Наприкінці липня 1991 року в доповідній КГБ Голові Верховної Ради УРСР Леонідові Кравчуку повідомляли про сценарій можливого розпаду СРСР, який спрогнозували в США. Голова КГБ СРСР Володимир Крючков стверджуватиме, що ще кількома роками раніше комуністичні спецслужби відчували наближення колапсу. Що відбувалося за лаштунками Серпневого путчу, який зробив розпад СРСР швидким і незворотним? Як сталося, що із чотирьох сценаріїв розвитку подій, описаних у прогнозі ЦРУ, українці обрали найрадикальніший – «Розпад»?
У цій книжці автор поденно відтворює події 1991 року. Наводить ще донедавна секретні архівні документи ЦРУ і КГБ. Уперше зіставляє спогади учасників і свідків здобуття Україною незалежності: політиків, істориків, письменників. І відповідає на запитання, хто насправді зруйнував імперію зла.
Олександр Зінченко – український історик, публіцист, автор «Години папуги», першої книжки, що висвітлює українські сторінки Катинського злочину, та сценарію документального серіалу «Колапс. Як українці зруйнували імперію зла», який здобув премію Івана Франка й був номінований на Національну премію України імені Тараса Шевченка. Книга вийшла у видавництві Vivat.
***
Коли Кравчук, Єльцин і Шушкевич констатували смерть СРСР у Біловезькій пущі, Горбачов в інтерв’ю Українському телебаченню займався самонавіюванням: «Усі хочуть! Хочуть на Заході, щоб Союз зберігся! Хочуть… Увесь третій світ, країни, що розвиваються… Усі хочуть! Одні ми, чи як?! У нас що, дах поїхав?!»
Зиновій Кулик з Українського телебачення у відповідь на цей пасаж лише ввічливо всміхався. Він теж іще не знав новин із Біловезької пущі.
Через кілька годин після трансляції в ефірі інтерв’ю Горбачова Анатолій Черняєв звично нотував до щоденника свіжі новини:
«Опівночі. Щойно – радіо: Єльцин, Кравчук, Шушкевич оголосили про припинення існування Радянського Союзу як суб’єкта міжнародного права, про недійсність усіх законів, що належать йому як державі. Домовилися, як спільно фінансувати оборону… І економічний механізм – упродовж грудня.
А я щойно слухав – 1,5 години – записане вчора інтерв’ю М. С. (по українському ТБ), де він затято і пристрасно доводив, що “розійтися” неможливо і що відмова від Союзу – загибель для всіх.
Інтерв’юеру-хохлу слова не давав вставити… І що він через голови “цих новоявлених політиків, що виникли за два роки”, звернеться до народу і ніби має ще “засоби”, “про які він зараз говорити не буде!”
Словом, з цього моменту я живу в іншій державі – Росії, і я вже фактично безробітний».
***
9 грудня о 7:30 ранку Горбачов зателефонував Кравчуку:
– Що ви там вигадали?! У мене за спиною! Навіть до відома не поставили! Совість хоч у вас є?
– Михайле Сергійовичу, ми вам зателефонували, поінформували, нічого не приховали. Адже рішення народилося під час зустрічі. Журналістів поставили до відома. Вже увесь світ про це знає: радіостанції передають. Хіба це «за спиною»?
– Я прошу терміново прибути до Москви. Тут перебуває Назарбаєв, тут Єльцин, і ви з Шушкевичем маєте бути тут! От ми зберемося уп’ятьох і ще раз обговоримо це питання. Це не пересічна справа, ви ж подивіться – світ здригнувся!
– Михайле Сергійовичу, ми делегували на зустріч із вами Бориса Миколайовича. Він має всі повноваження про все вам доповісти.
– Отже, не приїдеш? – уточнив Горбачов.
– Ні, – відповів президент України.
У ці дні США отримали гарантії від голів республік про ядерне роззброєння та про мирний сценарій «розлучення».
***
13 грудня Горбачов розмовляв із Бушем. Сорок хвилин він скаржився президентові США на Єльцина, Кравчука та все, що було йому не до вподоби. Буш практично весь час слухав мовчки. У записі розмови Горбачов був позначений як «президент колишнього СРСР». Йому залишалося пакувати валізи.
16 грудня держсекретар США Джеймс Бейкер зустрівся у Москві з Єльциним і Горбачовим. Обговорили передачу влади та ядерних валізок. Потім держсекретар США по черзі об’їхав ледь не всіх президентів республік майбутньої Співдружності.
