Сьогодні ми поговоримо про проблему, знайому усім львів’янам – особливо тим, які мешкають у центрі міста. Це вуличні музиканти. Звичайно, що таке туристичне місто як Львів не може обійтися без них – це одне з обличь нашого міста. Але чи завжди рівень виконання, репертуар, гучність вуличної музики відповідають бодай мінімальним вимогам? Чи готові самі музиканти платити за право грати і співати на вулицях Львова?
Поговоримо про це з депутаткою Львівської міськради Юлею Хомчин, яка є ініціатором програми впорядкування діяльності вуличних музикантів у Львові. Ведучий програми – головний редактор ZAXID.NET Олег Онисько.
***
СЮЖЕТ: Соло на трубі, струнний квартет, чи цілий оркестр. За постійні безкоштовні концерти під відкритим небом вулицю Галицьку в народі вже давно охрестили «Сейшн стріт». Не бракує атракцій і в інших частинах міста. Окрім музикантів, живі скульптури, торговці та вуличні воркшопи. Так, в обідню пору на площі Ринок не знайти вільної лавки. Усі їх заполонили художники та майстрині розпису мехенді.
Марина Временова юрист міського управління культури: «Вони всі подають заявку на масовий захід, зокрема, в нас улюблена була: двоє в костюмі посіпаки - це масовий захід. Музиканти, аналогічно».
Всі ці люди жодні дозволи не оплачують. Однак, при цьому вони не повинні брати гроші з перехожих, а музикантам заборонено використовувати підсилювачі звуку та грати після 10-ї вечора. Дотримуються таких вимог не всі. З початку року львів'яни більше 750 разів звертались до поліції зі скаргами на гучну музику. Кожна 20-та скарга стосувалась вуличних виконавців.
Володимир Сисак керівник відділу ЛКП «Муніципальна дружина»: «Є музиканти, які нормально реагують, ми підходимо розяснюємо їм рішення міської ради про дотримання акустичного режиму, про дотримання тиші, нормально реагують. Інші вже починають трошки заспокоюватись, коли вже викликають працівників поліції».
Закордоном у великих містах давно регулюють час та місце виступів вуличних митців. До прикладу, в Копенгагені музичним гуртам потрібно до чотирьох тижнів чекати дозвіл від муніципалітету, а ще треба попередити сусідів та поліцію. Аби виступити в нью-йоркському метро виконавцям потрібно заповнити анкету та надіслати власний запис до спеціальної комісії. Аби дати концерт на центральній площі Мюнхена теж потрібно пройти кастинг, а ще сплатити до міської скарбниці 10 євро.
***
Юліє, я знаю, ви є автором цілої програми упорядкування діяльності вуличних музикантів у Львові. У чому вона полягає і на якому етапі здійснення перебуває?
Почнімо з того, що ми живемо у величезному, європейському, одному з найбільших міст України – у Львові, який має колосальну спадщину і, відповідно, має мільйонного туриста протягом цілого року. Окрім туриста, у Львові живе практично мільйон ще самих мешканців і деякі з них досі проживають у центральній частині. Моя ініціатива – врегулювати саме це питання, цю проблему, можна й так сказати, напевно, з дискусій, які точаться з цього питання і з скарг мешканців.
Нещодавно я цікавилась питанням кількості цих скарг і якого саме штибу надходять ці скарги. Вони різнопланові і їх дуже багато. До прикладу, за останній місяць 78 скарг надійшло у муніципальну дружину у межах квадрата площі Ринок на діяльність саме вуличних музикантів.
Саме вуличних музикантів?
Саме з цих питань. З огляду на ці проблеми, на їх рівень я виступила з ініціативою піти практикою великих європейських міст і врегулювати це питання.
А які скарги насамперед? У чому вони полягають?
Різнопланові. Одна з найважливіших – це шумовий режим, низька якість творів, мова виконання творів, репертуар. Людей починає цікавити якість, репертуар і мова виконання. Є скарги з приводу безпеки. Вуличне мистецтво – це не лише музиканти, це жонглери, танцівниці, наприклад, ті люди, які розпилюють балончики. Мами скаржаться на шкідливі випари для дітей, які гуляють по центральній частині. Жонглери не завжди дотримуються правил пожежної безпеки і так далі. Скарги різнопланові і чисельні.
