняках Дністровського каньйону.
Разом із іншими жителями іноземців прийшла зустрічати до сільського клубу найповажніша жителька села, учасниця Другої світової війни Ольга Харевська.
«Спочатку не розуміла, як це – брати гроші за те, що мою козу хтось має подоїти», – каже 92 річна Ольга Харевська.
2. У сільському клубі говорять французькою
Незмінним місцем усіх зустрічей в цьому селі є сільський клуб. Він, як відлікова точка всього, бо все зароджується саме там – нові ідеї, плани, зустрічі та сільські збори.
Хліб, а в оксанівському випадку, ароматна сільська здоба та свіжовикачаний мед колоритно вручили іноземцям голова та члени сільського комітету Родіка Ясінецька, Тетяна Спринчак, Валентина Могила та завідувач сільським клубом Анатолій Харевський.
Гостей вітають на їх же мові. Уроки французької пригадала Родіка Ясінецька та навіть заспівала гостям рядки із гімну Франції – відому «Марсельєзу». Пані Родіка народилась в сусідній Молдові, 34 роки вже як українка. А школу то закінчила ще на 3 роки раніше, але це не завадило жінці при зустрічі із іноземцями швидко відновити розмовну французьку. Каже, що свого часу навіть їздила на районну олімпіаду з французької мови.
3. Розкажуть, що куплять за прибуток від вашого візиту
Дорога туристів до Оксанівки стартувала з відвідин однієї із візитівок Ямпільщини – мальовничої «Панорами». Це верховина урочища «Мохната гора», що має 184 метри над рівнем Дністра. Саме звідси відкривається вид на Молдову, можна побачити красиві меандри Дністра, сам Дністровий каньйон, скелястий крейдяний берег зі старовинними залишками келій та церкви монахів-рахманів. Це одне із найромантичніших місць Ямпільщини, жодне весілля не обходиться без фотосесії саме в цих місцях. Саме там на іноземних гостей чекав цікавий екскурс від екскурсовода-краєзнавця, автора книг про Ямпільщину Галини Собко.
«Цьогоріч село вже відвідало біля 300 туристів. Готувалися як завжди – привели все в порядок, напекли пирогів. Гостям сьогодні будемо показувати наш хостел «Дністер». Так, на виручені гроші від туристів купили ось 7 нових табуретів в їдальню, вже маємо холодильник, газову плиту, тумбочку, на 5 тис. грн закупили посуду», – розповідає про досягнення села голова сільського комітету Родіка Ясінецька.
Голова комітету пояснює, що кожну копійку скеровують на розвиток села.
«Нам вже не дико зустрічати приїжджих людей, для нас це вже новий рівень. Ось художник-скульптор минулої п’ятниці гостив», – розповідає Родіка Ясінецька.
4. Тут вчать простим радощам життя: пекти, доїти та косити
Оксанівка має чим дивувати і що показувати не лише для гвіанців, але й для українців. Здавалося б проста ліпка вареників, майстер-клас із в’язання хустини, плетення вінків, доїння кози, випікання хліба чи косіння трави для нас є чимось буденним, а от для міських людей чи іноземних туристів – це новинка.
5. Вам розкажуть - що означають кольори жіночих хусток
Особливо колоритно виглядає майстер-клас від екскурсовода-краєзнавця Галини Собко. В жінки є колекція старовинних хусток. Перед початком майстер-класу жінка розповідає, що заміжня і не заміжня жінка хустку має носити по-різному. Кожен колір – це певний знак.
Відвідувачка Оксанівки Адріана Талое в українській хустці
«Я вважаю, що немає жінки, якій хустка не пасує, лише треба вміти поводитися із нею, вона ж бо є предметом насправді магічним. Краса у нас усіх – внутрішня, варто її розкрити, за допомогою різних наших жіночих засобів», – каже пані Галина. Кольорова гамма української хустки помножена на цікаву історію та вміння розказати і показати робить свою справу. Кілька хвилин і незнання мови чи культурний бар’єр просто зникає, всі тонуть у посмішці та розуміють одне одно ледь не з пів слова.