Спільне минуле та різне теперішнє – на початку 90-х років економічно-політичне становище Польщі й України було напрочуд схожим. Про це, зокрема, свідчать макроекономічні показники країн. Так, ВВП Польщі у 1990 році складало 1704 долари на душу населення, в Україні – 1742 долари. Саме у кінці ХХ ст. обидві країни позбулися кайданів Радянської імперії, але одна реально, інша ж тільки номінально.
Наразі український «Майдан-2014», як колись польська «Солідарність», дає можливість змінити ситуацію в країні. І, звісно, першим кроком до змін є люстрація, яку, як зазначають експерти, варто проводити «поки не загоїлися рани».
«Хвороби 90-х» як заклик до змін
Перший же експонат виставки «Дорога до свободи» у Гданську, яка присвячена боротьбі руху «Солідарність» проти комуністичного режиму, викликає відчуття потужного дисонансу з сучасною Польщею. Оцет, трохи хліба, молоко й гірчиця – важко уявити, що це майже весь асортимент товарів на полицях польських магазинів кінця 80-х. І справді, у 1982 році Польща опинилась у борговій кризі, а рівень падіння ВВП склав 5%. Заспокоїти суспільство тогочасний уряд вирішив штучним зростанням заробітної платні, що призвело до гіперінфляції, розквіту чорного ринку й безробіття. Однак це не завадило полякам не тільки зруйнувати стару систему, але й збудувати нову.
Економічне зростання Польщі тісно пов’язане з подоланням комуністичного минулого й загальним очищенням системи влади, вважають експерти. Як зазначає польський економіст Яцек Аустен, одна з причин польського успіху – відсутність корупції. «Під час моєї роботи в Україні я часто стикався з тим, що інвестиції йшли не на розвиток країни, а осідали у кишенях чиновників. Врешті-решт, я не витримав і поїхав», - розповідає Я. Аустен. Страждаючи на аналогічні українським «хвороби 90-х», поляки зрозуміли, що тільки люстрація може гарантувати, що європейські субсидії підуть на реформи, а не на збагачення можновладців.
Так, вирішити проблему старих політичних еліт у Польщі у 1999 році допомогла реформа місцевого самоврядування, яка фактично децентралізувала державу, що обірвало старі корупційні зв’язки маленьких міст з центром. Але це було пізніше, спочатку ж у 1992 році Польщу спіткала перша невдала спроба люстрації, яка провалилась через надмірний поспіх посткомуністичного уряду Яна Ольшанського, і згодом перетворилась на інструмент політичної боротьби. Це ще раз продемонструвало, що страйки й пікети були тільки початком – система потребує інтенсивного лікування.
«Ін’єкція правдою»
Справжнє перетворення в Польщі почалось тільки наприкінці 90-х років, і найважливішою його рисою тоді була публічність. Польську люстрацію називають м’якою, адже основним інструментом впливу й покарання колишніх чиновників була правда. «На кожну людину в Польщі була якась інформація, тобто багато хто потрапив до люстраційних списків. З одного боку добре, що люстрація була м’якою, бо не постраждали випадкові люди, а з іншого не дуже – по суті ніхто не поніс справжнього покарання», - зазначає Яцек Аустен.
Механізм польської люстрації
Механізм польської люстрації складався з кількох етапів: освідчення, перевірка й подальша відповідальність. Кожен, хто був визнаний публічною особою, окрім журналістів та банкірів, мав пройти цю процедуру. Колишні працівники КДБ та радянської номенклатури були миттєво відсторонені від влади. Багато хто з експертів вважає, що процедура польського очищення є досить складною й довготривалою, тому малоефективною. Правда – ключова вимога люстрації часів «Солідарності»: кожен чиновник мав скласти освідчення щодо своєї співпраці з органами безпеки комуністичної Польщі, яке перевіряло Люстраційне бюро Інституту національної пам’яті. Якщо бюро виявляло брехню чи ухиляння від правди – особу позбавляли можливості займати керівні посади від трьох до десяти років. Небезпечна ставка на сумління мала бути виправдана здобуттям справжньої європейської ідентичності, яка характеризується радше прощенням, ніж карою за помилки. «Солідарність – ось на чому базувалися польські зміни. Ми мали вписати себе у європейське майбутнє. Важко здобути демократію, а ще важче втримати», – розповідає директор польського центру «Солідарність» Базіль Кєрскі.
Але, як показує практика, ще важче виховати тих, хто втримає здобуту демократію. Поляки підійшли до цього питання з боку культури й історії – збереження національної пам’яті стало основним чинником формування нової генерації. «Наразі рух «Солідарність» намагається сформувати в наступного покоління співпричетність до того, що відбувалось у Польщі кілька десятиліть тому. Ми шукаємо можливість показати історію для всіх верств населення та вікових категорій, бо збереження уроків минулого є основним знаряддям формування суспільства», – зазначає Базіль Кєрскі й озирається навкруги, поглядом показуючи її – національну пам’ять в експонатах.
Щороку ІНП видає десятки монографій, збірників; проводить десятки конференцій, дискусій, лекцій; публікує списки жертв комуністичного й фашистського режимів – поляки зберігають свою пам’ять і намагаються винести з неї користь. Але відповідаючи на питання, чи вдалося сформувати у Польщі громадянське суспільство, польські експерти багатозначно мовчать чи кажуть, що ще є над чим працювати.
Чи вдалося Польщі?
Внутрішній валовий продукт Польщі, 1970-2012 рр. (млрд дол.)
Джерело: дані наукового товариства Івана Кушніра
Отже, можна стверджувати, що економічні перетворення Польщі тісно пов’язані з проведенням люстрації, яка відкрила можливості для прозорого запровадження реформ.
Єврокомісар з питань бюджету, польський політик Януш Левандовскі зазначає, що насправді немає єдиного рецепту змін державної системи, але українцям варто вчитися на чужих помилках. Сам пан Левандовскі є живим прикладом того, що вдалося Польщі – наразі відстань між польським чиновником і громадянином дуже невелика. Єврокомісар із задоволенням витрачає свій час, відповідаючи на всі питання, цікавиться проблемами України. Біля нього немає охоронців і він не виголошує довгих незрозумілих промов. Висока концентрація освічених людей при владі у Польщі демонструє, що за десятиліття «уряд комерсантів» поступився місцем «уряду інтелектуалів». Так, якщо 1998 року кількість поляків з вищою освітою сягала 9,7%, то вже 2009-го – 21,2%.
Як ніколи досі, наразі ми бачимо в Україні справжню можливість люстрації. У 2014 році, як колись польське в 1989-му, змінилось українське суспільство, даючи нам шанс не допустити більше переродження комуністичного режиму. Потреба люстрації в Україні також тісно пов’язана із забезпеченням національної безпеки держави. Не секрет, що досі у багатьох держструктурах нашої країни діють агенти ФСБ, які докладають максимум зусиль, аби звести нанівець досягнення української зими-2014.
Цей текст написано у межах Школи міжнародної журналістики «ЄС – Україна – Росія: що далі?», організатором якої була Школа журналістики Українського католицького університету за сприяння програми mymedia.org.ua.