А от ці всі вуличні митці – вони отримують дозвіл? Наскільки я зрозумів з нашого сюжету, хто звернувся, той отримав дозвіл, хто не звернувся – грає так.
У межах нинішнього правового поля все, що потрібно для цього – це подати заявку на масовий захід і, згідно з тим, чим він регулюється, вони вважають це заходом, виконують його і мають право. Кожна людина має право на свободу вираження, свободу власної творчості, демонстрації свого мистецтва у межах того законодавства, яке діє зараз. Це єдиний нормативний документ, який це регулює, і закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».
Якщо законом це трактується як масовий захід, то як бути з тим, що вони збирають гроші?
Вони усі трактують це як добровільний внесок. Ніхто не може заборонити людині, захопленій їхнім виявом творчості чи мистецтва, дати благодійний внесок. Питання, коли вже є ці «зазивали», які бігають і виманюють гроші – це вже інше. А добровільний внесок ніхто ніколи не забороняв, якщо ти йдеш і тобі подобається, як той чи інший музикант або митець виконує щось – це в межах правового поля.
Що би ви хотіли зробити? Кому ви пропонуєте дозволяти виступати і чи вони мають платити за це?
Ми б в жодному разі не хотіли, аби це сприймали як заборону. Важливе розуміння всіх факторів цього процесу. Що не йдеться про напрацювання якихось норм, які щось комусь будуть забороняти.
Йдеться про напрацювання правового документу, який би створював умови для гармонійного проживання і людей, і самих митців. Львів – місто культури і ми за те, аби стимулювати культуру, аби ті люди, які мають, що демонструвати місту, львів’яни і ті, які приїжджають сюди, працювали тут.
Але є момент скарги, момент нерозуміння, момент проблеми, момент перетворення міста на Шанхай, я перепрошую, бо часом, коли ти йдеш по Сербській – суцільна какофонія, відстань між одними вуличними музикантами часом не перевищує трьох метрів
Ваші нові правила передбачатимуть усунення музиканта з вулиці лише після скарг, чи спочатку, щоб виступити, доведеться проходити певну процедуру відбору? Як це відбуватиметься?
Почнімо з того, що наразі документу ще немає. Тим, яким ми його опрацюємо, буде відомо. Ми аналізували проекти величезних європейських міст і є дуже багато корисного матеріалу для наслідування, але є важливим момент – залучення до процесу напрацювання самих вуличних музикантів. Можливо, у очах цих людей чи в головах їхніх народиться інших варіант. Однак наразі оптимальною є саме така схема.
Львів мав би створити локаційну мапу, відповідні органи, які за це би мали відповідати, на яких би був покладений контроль за виконанням цих усіх…
Тобто це точки, де можна виступати?
Це локації, де можна виступати у межах центральної частини міста, а також локації за межами міста. Я думаю, що на Сихові, багатонаселеному Сихові,..
Але це не за межами міста.
Ні, за межами центральної частини міста, де той самий вуличний музикант може мати вдячного львів’янина, бо там це екзотика, там немає [таких виступів]. Струнний квартет біля кінотеатру «Довженка» – це не є нічим гірше, ніж той самий струнний квартет у суботу на вул. Галицькій. Погодьтеся, це цивілізація.
Ми говоримо про те, що несемо культуру у кожен район міста. Це у планах і стратегії розвитку культури, яку нещодавно прийняли, і розширення локаційної мапи, і взагалі охоплення цими видами діяльності цілого Львова.
Є практики міст, де для того, аби отримати дозвіл на виконання, є комісія з погодження репертуару. Ті музиканти, які подаються, ті митці, будемо так називати, бо не обмежується це все лише музикантами, просто на музикантів найбільше скарг, подають заявку до цієї комісії на те, що хочуть займатися своїм видом мистецтва там і там, попередньо вибираючи собі локації.
Регламентується не тільки місце, а й час, і тривалість, і частота виступів в одній і тій самій локації. Це теж до обговорення з усіма.
І репертуар…
І репертуар, а репертуар – це вже професійна комісія, яка зможе оцінити рівень виконання творів, рівень володіння інструментом…
На вашу думку, хто в такій комісії має засідати?
Однозначно – хтось з авторитетів у музиці…
Професори консерваторії чи хто?
