У розпал вступної кампанії з’явилася інформація від Міністерства, що з 76% цьогорічних випускників, які вирішили вступати у виші, 55% подали заяви тільки на контрактне навчання. Минулого року я опублікувала статтю «Манівці та хащі вступної кампанії (Путівник для батьків)», в якій прогнозувала подібну ситуацію. Правда, я мала на увазі передовсім, що коли в Україні не дотримуватимуться принципів справедливого вступу (список пільговиків в Умовах займає більше десяти сторінок), діти вступатимуть у закордонні виші. Вступають і в закордонні, але українські батьки навіть коли діти залишаються тут, вирішили не бавитися у гру «вступна кампанія» з державою, вони одразу віддають дітей туди, де ті хочуть навчатися, бо дбають про те, щоб дитяча психіка була здоровою.
На мою думку, це дуже гарно свідчить про українських батьків, а також про те, що наша ситуація не є безнадійною.
Минулорічну статтю я писала з власного досвіду і цю також пишу з власного досвіду, оскільки наша, уже шістнадцятирічна доня, провчившись рік на бюджеті у державному виші, вирішила різко змінити вектор свого руху – припинити навчання на літературній творчості й вступити на психологію у приватний виш. Події відбуваються у Львові, тому кожен легко визначить, про які навчальні заклади йде моваJ
Оскільки ситуація не оригінальна – діти не завжди одразу можуть визначити, де хочуть навчатися, що їх справді цікавить і серед них є такі, які не захочуть 4 роки тягнути лямку нецікавої науки, то нам, батькам, доводиться якось це вирішувати.
Спробую викласти наш досвід у вигляді конкретних порад, які зможуть заощадити батькам дрібку нервів і здоров’я.
- Якщо Ваша дитина зрозумівши, що помилилася і вступила не туди, вирішить вступати деінде, Ви повинні підготуватися заздалегідь, особливо, коли дитя неповнолітнє (до 18 років), тому що оригінали документів у виші, де воно навчається, вам видадуть тільки за умови, якщо ви матимете довідку з органу опіки і піклування, який розгляне заяви – Вашу і Вашої дитини, прийде до висновку, що ці дії вчиняються не на шкоду дитині й надасть свою згоду на видачу вам оригіналів документів. Раджу звертатися з клопотанням про таку довідку ПРИНАЙМНІ ЗА МІСЯЦЬ до часу, коли Вам потрібно буде здавати документи у новий виш.
- Коли Ви, переконавшись, що Ваша дитина вступила в омріяний на даний моментJ заклад, із довідкою в руках прийдете в деканат факультету, де вона навчається і попросите видати Вам оригінали документів, першою фразою може бути, що Вам потрібно повернути державі кошти, витрачені на навчання Вашої дитини. Так ось: НЕ ПОТРІБНО. Якщо дитина вступила у приватний виш чи на контракт, ЖОДНИХ КОШТІВ ПОВЕРТАТИ НЕ ПОТРІБНО.
Це якщо Ви захочете ще раз вступити на бюджет, то за Постановою Кабінету міністрів України від 26 серпня 2015 року «Про затвердження Порядку відшкодування коштів державного або місцевого бюджету, витрачених на оплату послуг з підготовки фахівців» Вам нарахують суму в декілька разів більшу за вартість навчання на контракті.
Мені ще сказали, що наказ про відрахування два тижні верифікується у Міністерстві! Я телефонувала у Міністерство. Моє запитання викликало сміх чиновників і приязну відповідь: «Мабуть, ви така гарна студентка, що вас не хочуть відпускатиJ. А ми нічого не верифікуємо».
- Раджу одразу попросити в деканаті так званий ОБХІДНИЙ ЛИСТ, бо навряд, чи Вам його запропонують. Навіть якщо Ваша дитина не має читацького квитка, а в університеті існує електронний облік читачів, Вам потрібно підписати цей папір у кількох бібліотеках, а це теж потребує часу.
- Вам також буде потрібно здати у деканат залікову книжку і студентський квиток! Якщо залікова книжка у нас була, то квиток моя студентка загубила. У деканаті мені сказали принести довідку з Бюро знахідок про те, що квитка у них немає. Тут я категорично запротестувала: дитину відраховують, усі документи анулюються, а ми маємо бігти у Бюро знахідок. Ми ж не маємо наміру поновлювати квиток і далі ним користуватися.
