В українському парламенті вельми широко поширене таке дивне явище, як небажання депутатів голосувати. І йдеться не про незгоду з якимись проектами, а саме про саботаж голосування, коли думка депутата просто невідома нікому, крім нього самого.
Про масштаби цього феномена можна судити хоча б із поведінки народних обранців на позачерговому пленарному засіданні Верховної Ради: під час прийняття постанови про російську агресію не взяли участі у голосуванні 27 депутатів із 298, зареєстрованих у залі. А це майже 10%. І, варто зауважити, це далеко не рекорд. Не забуто ще зовсім недавній піврічний бойкот всієї фракції Компартії, до якого потім приєдналися залишки регіоналів. І в новій Верховній Раді часто не беруть участі у голосуванні цілі фракції або групи.
Для довідки подаємо список депутатів, які проігнорували уже згадуване голосування про російську агресію:
Блок Петра Порошенка: Лопушанський А. Я., Негой Ф. Ф., Савченко О. Ю., Чекіта Г. Л., Шинькович А. В.
«Народний Фронт»: Лук’янчук Р. В.
«Опозиційний блок»: Бахтеєва Т. Д., Воропаєв Ю. М., Білий О. П., Кісельов А. М., Козак Т. Р., Льовочкін С. В., Ларін С. М., Мартовицький А. В., Німченко В. І., Павлов К. Ю., Сажко С. М., Скорик М. Л., Шпенов Д. Ю.
Радикальна партія Олега Ляшка: Корчинська О. А., Чижмарь Ю. В.
Група «Економічний розвиток»: Гуляєв В. О., Зубик В. В., Клімов Л. М.
Група «Воля народу»: Мартиняк С. В.
Увага: мова йде не про позицію цих депутатів, не про їхню думку щодо розглянутого питання, а про відсутність висловлювання цієї думки. Декому це може здатися несуттєвим, але розглянемо цей феномен уважніше.
Перш за все, потрібно пам'ятати, що у нас в країні демократія, тобто народовладдя. Це за Конституцією. Єдиний легітимний спосіб здійснення цього народовладдя в Україні – вибори президента і депутатів. Владні функції народу в частині законодавства полягають у делегуванні до вищого законодавчого органу своїх представників, які називаються народними депутатами України. Вибрали депутата – і все, на цьому законодавча влада народу закінчилася. До наступних виборів панують депутати.
А в чому полягає головна функція депутата? У представленні інтересів громадян-виборців. Яка основна форма представлення інтересів виборців у парламенті? Голосування за закони і постанови. Якщо депутат вважає, що закон відповідає інтересам народу, він голосує «за», в іншому разі голосує «проти» чи утримується. А якщо депутат не голосує взагалі? Тоді він не виконує своєї основної функції, не відстоює інтересів людей, які його делегували. І тим самим обмежує право на владу величезної кількості громадян країни (один депутат у нас припадає приблизно на сто тисяч осіб).
Чи можна вважати це дрібницею, що не заслуговує серйозної уваги? А чи потрібні народу безголосі депутати? Навряд чи. З точки зору громадян, кожен депутат зобов'язаний брати участь у всіх голосуваннях. Не беручи участі в голосуванні, депутат не тільки позбавляє прав українців, які його делегували. Ухилення людини від виконання своїх прямих обов'язків прийнято кваліфікувати як самоусунення. Наслідком самоусунення має бути юридичне оформлення цього факту, як це сталося з нашим колишнім президентом Януковичем. Таким чином, якщо депутат самоусувається від виконання своїх обов'язків, відмовляючись голосувати на пленарному засіданні Верховної Ради, то цей факт має набути юридичної сили у формі припинення повноважень такого депутата.
Варто підкреслити: мова йде не про покарання депутата за недбайливе ставлення до роботи, а про надання юридичної сили факту самоусунення від виконання обов'язків.
Таким чином, видається доцільним узаконити вимогу обов'язкового голосування депутатів на пленарних засіданнях Верховної Ради і припинення депутатських повноважень для тих парламентарів, які цю вимогу порушують. Найбільш логічним було б у законі «Про статус народного депутата» в статті 4, яка має заголовок «Дострокове припинення повноважень народного депутата України», додати до переліку підстав для дострокового припинення повноважень підпункт 7 такого змісту: «самоусунення депутата від виконання його обов'язків шляхом відмови від голосування на пленарному засіданні Верховної Ради».