Не зовсім професори консерваторії, але якщо хтось з професорів консерваторії, кому ця ситуація теж є небайдужою, погодиться працювати з нами у цій комісії, то ласкаво просимо. Головне, аби людина могла розуміти якість виконання і чи не загрожує репертуар, чи не створюватиме він конфліктних ситуацій зараз. Дуже багато скарг на виконання у алкогольному угарі русского року. Оці скарги стають все частішими і частішими.
Але у багатьох містах центральної Європи грають іноді той же рускій рок в угарі…
Якщо немає конфлікту, то окей, але коли уже виходить конфлікт і рукоприкладство, бо є різні такі випадки, то варто врегулювати і цей момент.
Ну очевидно, це вже відвертий кримінал. Все ж вуличні музиканти не є благодійниками, вони не виходять просто розважати публіку. Для багатьох з них це спосіб заробітку і певний бізнес. Наші журналісти запитали самих музикантів, чи готові вони платити місту якісь податки і отримали досить несподівані відповіді.
***
СЮЖЕТ:
Музикантка Тетяна: «Десять, двадцять, п’ятдесят [гривень]. Скільки скажуть. Але я думаю, на цьому закінчиться наша співпраця на вулиці ... Але я думаю, якщо невелику суму, то люди не будуть звертати на це уваги, думаю, заплатять».
Музиканти Олексій та Дмитро: «Нам и так не сильно много кидают, если ми будем отдавать деньги, нам даже не будет за что поесть. - Нет, ну нам будет за что поесть, но зачем? Страна свободная, зачем во что-то превращать. нужно просто сделать отбор музыкантов, качественных, которые действительно показывали людям, которые приезжают в город, что не просто ширпотреб играет на улице, а действительно люди культурные».
Валентин, що майструє з соломи: «Я думаю, що податок ми повинні платити всі, правильно, якийсь такий податок. Але, в залежності від праці. Ну, з вуличних майстрів, сильно не візьмеш, я думаю. Вони роблять більше для культури».
Майстриня з мехенді Катерина: «Я думаю, якщо це все легально, якщо в податкову йде від цього відсоток від грошей, які заробляються, то це все правильно. Я взагалі за те, що за це все має платитися, оскільки просто так сісти собі - це можна з жебракуванням порівняти, бо воно нікуди не йде, гроші не йдуть в державу, не йдуть в державну економіку і немає тоді обміну валют...кругообігу грошей».
***
Як бачимо, фактично всі готові платити: небагато, звичайно, трошки, але готові. Чи готове місто брати з цих людей гроші?
Положення про вуличну діяльність ще не є напрацьованим. Ми будемо збирати, залучати максимальну кількість тих же музикантів, представників виконавчої влади, комісію для того, аби його (положення) створити таким, щоб не заважати один одному.
Але я вважаю абсолютно логічним і послідовним кроком, якщо вже взялися за ініціативу, це все врегулювати. І одним з ключових питань є гроші, то цілком правомірно буде, коли ці люди, ця їхня діяльність, а вона така як діяльність будь-якої іншої людини, вона має бути оподаткованою, і вона має мати право на цю діяльність. Тому я би пропонувала вводити ліцензії ,чи свідоцтва, чи віньєтки, як вони називаються в Австрії, за право займатися вуличним мистецтвом в тій чи іншій локації, в той чи інший час, відповідно до положення.
Тим більше, якщо я правильно розумію, коли ви створите ці локації, ніхто не буде заважати один одному плюс високий виконавський рівень, то ті, хто будуть допущені на вулиці, будуть заробляти суттєво більше, ніж коли вони зараз, як на базарі, стоять поруч і один одного глушать?
Однозначно. Наприклад, муніципалітет Мілана за квартальне свідоцтво збирають 150 євро. 150 євро коштує квартальний дозвіл для вуличного музиканта працювати на вулицях Мілана.
У вас є статистика, скільки скарбниця того ж Мілана загалом отримує від такої діяльності?
Ні, конкретної статистики не маю. Величезне місто, можемо собі прикинути. Якщо один дозвіл – 150, бодай сотня зареєстрованих на один квартал. І ці гроші – і в нашій скарбниці, і в міланській, мабуть, ідуть на покращення умов для них, на покращення інфраструктури.