Тоді нам запропонували написати заяву на ім’я ректора з проханням видати документи без повернення студентського квитка, підписати її у проректора і з нею іти у відділ кадрів. Що ми і зробили.
У відділі кадрів ми перевірили за списком документи, які нам видали і перевели подих.
- Усе це тривало два дні (про довідку з органів опіки і піклування я подбала заздалегідь)! Якщо б я сама не ходила в університет й не намагалася пришвидшувати процес, тривало б довше. А терміни прийому документів під час вступної кампанії, як відомо, обмежені. Можна і не встигнути.
Ми встигли. Дитина радіє. Я написала цілком невинний приватний пост на ФБ і раптом на тлі привітань виникла дискусія про нашу освіту. Дискутували серйозні люди – професори, науковці, освітяни, журналісти, правники. Про державні й приватні виші, про класичні університети, про науку і комерцію. Окремі коментатори пропонували думки дискутантів винести для ширшого обговорення.
З повним текстом можна ознайомитися за посиланням, а найцікавіші коментарі я скопіювала, щоб зручніше було читати (скріни є):
Наталія Величко Iryna Petrovych-Martyn Ви, безперечно, маєте рацію. Але те, що в цьому році ми спостерігаємо, свідчить про поступовий занепад освітніх закладів, які досі вважаються найкращими. Уже зараз 55% вступників подали заяви винятково на контракт, а частина дуже розумних дітей надає перевагу приватним вишам. Якби не було держзамовлення, картина виглядала б для вишів першого ешелону не дуже приємно. Нас, наприклад, стримувала від контракту лише матеріальна ситуація в сім'ї. Для мене це означає, що конкурентними стають ті заклади, де дбають про студентів у всіх тих смислах, про які Ви пишете. Як би там не було, а це, все ж таки, конкуренція: діти з балами 190+ відмовляються від бюджету в Могилянці на користь чи не найдорожчого закладу України.
Natalia Kovalchuk Наталія Величко Дозволю собі уточнити, що навчання в УКУ насправді не є найдорожчим (за винятком окремих спеціальностей). Вартість контракту в НаУКМА, наприклад, вища, навіть якщо не враховувати стипендійні можливості, які пропонує УКУ. Історія, філологія, культурологія - по 28 тис. на рік. В УКУ - 19.
Iryna Petrovych-Martyn З наших знайомих випускників цього року, як ніколи, більшість хотіли в УКУ, подали туди документи, мали високі бали ЗНО, але дехто змушений був відмовитися, бо та знижка в оплаті, яку їм запропонували, не створює батькам можливості оплачувати дороговартісне навчання. Тому таких дітей повинна підтримувати держава, надавати їм фінансову підтримку за принципом "гроші йдуть за вступником", незалежно від того, який університет він обирає — державний чи приватний. Жоден інший приватний виш не надає ніяких стипендій своїм студентам, там "хочеш вчитися — плати". Але через наші низькі зарплати ми далеко не завжди можемо навіть такою пропозицією скористатися.
Наталія Величко Iryna Petrovych-Martyn точно, моя дочка дуже хотіла в УКУ. Якби держава "віддала" гроші, а не місце, то ми точно подавалися б в УКУ. Так насправді повинен виглядати принцип гроші йдуть за дитиною.
Iryna Petrovych-Martyn Мене би теж нині не порятувала цьогорічна стипендія. Навіть якби не стипендія тоді, 3 роки тому, оплата була ще більш-менш доступною. Дуже прикро, коли ти працюєш у державі, сплачуєш усі податки, а не можеш оплатити дитині якісне навчання.
Yaryna Senchyshyn Наталія Величко Я після минулорічної вступної кампанії писала, що невдовзі батьки не захочуть бавитися у гру "вступна кампанія" з державою і тим більше не захочуть втягувати в неї дітей. Але я не думала, що українські батьки так швидко зорієнтуються, припускала, що це станеться за 2-3 роки, але цьогорічні 55% ЛИШЕ на контракт дуже гарно характеризують українських батьків.