Можливо, багато хто визнає це надміру жорстким, хтось скаже, що у депутата можуть бути поважні причини не голосувати. Спробуймо з’ясувати: які причини можуть перешкодити парламентарієві натиснути кнопку, якщо він перебуває в залі засідань і зареєстрував свою присутність у системі «Рада»?
Причина перша – дія обставин непереборної сили. Така причина цілком поважна і має вбачатись виправданням депутата. Здавалося б, ну який може бути форс-мажор у Верховній Раді? Нафантазувати таких причин можна безліч. Наприклад, інший депутат або група депутатів цілком можуть заблокувати доступ до заповітної кнопки своєму політичному опонентові. Навіщо? Ну, наприклад, щоб домогтись потрібних результатів голосування або просто для того, щоб опонент позбувся депутатського мандата. Якщо згадати штовханину та бійки депутатів, які трапляються у Раді, міркування на тему створення фізичних перешкод для голосування не здадуться безпідставними.
На щастя, з таких ситуацій існує і давно відомий депутатам дуже простий вихід. Народний обранець може після голосування звернутися до головуючого із заявою про те, щоб його голос зарахували «за» або «проти». І це нормальна практика. Приміром, після голосування за згадану вже постанову про російську агресію два депутати подали такі заяви, що відображено у результатах голосування. І в поданому вище списку тих, хто не проголосував, цих депутатів немає. Отже, вірогідність того, що буде позбавлений мандата сумлінний депутат, дорівнює нулю. Це ж стосується технічних проблем, коли не спрацювала кнопка чи були зайняті руки тощо.
Причина друга – бойкот голосування. Це типу протест проти чогось. Наскільки це дозволено? Не дозволено абсолютно, бо це є нехтування законних інтересів виборців, спроба відігратися на них, ні в чому не винних. Відігратися за дії або бездіяльність якихось людей або організацій на людях, чия «провина» полягає лише в тому що вибрали не того депутата або партію. Тут варто нагадати народним обранцям про існування величезної кількості різних способів висловлювання протесту і звернення уваги громадськості. Організуйте мітинги, демонстрації, вивішуйте плакати або стійте з ними біля трибуни, вигукуйте гасла на площі, виступайте із заявами, проводьте прес-конференції та брифінги, публікуйте статті, але робіть щось (в рамках закону), а не сидить мовчки у залі Верховної Ради, роблячи ображену міну на своїх фізіономіях. Такий бойкот демонструє лише якусь дитячу браваду і не може виправдовувати самоусунення від виконання місії депутата. І найправильнішою реакцією на бойкот є повернення таких парламентарів у народні маси.
Причина третя – боягузтво. Це коли депутат хоче проголосувати проти, але боїться, щоб про це дізналися. Тоді він, скромно опустивши долу очі, ігнорує процес голосування і робить вигляд, нібито те, що відбувається, його не стосується. Як відомо, боягузтво та відсутність громадянської мужності не входять до числа позитивних рис політика і не додають йому доблесті. А тому не можуть вважатися поважною причиною.
Причина четверта – саботаж. Як написано у Вікіпедії, саботаж – це умисне невиконання або недбале виконання певних обов'язків, прихована протидія здійсненню чого-небудь. У нашому разі йдеться про перешкоджання роботі Верховної Ради – про спробу зірвати голосування. До нещастя, це прагнення нерідко проявляється у стінах нашого вищого законодавчого органу. Не потрібно зайвих слів, щоб стверджувати, що саботаж не може бути поважною причиною ухиляння від волевиявлення.
Причина п'ята – неуважність. Ну, з цим все зрозуміло. Але навіть у цьому разі депутат має можливість зафіксувати своє голосування після його завершення шляхом подання заяви голові (про це вже сказано).
Причина шоста – некоректне ведення засідання головуючим. Так, таке теж буває. І на цей випадок у депутатів достатньо засобів, щоб домогтися врахування своєї думки в результатах голосування. Тож і цю причину теж не варто вказувати як поважну.
І ще одне питання варто обговорити: скільки разів депутат може пропустити голосування без наслідків? А жодного! Бо це є порушенням Конституції і принципів демократії. Бо сумлінне виконання обов'язків – це борг депутата перед народом. Бо недбайливе ставлення – це порушення присяги. Бо про який порядок в державі можна мріяти, якщо у вищому законодавчому органі процвітають правовий нігілізм і зневажливе ставлення до довіри співгромадян? Бо народний депутат зобов'язаний бути зразком законності, а також непримиренним борцем за моральні принципи та інтереси народу, що його обрав.