21 грудня в Алма-Аті одинадцять республік уклали угоду про створення Співдружності Незалежних Держав. Центральні міністерства і відомства ліквідували. Контроль над ядерними валізками зосередився лише в руках Росії. До липня 1992 року ядерні арсенали України, Білорусі та Казахстану мали б вивезти до Російської Федерації для ліквідації.
22 грудня Анатолій Черняєв записав до щоденника: «А в Кремлі тим часом об 11-й годині М. С. “зібрав” Яковлєва, Шеварднадзе та мене… Сіли доопрацьовувати прощальну заяву. Едуард Амбросієвич не підтримав варіант Яковлєва (з двох абзаців, сопливо-образливий). Мій практично прийнятий…
Редагували – захопилися, ніби у Волинському чи Ново-Огарьові складаємо чергову промову для Верховної Ради чи чогось у такому стилі. Сперечаючись про слова, ніби забували, що йдеться про некролог».
23 грудня Черняєв зафіксував у нотатнику, що Горбачов із Єльциним в присутності «батька Перебудови» Олександра Яковлєва «засідають» у Горіховій кімнаті: «Їм від самого початку таскали коньяк “під каву”, а потім вони іще й обідали». Горбачов передавав справи Єльцину. Бесіда тривала вісім годин із перервою на телефонну розмову з прем’єром Великої Британії Джоном Мейджором.
Олександр Яковлєв спостерігав, як останній генсек компартії, перший та останній президент СРСР передавав особливо важливі документи першому президенту Росії.
Серед іншого Горбачов вручив Єльцину конверт і додав, що варто порадитися, як із його вмістом бути далі. На конверті красувався напис «Пакет № 1».
Яковлєва шокувало побачене: це були надсекретні документи щодо Катині – розстрілів комуністичними спецслужбами польських військовополонених у 1940 році. І Горбачов передавав їх так спокійно, ніби він, Яковлєв, ніколи до нього не звертався із запитаннями щодо них, а Горбачов ніколи не відповідав йому оте своє: «Шукайте!» А тепер виходить, що генсек увесь час мав їх напохваті.
З поміток на конверті ставало зрозуміло, що цей пакет був своєрідною інсигнією – атрибутом найвищої влади, який переходив від генсека до генсека. Документи «Пакета № 1» побували в руках Костянтина Черненка, потім – Юрія Андропова. Горбачов вперше відкривав його 18 квітня 1989 року. А 23 грудня 1991-го він переклав цей головний біль на Єльцина: «Боюся, можуть виникнути міжнародні ускладнення. Хоча тобі вирішувати…»
У іншій «особливій папці» лежали таємні протоколи до Пакту Молотова-Ріббентропа.
Горбачов передавав Єльцину спочатку валізки зі смертельними таємницями. А через два дні – валізки зі смертельними небезпеками. У тих, других, лежали ключі від ядерного апокаліпсису.
О 19:00 на Різдво, 25 грудня, 1991 року Горбачов з’явився перед камерами: «Дорогі співвітчизники! Співгромадяни! Через ситуацію, що склалася з утворенням Співдружності Незалежних Держав, я припиняю свою діяльність на посаді Президента СРСР!»
Того ж вечора програма центрального телебачення «Время» показала, як над Кремлем спускають прапор СРСР.
«Я був вдома, і нам повідомили про відставку Горбачова. Президент був у резиденції Кемп-Девід, якщо я не помиляюсь. Він мав приїхати в Білий дім і звернутися до громадян з Овального кабінету. Отже, я прибув на зустріч із Президентом та Скоукрофтом у Західному крилі незадовго до його звернення. Пригадую, це було Різдво… Я приїхав, ми зробили звернення, і Президент у своїй промові визнав незалежність України», – згадував той різдвяний вечір Роман Попадюк.
Досвідчений дипломат та перший посол Сполучених Штатів у Києві ділився емоціями, які пережив того дня: «Ви, мабуть, пам’ятаєте, як раніше старші покоління мігрантів молилися за незалежність України?! І сам факт, що ти дожив до цього часу і можеш бути свідком цього, був просто неймовірним! Усі повторювали, що Україна буде вільна. Але коли це справді стається, і ти це проживаєш, і ти є частиною цього, від такого просто перехоплює дух».
«Добрий вечір і щасливого Різдва всім американцям по всій нашій великій країні!» – розпочав промову президент США Джордж Буш. Камера повільно наближала обличчя до глядачів, президент продовжував: «Конфронтацію завершено. Ядерна загроза, хоча вона далеко не зникла, відступає. Східна Європа вільна. Радянського Союзу більше нема».
Все це дійсно нагадувало Різдвяне диво, очікуване і несподіване водночас.