Iryna Petrovych-Martyn Anatoliy Ivchenko Теж прикро за ЛНУ, бо сама там вчилася. А тепер чую невдоволення від студентів різних спеціальностей. І не лише ЛНУ (скаржаться на те, що дисципліни дублюють, змінюючи назви, гола теорія і більше нічого, слабких тягнуть за вуха, бо то платники, вчать позавчорашній день, студенти іноземної філології не мають мовної практики). Не хочу сказати, що всюди суцільно зле, а в УКУ ідеально. Знаю про справді хорошу підготовку на окремих спеціальностях тієї ж Політехніки, де є прогресивні молоді викладачі. В УКУ не ідеально, але там над прогалинами працюють. Позитивне можу сказати з досвіду навчання на конкретній спеціальності. Донька спілкувалася зі студентами-соціологами інших університетів, то навчальні програми таки різні; до них на 2 курсі перевелася 3-курсниця з ЛНУ, то дещо надолужувала самотужки (то попри те, що вона на курс вернулася). Студенти УКУ виконують дослідження у програмі, про яку студенти інших університетів лише щось чули. Тут нема повторення шкільної програми, непотрібних дисциплін, на першому курсі — гарна гуманітарна складова. Видатних вчених нема, але викладачів, які не вміють чи не хочуть навчити, попри те, що можуть бути блискучими фахівцями, там не тримають. Сухих теоретиків, далеких від практики, здається, теж нема. Всі пари сумлінно відпрацьовують. Викладач, який не розвивається, не працює над собою, в цьому університеті не втримається. Вкінці семестру серед студентів проводять анонімне анкетування. Їхні думки враховують для поліпшення якості навчання. Поза парами студентам пропонують лекції відомих фахівців. Викладання англійської — на дуже високому рівні, з носіями мови. Вже не кажу, що там не працює: домовитися, заплатити, "порішати", бути чиєюсь дитиною тощо. А далі — побачимо. Це наш досвід. Можливо, в когось він інший.
Михайло Зарічний Yaryna Senchyshyn Ярино, я вже вітав молодшу Ярину з вступом і ще раз вітаю, користуючись нагодою. Однак, стосовно науки, то потрібно все розставити на місце. Насамперед, в УКУ та інших нових університетах значна частина кадрів підготовлена в наукових школах саме ЛНУ. Далі, ЛНУ як наукова інституція зараз високо стоїть у масштабах держави, ось рейтинг за показниками Scopus:
Yaryna Senchyshyn Михайло Зарічний Михайле, дякую! Я нічого не маю проти ЛНУ, сама його закінчила:) Просто є діти, яким він не підходить. Або дитина раптом зрозуміла, що опинилася там, де їй не подобається, де їй нецікаво. Зрештою, вибір - не така проста штука, молоді люди можуть помилятися, шукати. І якщо є можливість спробувати в іншому закладі, то чудово. Ярина цілий рік готувалася до вступу в УКУ. Вона справді цього хотіла. Що буде далі, побачимо:)
Iryna Petrovych-Martyn Yaryna Senchyshyn Дуже добре, коли дитина зважується змінювати, коли розуміє, що це не її. І важливо, щоб ми, батьки, то підтримували. Є чимало студентів, які на 1-2 курсі зрозуміли, що спеціальність чи навчальний заклад або середовище їм чужі, але мучаться до 4 курсу, бо ж як підуть? Що скажуть батьки? Друзі? А особливо якщо на бюджеті вчаться. У моєї Уляни була трошки подібна ситуація: після 9 класу - поліграфічний коледж (комп'ютерна обробка), ближче до кінця 2 курсу почала сумніватися, що то її. Вибір був: доучуватися і без особливих заморочок потрапити на 3 курс УАД або готуватися, складати ЗНО і шукати себе в іншому. Перший варіант — простіший, комфортніший. Але... Спрацювало те, що не завжди те, що простіше, — добре. У результаті — коледж закінчила заочно, теперішнім навчанням задоволена. Далі — буде видно. Отож, нехай наші діти шукають себе. А ми підтримуймо і допомагаймо їм у цьому.
Ulyasya Bor Anatoliy Ivchenko колись мій син дуже гарно і коротко сказав- в УКУ атмосфера надихає до навчання
Ulyasya Bor Anatoliy Ivchenko насправді я теж трішки і вчений, і викладач, і можу дещо порівняти і оцінити....моєму сину там дуже подобається, але цього року він теж пересклав ЗНО і теж кардинально усе змінив - вступив на архітектуру в Політех, на бюджет, чим немало здивував усіх...так що кожному своє....і я теж тішуся, що наші діти не бояться щось змінювати в житті
Михайло Зарічний Сучасна модель університету - це поєднання науки і навчання. Що стосується "нових університетів" (назвемо це так), то вони відводять науці другорядну роль. Вони також не працюють над відтворенням науково-педагогічних кадрів, а воліють запрошувати кадри на короткий термін з класичних університетів чи АН. Я вважаю це помилкою, бо тимчасові кадри не забезпечують добрих стандартів навчання.
