Шкоцька каварня, ресторани «Європа», «Ренесанс», «Атлас», цукерня Зелєвського… Дорадянський Львів був відомий передовсім своїми кнайпами, котрі для багатьох відвідувачів перетворювалися на просто таки культові об’єкти. Слава про них бриніла цілим світом. Але чомусь всі вони відійшли в небуття. А чи можна було цього уникнути?
На одному Пляці Пруса було більше каварень, аніж нині в цілому місті. Так любили казати в радянські часи шанувальники польського й австрійського Львова. Та от радянська епоха вже два десятиліття як минула, на незалежних львівських вулицях як гриби по дощу зростають сотні нових об’єктів громадського харчування. Утім новітні ресторатори чомусь надто рідко звертають погляди на колись культові гастрономічні об’єкти, котрі могли б стати туристичними родзинками міста.
Про «Шкоцьку каварню», що була на вулиці Академічній (нині проспект Шевченка), постійні читачі ZAXID.NET мали можливість довідатися практично все. Зокрема про те, що за її столиками збиралися математики світового рівня – Стефан Банах, Станіслав Улам, Гуґо Стейнхауз тощо.
Там вони, курячи сигари й посьорбуючи каву, проводили наукові дискусії, а ще записували свої мудрі думки в «Шкоцьку книгу». Про книгу й каварню ще й нині пам’ятають математики з усього світу. Але, на жаль, випити у «Шкоцькій» кави вже не вдасться, бо, хоча в радянські часи там ще існував Десертний бар, тепер вже на цьому місті відкрився банк…
Не менш гучною славою послуговувалася свого часу й цукерня Залєвського, яка була розташована на тій же вулиці Академічній. Ось що розповів про цей заклад в інтерв’ю ZAXID.NET президент «Фонду збереження історико-архітектурної спадщини» Андрій Салюк:
«Я мав можливість розмовляти з внуком засновника – паном Владиславом Залєвскім, професором Краківської академії мистецтв. Він мені показував фотографії, на яких видно автомобіль з написом Cukiernia Zalewskiego, з якої робітники переносять пакунки з тістечками до літака, на якому теж напис Cukiernia Zalewskiego. Тобто тістечка зі Львова оперативно транспортували до Варшави, Кракова, інших міст. Про це говорили на рівні байок, але це правда. Більшість елементів арт-декового інтер’єру вдалося зберегти упродовж радянських часів».
У цукерні Залевського пили каву та куштували солодощі Іван Франко, Михайло Грушевський, Юзеф Пілсудський, інші знакові постаті української та світової історії. Ну, принаймні так розповідають досвідчені львівські краєзнавці. Але вже точно можна стверджувати, що солодощами Залевського неодноразово потішав своє черево відомий письменник-фантаст Станіслав Лем. І в цьому він вишукано зізнається у своєму «Високому Замку».
У радянські роки у цьому ж приміщенні було відкрито магазин цукерок «Світоч», а в його пивниці – Шоколадний бар («Шоколадка»), який теж певним чином був культовим закладом тодішнього Львова.
А що ж там нині? Чому культовий заклад не функціонує? На ці запитання нам погодилася відповісти начальник управління охорони історичного середовища Львівської міськради Лілія Онищенко: «Приміщення перебувало в оренді ТзОВ «Світоч», і ціле ТзОв було придбане іншою фірмою, котра автоматично стала орендарем цих приміщень. Після цього нові власники розпочали процедуру приватизації. Під час приватизації було вже підписано охоронний договір, де було прописано умови, що у приміщенні має функціонувати цукерня, а також те, що будуть збережені всі елементи інтер’єру. Але протягом року там не проводили жодних ремонтних робіт. А нещодавно нові власники заявили про свій намір передати це приміщення в оренду банку. Аби до них не було претензій, вони сказали, що готові там же, в куточку, створити невеличку цукерню».
Міська влада постала перед такою дилемою: або відмовити нинішнім власникам, а це значить, що культове приміщення залишатиметься в повній руїні, або дозволити створення там банку. «Залишати його невідремонтованим також зле, бо там є тераса, яка нині протікає, там все руйнується. І як воно буде далі, я Вам навіть не можу сказати», – бідкалася пані Онищенко.
