Важко уявити ще один такий соціокультурний простір, яким є маршрутка. Зазвичай, невелике, але вмістке нутро громадського транспорту здатне перетравити на диво різноманітні верстви населення. Хіпстери, пенсіонери, школярі, майбутні мами, спортсмени й алкоголіки, часом чиновники, часто вчителі та лікарі, різноробочі та офісний планктон. На 30 хвилин, а то й цілу годину, цей жовтий акваріум збовтує лобами, у буквальному значенні цього слова, майже усіх мешканців міста.
Маршрутка, зазвичай, - це твої щоденні хвилини терпимості, твій особистий дзен-наставник і тренажер, як не реагувати на чужу нахабність, нав'язливість, неприємний голос чи запах. Однак час від часу маршрутки стають місцем тотального одкровення, а часом і душевного екзгібіціонізму.
Якщо добре дивитись і уважно слухати - ось вам, найправдивіше у світі реаліті-шоу із найбільш геніальним режисером на чолі. Життя хороводить долями, як хоче, або як вдається, і часом це усвідомлюєш саме в маршрутці. Місце дії - Львів та область. Час дії - зима 2015-го.
Новорічно-романтична
Їхала в Червоноград маршруткою, а поруч - пара закоханих алкашиків. Запах риби і перегару, і ще чогось невловимого такого. Жизнь їх, а вони жизнь, певне славно потріпали. Однак навіть у такому стані, у заповненій вщерть передноворічній маршрутці, не першої свіжості закохані демонстрували ніжності та пристрасті, не цураючись при тому матів.
Їдуть вони не поруч, а один за одним. Юра, той що в парі за мужчіну, все обертається і шось намагається Лєні, яка канєшно же дама, розповісти. Лєна тим часом намагається розплутати павутиння навушників, та все руки трясуться, не слухають Лєну. Юра ж у свою чергу не вгаває.
- Ну паслушай, паслушай...
- Да атстань ти ат мєня. Прієдєм, разкажеш. Юраааа, успакойся.
Маршрутка їде, Юра галантно уступає місце якісь опасистій пані, сам висне над Лєною. Лєна підсміюється, в неї вселяється якийсь молодечий біс і вона намагається всадити Юру на коліна. Закохані вовтузяться доти, доки в Лєни не терпнуть коліна. Я сиджу поруч, мовчки, хоча й з інтересом, страждаю.
- Да, Валєрачка, - відповідає на дзвінок Лєна. - Нє знаю, гдє ми... Юра, Юра, што за астановка? Какая Рава-Руска? Юра, ти што даун, бля? Ну как інопланєтянін, чєсслова. Рава-Руска, Рава-Руска! Січас атправлю тєбя туда. Чєлавєк валнуєтся, картошкі паджаріть хочєт, а ти как нє чєлавєк.
- Какіє проблєми? Начальник, астанавісь, я в Раву-Руску.
- Ладна, Юра, шухєріть дома будєш. Я перепрошую, - раптова Лєнина українська виводить мене з анабіозу, - а яка це була стоянка? Боянець? Гарно дякую.
Сексуально-дискусійна
Два мужики років 45-ти на суржику в маршрутці сперечаються про сексуальність Земфіри.
Один, у військовому камуфляжі, з шевронами і синьо-жовтим прапором на плечі, щиро і голосно вигукує:
- Вона настояща, очень сексі!
Інший, в цивільному, кривиться до свого друга:
- Да ну, Земфіра - ето он.
Музична
Передобідня 24-а маршрутка не поспішала на приміський вокзал і помалу збирала пасажирів на Пасічній. На одній із зупинок зайшла молода мама із дівчинкою років трьох-чотирьох.
Мала спочатку пробувала завести з мамою діалог на вічну тему "А чому?". Однак мама з кимось говорила по телефону і дівчинці довелось розважати себе самій.
Вона сиділа якраз позаду мене, яскраво світило зимове сонечко, і цілу дорогу, аж до центру, дівчинка співала. Спочатку відому колядку "Спи, Ісусе, спи", а потім несподівано завела Дзідзя: "У-у-у-у-у, я хоцу, хоцу, хоцу, хоцу ту малу". Після цієї поїздки цей дивним чином зміксований рінгтон ще довго крутився у моїй голові.
Про Кузьму
Зранку неподалік кінцевої на Майорівці зустрічаються маршрутки. Водії відкручують вікна. Ну от, думаю, знову будуть сваритись через графік.
- Кузьма розбився, - кричить водій з нашої маршрутки.
- Шо?
- Скрябін розбився. На смерть.
- Та ти шо?
- О 8.20. На своєму джипі.
- ...
І ці обличчя по обидва боки вікон. І погляд водія. Ніколи не знаєш, наскільки хтось є частиною тебе. Світла пам'ять.
Морально-настановча
Новенькі чорні та білі Audi по-особливому виблискують у світлі вечірніх ліхтарів.
- Ооо....то Audi?, - запитує восьмирічний хлопчик бабусю, проїжджаючи у маршрутці на Липинського.
- Правда, файні машини?, - відгукується бабуся. - Ото як будеш добре вчитисі, то таку саму собі купиш. А не будеш сі вчив, не вмітимеш рахувати, писати, то ніц не купиш.
Малий все зачаровано оглядає величезні вітрини фірмового салону
- Вчитисі то так, - додає коліжанка бабусі. - Головне, шоб горівку не пив. Буш пив горівку, то взагалі ніц не матимеш.
Страшне, прекрасне й недосяжне - все поруч. Львів.