Yaryna Senchyshyn Михайло Зарічний Ти говориш про ідеальну модель, але який наш університет їй відповідає? Із "відтворенням науково-педагогічних кадрів" теж проблеми. Часто посередності"відтворюють" ще сіріших посередностей, а справді яскраві й талановиті особистості не можуть вписатися в цю ієрархію. Вона їх просто викидує. А запрошені кадри - це ж непогано. Це рух, а не застій. А рух - це зміни, це розвиток, це перспектива
Михайло Зарічний Класичні університети все ж значно ближче до цієї ідеальної моделі. Так чи інакше, УКУ запрошує наші кадри, а не навпаки. Запрошені кадри - це непогано лише на перший погляд, а насправді з ними можна буде спостерігати лише перманентні зміни, а розвиток і перспективи - звідки?
Yaryna Senchyshyn Часом ваші кадри просто йдуть працювати в УКУ з різних причин, але це таке. Я про те, що в нашому класичному університеті, а саме про нього тут мова, на кафедрах часто застій, а не розвиток (з відомих причин), а рух - це ж добре
Богдана Неборак Михайло Зарічний пане Михайле, а кого ще зараховуєте до «нових»?
Щодо співставлення науки й навчання — цьогоріч я захищала магістерську роботу з права. І серед львівських науковців вартим уваги був один дослідник інформаційного права, котрий працює в школі права УКУ. Як би я не хотіла знайти бодай цитату когось із юридичного факультету «класичного» університету Франка (де провела 4 роки, а тому знала, як і де шукати) — це мені не вдалося. Може, мало шукала, а може, актуальні теми й справді досліджують не всі університети — навіть ті, що з начебто давнішою та тривалішою історією.
Михайло Зарічний Yaryna Senchyshyn Хвала Богові, у нас є свобода і люди можуть змінювати місце праці. Одним з основних мотивів, чому вони це роблять, є платня. У цьому суть деяких комерційних освітніх проектів - зібрати за вищу платню кваліфікованих викладачів на спеціальності, що користуються ажіотажним попитом. Сказати, що ті викладачі будуть у новому середовищі краще викладати, навряд чи можна. І теж, нікого там не цікавить наукове зростання викладача. Тож у чому рух, у чому прогрес?
Михайло Зарічний Богдана Неборак П. Богдано, я не про поодинокі приклади, а про систему. Те, що я пишу, на жаль, є правдою. І я знаю, про що пишу, бо дискутував на цю тему з менеджерами різних університетів (краще не буду перелічувати, щоби не ускладнювати собі життя).
Богдана Неборак Михайло Зарічний ці приклади для того, аби спростовувати чи підтверджувати системи. Я ж тут — про людей, які є гравцями в системі і які важать для мене більше за стіни закладів.
Щодо того, як система себе відтворює — теж міркувала над цим і мала декілька розмов. Мені виглядає, що до УКУ ідуть люди, які прагнуть більшого далеко не тільки в грошах, формулювання такої мотивації серед основних дуже звужує нашу дискусію. Адже для освітньої установи важливою є надбудова зі спільних цінностей. І виглядає на те, що цінності УКУ дещо більше спрямовані на рівність, гідність, інновації, розвиток, синергію й творення, ніж у тому ж Університеті Франка — тому частина прогресивних викладачів, які надають їм перевагу, покидають ЛНУ.
Михайло Зарічний Богдана Неборак Не маю наміру характеризувати УКУ, це велика інституція, яка має свою специфіку, про яку я мало що знаю. Однак, я критично ставлюся до освітніх програм зі спеціальностей, які користуються попитом, в тім і в УКУ. Тут більше діють закони комерції. Запитайте, як там фінансується наука і чи хтось в принципі зацікавлений у тому, щоб викладач розвивався як вчений. І також, чи не є там викладачі на короткотермінових контрактах... А між тим індивідуальна свобода викладача і можливість його зростання саме на тому й будується, що він захищений багаторічним контрактом (на Заході нерідко довічним) і до його наукової роботи ставлення як мінімум не гірше, ніж до дидактики.
