10–17 грудня в Україні вперше відбудеться фестиваль Дні ромського кіно, щоправда, онлайн через пандемію. Захід організовує Ромський Жіночий Фонд «Чіріклі» у партнерстві із SODI (Німеччина), Romedia Foundation (Угорщина) та Міністерством закордонних справ Німеччини. Про захід, програму фестивалю та проблеми ромської меншини ми поспілкувалися з Юліаном Кондуром, ромським правозахисником та координатором проєктів Фонду «Чіріклі».
- Розкажіть, будь ласка, більше про ромське кіно. Думаю, в уяві пересічного українця спливає хіба що той чи інший фільм або серіал, у яких роми подаються в стереотипному образі груп музикантів та танцівниць на весіллях. Ті ж, хто більше розуміється на кіно, згадають, ймовірно, Кустурицю. Чим сьогодні є ромське кіно і як виникла ідея організувати фестиваль?
- «Дні ромського кіно» – це ініціатива, яка покликана розширити уявлення пересічного українця про ромів. Ви маєте рацію, зазвичай нас сприймають суто як музикантів та артистів або як криміналітет, відповідно – є позитивні та негативні стереотипи, які панують у публічному просторі. Наша мета – надати більше прикладів історії ромів, культури та викликів, з якими ми стикаємось. Фільми Кустуриці – це екзотизований фольклор. Він відкриває двері всередину спільноти, але при цьому багато іронізує й об’єктивізує ромів. Я це сприймаю як вдалу гру зі стереотипами.
Ми вирішили показати передусім створені представниками ромської спільноти фільми, але до програми також відібрали фільми про ромів, які мають символічний характер. Це, наприклад, «Циганка Аза», відзнята ще 1987 року за радянських часів. Цей фільм прославив пана Ігоря Крікунова, який пішов з життя цьогоріч через ковід, – саме тому ми вирішили його показати. Також, крім самих показів, готуємо відкриття, на яке запросили дружину та доньку пана Крікунова – Людмилу і Жанну, – та фінальну дискусію в останній день показу. На фінальну дискусію будуть запрошені діячі культури та громадські активісти, не лише роми. Ми спробуємо поділитись думками щодо фільмів і того, як можуть виглядати аналогічні ініціативи в майбутньому.
Нас дуже надихає берлінський фестиваль Ake Dikhea?, назву якого можна перекласти як «Тепер бачиш?». Він відбувається уже п'ятий рік поспіль. У світі зараз знімають дедалі більше фільмів про ромів і знімають їх люди зі спільноти. І це досить якісні продукти, які мають міжнародне визнання та нагороди. Вони розповідають історії не лише про складну долю народу, але також про ідентичність, сильних жінок та перспективи розвитку. У нашому фестивалі та фестивалі Ake Dikhea? є дещо спільне – це прагнення показати альтернативу вкоріненим стереотипним уявленням про ромів, нашу власну думку й бачення, виражені у творчості ромських митців.
- Як формувалася програма для фестивалю та які ще фільми буде показано?
- Такий фестиваль в Україні відбудеться вперше, тому команді була потрібна допомога фахівця, і, звісно, з нашої спільноти. Кураторкою виступила Каталін Баршоні, засновниця Baxt Films, кінорежисерка, соціологиня і керівниця Будапештської ромської неурядової організації Romedia Foundation. Ката є також нашою давньою подругою і радо погодилась допомогти нашій організації відібрати фільми відповідно до тематичних блоків. З нашого боку координатором ініціативи є Роман Зіменко, правозахисник, дослідник культури і політики. За сумісництвом Роман відповідає за видимість та адвокацію боротьби з мовою ворожнечі онлайн. Він є кіноманом і зробив великий внесок у формування програми Днів ромського кіно.
Відібрані фільми на фестивалі розподілені за такими тематичними групами:
1. Нерозказані історії наших предків – ромське рабство в Румунії.
2. Забуті страждання. Ромська пам’ять про геноцид під час нацистської окупації.
3. Ромське уявлення про майбутнє, де панує добробут.
Протягом 7 днів глядачі матимуть змогу подивитися 7 фільмів.