Не найкращим виходом із ситуації є варіант, коли в приміщенні імпозантного колись львівського ресторану виникає заклад швидкого харчування. Яскравим прикладом цього може слугувати «Пузата хата» на розі вулиць Січових Стрільців і Костюшка. До війни там був ресторан «Ренесанс», котрий за радянських часів був перейменований на «Фестивальний». «А це був один з найфешенебельніших ресторанів у Львові, – розповів нам Андрій Салюк, – адже на вулиці Третього травня (нині – Січових Стрільців) містилися різноманітні банки й біржі. Тож у ресторані любили посидіти продавці акцій, фінансисти й банкіри, там за обідом чи вечерею залагоджувалися різноманітні ґешефти, укладалися угоди купівлі-продажу тощо».
За радянських часів у «Фестивальному» було збережено близько 80% оригінального інтер’єру та меблів ресторану «Ренесанс». Але вже з переобладнанням ресторану у фаст-фуд кілька років тому весь імпозантний декор був просто викинутий на сміття.
Можна, звичайно, припустити, що якби не було радянського періоду в історії Львова, то Шкоцька каварня скоріш за все діяла б до нинішнього часу, а цукерню Залевського зараз би продовжували утримувати нащадки родини. А так все це було націоналізовано радянською владою, а в часи Незалежності потрапило в приватні руки людей, котрі були далекими від розуміння місцевих традицій. Приміром, нинішні київські господарі цукерні Залевського навряд чи мають поняття, чим ця кнайпа була для Львова, вони навряд чи читали «Високий замок» Станіслава Лема чи «Кнайпи Львова» Юрія Винничука.
Активна приватизація приміщень у центрі Львова розпочалася з 1992 року, а закон про охорону культурної спадщини вступив у силу лише з 2000 року. Тобто майже десятиріччя у Львові можна було приватизовувати цілий будинок, який був архітектурною пам’яткою, чи його частину без укладання так званого охоронного договору.
Таким чином, як іронічно зауважила Лілія Онищенко: «Раніше ми мали ресторани, які так імпозантно називалися «Європейський», «Ренесанс», «Лувр», а тепер що маємо: «Пузату хату», «Хату рибака». Лише «хати хама» бракує».
Історія не має умовного способу. Тож нині існує описана проблема, яку треба якимось чином вирішувати. Адже можна з впевненістю стверджувати, що таких цікавих об’єктів у Львові є більше, аніж у будь-якому іншому українському місті. Як їх захистити від сваволі майбутніх власників?
Депутат Львівської міськради, член Комісії архітектури, містобудування та охорони історичного середовища Сергій Бащук у інтерв’ю ZAXID.NET скрушно зауважив: «Законодавчо розроблених механізмів, які б могла використати міська влада, на жаль, не існує. Закон – на боці власників. Тому, коли об’єкт вже проданий, то не існує реального важеля, аби зобов’язати власника робити те, що хотіла б Міська рада чи громада».
Не завжди допомагає справі й згадуваний охоронний договір, який місто укладає з власником, зобов’язуючи його виконати низку вимог, спрямованих на збереження історико-архітектурної спадщини. Адже, хоч місто й має право закликати підприємця до порядку, але все це пов’язано з надто довгою й витратною судовою тяганиною. Окрім того, власник може перепродати цей об’єкт. І тоді новий власник взагалі вже не буде зв’язаним жодними договірними зобов’язаннями з містом.
І що в цьому контексті виглядає знаковим: найслухнянішими користувачами львівської архітектурної спадщини виявляються іноземці. Вони практично завжди дотримуються усіх пунктів охоронного договору. Українські ж громадяни, навпаки, завжди намагаються обійти закон. А корумпованість наших чиновників і суддів відкривають перед ними неймовірний простір для дій.
Тому Сергій Бащук зауважує: «Було б доречним, якби міська влада зберігала у своїй власності особливі історичні пам’ятки. Треба створити реєстр таких об’єктів, які б не підлягали приватизації».
Але й це – не найкращий вихід, як визнали всі опитані нами експерти, адже місто, як повітря, потребує інвестицій. А вкладати гроші майбутні інвестори прагнуть передовсім у привабливі об’єкти. Тому варто сподіватися лише на те, що українські ресторатори зрозуміють цінність таких культових закладів, усвідомлять, що найбільше можна заробити саме на розкручуванні знакових брендів. Адже у Львові все це було вже давно в готовому вигляді – лише бери й користуйся.