Стосовно ж цінностей, які "більше спрямовані на рівність, гідність, інновації, розвиток, синергію й творення", то, вибачте, це тільки красиві слова. Я вже не кажу про "прогресивних" викладачів - за якими такими критеріями людей ділять на прогресивних і не прогресивних, ретроградів?
Богдана Неборак Михайло Зарічний у мене ж є сумніви щодо довічних контрактів. Тобто, неефективний викладач, чиї курси не користують попитом, довічно захищений, якщо він грубо не порушить трудову дисципліну (або й порушить, та залишиться безкарним :) )?
Я із задоволенням спитаю, як фінансується наука в УКУ, і напишу про це, бо точної інформації не маю. Хоча на мій простий погляд зовні, фінансування гуманітарних наук - простіша справа, ніж природничих.
А красиві слова, якими я оперую - це трохи з теорії прав людини, трохи із Законів України "Про освіту", "Про вищу освіту". Ще забула серед цінностей зазначити академічну доброчесність, дотримання якої теж є серед законодавчих вимог.
Щодо "прогресивних" викладачів - маю на увазі таких, хто готовий до змін і хто прагне міняти ситуацію у професійному середовищі.
Михайло Зарічний Богдана Неборак Здобути довічний контракт (tenure) дуже непросто на Заході, але він дає незалежність перед адміністрацією, а без незалежності про що можна говорити, про яку гідність і тп.?
Втратити tenure, до речі, теж можна, зокрема, за порушення етичних норм. Ця система успішно працює у провідних університетах.
Стосовно красивих слів, то можна багато говорити, що цінності університету А більше спрямовані на синергію, ніж цінності університету В - все одно переконливо довести це навряд чи можливо. Тому слова, це тільки слова.
До яких змін ми маємо бути готові? (Мені згадалася відповідь піонерів: "Завжди готові!") Яку ситуацію потрібно поміняти у професійному середовищі? Може, краще відмовитися від різного роду ідеологічних штампів? Професура ділиться на кращих вчених і гірших (це можна визначити більш-менш за рівнем публікацій ітп.), а не на тих, хто готовий (на словах) до змін і не готовий.
Богдана Неборак Михайло Зарічний гадаю, у демократичному суспільстві дотримання такої засади як незалежність не вимагає довічного контракту
Мені не згадалася відповідь піонерів, бо я про них лише читала, не мала нагоди постояти у лавах. "Ми" - люди, що наповнюють університети - маємо бути готовими творити критичний та дедалі вільніший розум у межах своїх сфер дослідження, аби рухати їх уперед. Знову красиві слова, чи не так? Під цим я розумію також зміни, які впливають на наші сфери дослідження та наші університети і які ми самі приносимо, аби розвивати наші сфери дослідження й наші університети.
Проте, це "ми" - у кожного своє, тому хтось не бачить проблем у професійному середовищі - і це нормально. А хтось бачить, і, якщо воно не flexible, змінює його на інше. І тоді справді стають неважливими категорії, за якими ми (студенти, викладачі, сторонні особи) оцінюємо професуру. Бо кожен знаходить те, що є для нього прийнятним.
Закрадається ще одна пастка, яка стосується відтворення системи, про яке Ви писали вище. Певні установи займатимуться literally відтворенням, установи ж з іншими цінностями (хай і ефемерними чи декларованими) будуть здатні розвивати науку. Але це пастка для мене і моє бачення. І це теж нормально, конкуренція на місце ліцензійного обсягу в кожнім українськім університеті, публікації у базах Web of Science i Scopus скажуть усе без слів.
Михайло Зарічний Богдана Неборак Якраз tenure - це винахід демократичного суспільства, радянська влада встановлювала для викладачів 4-річний термін. Зараз у приватних університетах підписують навіть річні контракти. Якщо викладач чимось незадоволений, то контракт не продовжують.
Можна говорити про науку, розвиток і тп., але насправді в це потрібно інвестувати. Скільки інвестують у науку в приватних університетах? Непропорційно мало. У цьому і є проблема. Тому реально відтворення викладацьких кадрів через аспірантуру ітп. відбувається у класичних університетах. Добре чи погано, але так є. Навряд чи той же УКУ зараз відкриє аспірантуру з комп'ютерних наук, наприклад. Це справа неприбуткова і клопітна.