До прикладу, аби врегулювати це питання станом на зараз вже достатньо рішенням міської ради розширити повноваження Муніципальної дружини і дозволяти штрафувати в питанні перевищення шумового режиму. Сьогодні Муніципальна дружина немає шумових детекторів – це спеціальний прилад, який вимірює рівень шуму. От якщо вони прийдуть, заміряють рівень шуму на Галицькій, і почують скарги двох аптекарок, які вже просто не можуть працювати через те, що шум заважає, то, думаю, після штрафу, ставлення до цього буде відповідальним.
Що важливіше – скарги аптекарок чи все-таки певний визначений в місті рівень шуму? Адже можуть бути неадекватні аптекарки, яким просто не подобається, що хтось грає на сопілочці?
Насправді, шумовий режим регулюється, і для того, аби його вимірювати, достатньо купити ці прилади і регулювати. Є норми, показання шумового режиму в певні пори доби, і це навіть не питання міського законодавства, а всієї держави, шумовий режим регулюється законом України про дотримання шумового режиму.
Тобто ви не очікуєте, що хтось буде це оспорювати. А оці у вас шумові детектори вони сертифіковані чи ні? У нас швидкість на вулицях не вимірюють, бо не сертифіковані прилади. Думаю, що шумові детектори теж.
Треба напрацьовувати, чи сертифіковані шумові детектори чи ні, але Цюріх, Копенгаген, Мілан не дозволяють на вулицях звукопідсилюючої апаратури. Це ключове питання.
У нас цього досить багато.
Це треба забирати. Дозволяють тільки ті невеличкі підсилювачі на батарейному живленні, які не можуть давати тої потужності, що перевищує дозволений рівень шуму.
Хтось тихо грає на електрогітарі зі звукопідсиленням, а може прийти просто оркестр, який буде грати досить гучно на акустичних інструментах – де межа шуму? Тобто, все-таки оці вимірювання..
Напевне, шумовий режим і детекція звукова. Той принцип локаційної відстані буде унеможливлювати такі моменти. Головним моментом по музиці буде все-таки детекція по шумовій висоті, а якщо правильно напрацювати локаційну мапу, то відстань між одними і іншими просто не перешкоджатиме паралельному виконанню.
А ви вірите, що музики поїдуть у спальні райони (умовно спальні)?
Будемо пробувати. Думаю, що це буде залежати від того, наскільки це «вдячні» візити. Вони спробують, попрацюють, якщо на це буде запит створений на Сихові чи Рясному..
Їм і зараз не нічого заважає пробувати, але всі у центр пруться.
Бо тут турист з різною валютою, постійний турист, тут кав’ярні, ресторани, тут інший штиб їхнього поціновувача – найвдячніший.
***
СЮЖЕТ: Львів'яни про вуличних митців
Роман, львів'янин: «Талановиті люди, є дійсно гарно виконують, чи це музика, чи будь-що, то чому б ні?»
Ольга, львів'янка: «В принципі, воно мені не заважає»
Андрій, львів'янин: «Більшість вуличних виконавців, це якісь такі примітивні виконавці»
Ірина, мешкає в центрі міста: «Це непогано, що музиканти співають, але я вважаю, що потрібно заборонити підсилюючі колонки, тому що ми, живучи тут в центрі, просто страждаємо. Люди примушують нас слухати концерти, яких ми не хочемо слухати, співають одну й ту саму пісню, бо п'ять разів підряд, це не є нормально».
***
В мене ще останнє запитання, я хотів би уточнити про ці художні ради. Це дуже суб’єктивне питання – визначення рівня виконавців, репертуару і так далі. Ви не боїтеся закидів суб’єктивності цих рад?
Ну, наша Нацрада [з питань телебачення ы радыомовлення] встановлювала недавно ухвали про заборону російськомовного контенту. І тут дуже багато суб’єктивних питань, але все ж ці ухвали і закони прийняті.
Але там є критерії…
Власне, критерії тут найважливіші: за якими ознаками, критеріями ми будемо відбирати.
Наведу вам приклад – є якісна російськомовна пісня і неякісна україномовна. Яку заборонять?
Якщо виконання російською мовою буде дозволено, то і ті, і ті будуть дозволені. Процес напрацювання критеріїв буде публічним і прозорим, громадськість буде брати участь у цьому процесі. Якщо комісія з якості скаже, що україномовні не підходять по якості, то не підходить.