З програми фестивалю мені найбільше подобається останній фільм – «Великий театр в Сороках» (Soroca's Bolishoi Theatre), 2018 року виробництва. Фільм про те, як діти з маленького міста в Молдові діляться думками та оповідають, як вони живуть, про що мріють та як, на їхню думку, виглядатиме щасливе майбутнє. Але також для мене дуже важливим є фільм «Лист прощення» (Letter of Forgiveness), 2020 року, що розповідає про історію рабства, про яку так мало відомо загалу: 500 років роми перебували в неволі на території Румунії, і в цьому фільмі відображено історичні події, що передували скасуванню рабства в середині ХІХ століття.
- Сьогодні в Україні надзвичайно поширена ромофобія. Поширена вона як серед звичайних людей, так і в колах правих екстремістів. Ультраправі систематично вчиняють напади на ромські громади й доходить, на жаль, до вбивств. Чи адекватно реагує на це держава?
- Рівень ромофобії в Україні перебуває в тліючому стані. Однією з причин є і те, про що говорите Ви, – це окрема лінія антиромської пропаганди з боку радикально налаштованих сил. Криміналізація, дегуманізація та scapegoating (створення образу «цапа-відбувайла» та звинувачення окремих груп у проблемах, причиною яких є не вони і не їхня діяльність, – ред.) – це ті прийоми, які вони використовують у своїй риториці, звинувачуючи ромів в антисоціальному способі життя та налаштовуючи суспільство на агресію і реталіацію (помста за завдану шкоду, – ред.). У нашій країні є проблема реагування правоохоронної системи на насильство з боку таких сил. І це стосується не тільки ромів, але й інших груп, наприклад, ЛГБТ-спільноти. За адекватну реакцію потрібно боротись, звісно ж, законними методами – звертатися до поліції, Омбудсмена, керівників місцевих органів влади, ЗМІ. Аби поліція краще реагувала на насильство та мову ворожнечі щодо ромів, наша команда долучена до проведення спеціальних тренінгів для правоохоронців, на яких порушуються питання адекватного реагування та розслідування злочинів. Держава іде нам назустріч, усвідомлюючи свої національні та міжнародні зобов’язання, але політична воля – до реальних дій – має бути на всіх рівнях, а не лише на рівні ЦОВВів.
- Чого потребує ромська спільнота в Україні, крім захисту від ромофобів та ультраправих? Держава і громадянське суспільство приділяють належну увагу проблемам ромської меншини?
- Насамперед маємо розуміти природу проблем ситуації українських ромів. Вона полягає в соціальному та економічному вимірі – ідеться про трансгенераційну бідність та соціальну ізольованість. Тому, крім реакції на першочергові виклики – упереджене ставлення та антиромські настрої, важливо поліпшувати соціальну та економічну інфраструктуру, особливо в сільській місцевості. Соціально й економічно маргіналізованими є не лише роми, але й люди з інвалідністю, люди із сільської місцевості, матері-одиначки... Роми є серед усіх вищеперелічених груп, і таким людям жити повноцінно ще складніше. Наше суспільство сьогодні набагато краще поінформоване про проблеми ромів, але найактивнішими серед залучених сторін до поліпшення цієї ситуації переважно є самі роми. Як ромський правозахисник, я відчуваю належність до громадянського суспільства, я безмежно вдячний всім організаціям, які працюють з нами пліч-о-пліч, поліпшуючи ситуацію протягом багатьох років. Проблем досі є безліч, але я переконаний, що позитивні зміни відбуваються, а плоди нашої роботи дадуть про себе знати.
- Чи планується влаштовувати фестиваль ромського кіно наступного року?
- Звісно, ми вже шукаємо фінансування на підготовку наступних Днів ромського кіно. Наступний фестиваль попередньо плануємо на осінь 2022-го, і, звісно, хотілося б організувати живу подію з презентацією й гостями. Цього року вимушені проводити все в онлайн-режимі, бо в умовах ковіду безпечні живі події в кілька разів дорожчі та обмежені у своїй видимості. Я сподіваюсь, що нам вдасться започаткувати гарну традицію на роки вперед.