У класичних університетах дуже багато проблем, я це добре знаю. (Зараз веду досить безнадійну війну з "фабрикою дисертацій". До речі, люди, які проголошували себе реформаторами і прихильниками змін, успішно мені в тому перешкоджають.) Та насправді загальний рівень науки і освіти визначають саме класичні університети, приватні все ще виконують роль деякої надбудови.
Iryna Petrovych-Martyn Знаєте, не так давно в УКУ набирали на дві спеціальності. Тоді цей навчальний заклад нікому не муляв очі, ніхто не переймався, чому туди вступають, бо вступало значно менше. І ніхто не панікував: УКУ забирає нам вступників. Ще 3 роки тому ровесники моєї доньки та їхні батьки здивовано запитували: а на що там можна вступати? А цьогоріч їхні молодші, подивившись на розчарування навчанням у класичних університетах старших братів-сестер, вибрали УКУ. Коли 10-11-класник вирішує, куди вступати, він взагалі не думає, чи в обраному університеті розвивається наука (про такі речі задумуються пізніше). Йому важливо здобути знання, щоб стати хорошим фахівцем, вивчати те, що потрібно, а не позавчорашній день (бо ж на кафедрі працює викладач, який читає непотрібну дисципліну), важливо потрапити в добре академічне середовище, де всі дотримуються певних цінностей і моральних принципів. Є речі, які класичні університети поки що собі дозволити не можуть, а є те, що могли б, але чомусь не поспішають. А це позначається на якості підготовки добрих фахівців, на студентах, які хочуть чогось навчитися, а не просидіти 4 роки в універі. Не знаю, що ви вкладаєте у поняття "комерційний проект". Його можна застосувати хіба що до двох комп'ютерних спеціальностей. Бо важко назвати комерційним проектом богослов'я чи історію та археологію, на яких, до речі, є аспірантура. У Львові — не один університет. Не всі повинні вчитися в УКУ, ЛНУ чи в Політехніці. Кожному — своє, він повинен бути там, де знайде себе. А конкуренція між вишами повинна бути здоровою.
Roman Pastushenko Михайло Зарічний Цікава дискусія, у якій рацію, на мою думку, маєте і Ви, і Богдана. Справді, класичний університет зі стабільним фінансуванням та науковими школами - це для молодої людини гарна перспектива здобути високу кваліфікацію та шанс на професійне зростання. Разом з тим, як Ви самі визнаєте, професори у класичному університеті є сильні та слабші (Це - норма). Ви праві й у тому, що приватні університети волею-неволею більше орієнтовані не на науку, а на задоволення попиту на освітні послуги. Богдана ж права у тому, що наші державні університети - ще не класичні і не демонструють упевненого руху у напрямку до класичних. Професори цих університетів різняться не тільки компетентністю, а й доброчесністю. Чимало серед них не борються з "фабрикою дисертацій", а толерують, а то й підтримують її існування. Питання ж у тому, на що сьогодні (і в найближчі десятиліття) у юних українців більший попит: на професійні знання чи на сповнене довіри середовище. Якщо врахувати вік абітурієнтів (17-18), відсутність такого середовища у нашій школі і руйнацію інституту сім'ї, відповідь буде однозначна. Більшість абітурієнтів зовсім не впевнена у правильності професійного вибору, зате відчуває гостру потребу у моральному середовищі. В УКУ таке середовище створено, а в ЛНУ - ні. Навчаючись в УКУ, маєш добрі шанси статись цілісною людиною, а навчаючись в ЛНУ, - сумнівні зробитись компетентним спеціалістом ( не виробляються потрібні ставлення). Разом з тим, сформувавши в УКУ переконання та виробивши життєві цілі, студенти можуть полишити навчання там, щоб набути потрібної кваліфікації в іншому університеті. Переваги УКУ, НУКМА і подібних вишів для молоді у тому, що навчання там дає українцям віру в можливість світу без подвійної моралі та облуди, формує відпірність до принад "світу квазіцінностей", у якому звикли жити старші покоління.
Богдана Неборак Roman Pastushenko дякую за Ваш комент! Проакцентую єдине — хоч до НаУКМА й існує ставлення як до модного приватного вишу, це якраз "класичний" університет настільки, наскільки така модель можлива в Україні — з мого досвіду
Михайло Зарічний Roman Pastushenko Не можна протиставляти професіоналізм і "моральне середовище". Що би вибрав кожен з нас, якби була потреба звернутися до хірурга? Доброго фахівця чи такого, що навчався у "моральному середовищі"? До речі, це все - матерії вельми розмиті. Ви пишете: "Навчаючись в УКУ, маєш добрі шанси статись цілісною людиною, а навчаючись в ЛНУ, - сумнівні зробитись компетентним спеціалістом (не виробляються потрібні ставлення)." Дуже сумніваюся, що за цим стоїть щось більше, ніж суб'єктивні враження.
Я не ставив перед собою задачу когось з кимось порівнювати. Кожен має право тут на власну думку, мотивовану чи немотивовану. Мене цікавлять тенденції в освіті. У всьому світі, крім пострадянського, наука робиться в основному в університетах і ми би мали теж до цього прагнути. Тому я не сприймаю намагання зробити вищу освіту без науки. А завдання комерційних освітніх проектів саме такі - здешевити підготовку фахівців коштом наукової діяльності викладачів.
Дзвінка Калинець-Мамчур І коштом того, що нема природничих факультетів, у тому числі екології, біології. Бо навчання, я вже не кажу про науку, вимагає коштовного обладнання, препаратів, реактивів, колекцій і т.д.
Дзвінка Калинець-Мамчур Тому порівнюють лише гуманітарні спеціальності, а пишуть про ЛНУ загалом
Yaryna Senchyshyn Я страшенно вдячна усім коментаторам за цікаву, посутню і дуже потрібну дискусію. Я не сподівалася, що мій приватний пост її викличе, але зараз тішуся, що маємо на ФБ обговорення на такому достойному рівні. Скільки проблем тут порушено! А проблеми освіти справді торкаються всіх. Я дуже хочу, щоб у нас були найвищого рівня "класичні" університети, щоб були престижні приватні заклади, які забезпечували б високий рівень знань. Щоби був вибір. Я не мала на меті нічого порівнювати, але я на досвіді власних дітей, який є і моїм досвідом, переконалася, що далеко не всім студентам уже з першого курсу потрібна висока наука і усвідомлення того, що ти навчаєшся у виші, де проводять наукові дослідження найвищого (чи якогось іншого) рівня. Але їм, безумовно, потрібне комфортне середовище, приязне ставлення викладачів і персоналу, увага і повага до їхньої думки, та й, зрештою, гідні умови для навчання і перебування. Це те, що не вимагає аж таких великих капіталовкладень, але чомусь продовжує залишатися проблемою. Звичайно, студентів треба навчати. Вони повинні бачити, що викладачі відповідально і сумлінно до цього ставляться, вчасно приходять на пари, заліки, іспити. Це елементарні речі, але, на жаль, вони теж є проблемою.
Roman Pastushenko Iryna Petrovych-Martyn Я не стверджував, що в УКУ не набудеш потрібної кваліфікації. Але вибір професій вужчий через названі паном Михайлом причини. Навчатися в УКУ треба насамперед ради духовного "дозрівання", особливо тоді, коли ще сам/сама не розумієш, яку професію варто освоїти.
Roman Pastushenko Михайло Зарічний Не заперечую. Але справді добрий хірург - це моральна людина. Професіонали-циніки, на мою думку, не тільки не досить професійні, а й небезпечні. Я намагався сказати, що в Україні пріоритетом для державних вишів, зокрема й ЛНУ, має стати утвердження норм доброчесності, тоді як для вишів на зразок УКУ та НУКМА, - формування власних наукових шкіл. Приємно, що, як каже Богдана, в Могилянці ці школи є (я знаю тільки про школи істориків).
Roman Pastushenko Залишилось думки дискутантів "причесати" у якомусь тексті та винести на ширший загал напередодні Дня знань. Як Вам така пропозиція?
Iryna Petrovych-Martyn Слушна думка! Бачу це як узагальнений проблемний текст про плюси і мінуси державних та приватних університетів, про те, над чим треба працювати і тим, і другим. Думаю, цікавих і доречних коментарів буде чимало. Хтозна, можливо, до обговорення долучаться представники різних університетів, експерти.
Думок я не «причісувала» і не узагальнювала. Плюсів і мінусів не визначала. Кожен може прочитати і додати щось від себе. Кожна думка тут, як на мене, дуже важлива, оскільки йдеться про майбутнє наших дітей і майбутнє нашої країни. Яким воно буде?