Ті, хто жив у тоталітарні часи СРСР, добре знає, наскільки фальшивою є адорція тих часів і пропаганда щодо високого життєвого рівня і добробуту радянських громадян. Тотальний дефіцит усього, починаючи від харчів, і закінчуючи так званими «товарами народного вжитку» (одяг, взуття, побутові товари) вкупі з жахливою якістю того, що було доступне у магазинах, залишили доволі рельєфний негативний слід у пам’яті літніх львів’ян.
Західна «шмотка», тобто будь-який модний одяг «з-за бугра» чи, як ще тоді казали - «маде in attuda», ставав річчю буквально сакральною. Були батьки, котрі роками відкладали кошти на купівлю імпортної дублянки для своєї «дитини, яка мала йти до університету», дублянка ця коштувала від 700 до 1 500 рублів при місячній зарплаті інженера 120 рублів, тобто інженер повинен був усю свою зарплату за рік віддати на таку дублянку. Ціна хутряної шапки дорівнювала 2-3 місячним зарплатам інженера. Утім рекордсменом престижності звісно ж були джинси, пік ціни на які 1981 року сягнув 220 рублів (зрозуміло, що їх можна було купити лише у «спекулянтів» з рук).
Якщо брати масштаб середньої купівельної спроможності радянського рубля і нинішньої української гривні, звісно ж з прив’язкою до середньомісячної зарплатні, то на початок повномасштабного вторгнення Росії він складав приблизно 1 до 100. Тут одразу з’ясуємо, як це співвідношення формувалося впродовж 32 років української Незалежності. Мені не пощастило бачити якихось бодай приблизних досліджень наших поважних економістів щодо цієї теми, тому довелося на аматорському, а радше інтуїтивному рівні самому визначати це співвідношення, і найлегше було взяти прив’язку до якогось найбільш уживаного товару, наприклад, білого батона. В СРСР він коштував 15 копійок, і коли його ціна в Україні декілька років тому сягнула 15 гривень, тоді вже можна було говорити про співвідношення 1 до 100. Хоча зараз середня ціна цього батона вже випередила це співвідношення і дорівнює 22 гривням.
Так от, 2005 року співвідношення рубля до гривні було приблизно 1 до 10, 2008 року – 1 до 20, 2012 року – 1 до 30, 2016 року – 1 до 50, 2018 року – 1 до 75, і 2022 року – 1 до 100. Для порівняння купівельної спроможності цих двох валют візьмемо середньомісячну зарплату в СРСР кінця 1970-х і початку 1980-х років 160 рублів і середньомісячну зарплату в Україні за 2023 рік 16 000 гривень. Цей тотожний математичний збіг 1:100 дає нам можливість легко порівнювати ціни, чи радше масштаб цін радянських і сучасних українських. Зрозуміло, що середня зарплата – це як середня температура по палаті чи середня глибина річки один метр у тому місці, де її має намір перейти убрід людина, яка не вміє плавати. Утім намагатимемось спиратися на офіційні цифри, хоча часто-густо й вони хиблять, як, наприклад, в епоху виплати зарплатні «у конвертах» (ця епоха до кінця не завершилася й нині), коли половина, а деколи навіть і 70% реальних коштів країни оберталися в тіньовому секторі, і це відповідно впливало на життєвий рівень.
Повертаючись до пересічних джинсів 1981 року (тоді вони називалися «помпи») за 220 рублів, уявімо собі, що сьогодні ці джинси мали б коштувати 22 тисячі гривень. Напевно сучасній молоді це доволі важко уявити, але в ті часи такі недосяжні, але вкрай пекуче потрібні, такі жадані й пристрасно омріяні американські штани дорівнювали трьом місячним зарплатам бібліотекаря чи прибиральниці, або півторамісячній зарплаті кваліфікованого інженера. І такі гроші, аби лишень бути модними, платили й найбідніші, відмовлячи собі навіть у найнеобхіднішому.
Стандарти радянського взуття, як і всього іншого, виробленого в країні, де руки «будівників комунізму» виростали з заднього місця, явно не задовольняли захцянок навіть не дуже вибагливих жінок та дівчат. Імпортне взуття, кажуть, деколи з’являлося в совкових магазинах, але його зазвичай ніхто не бачив. Найбільше в СРСР цінувалося фінське взуття, за ним італійське, далі югославське, потім чехословацьке. Офіційна ціна на жіночі югославські чоботи складала 100–110 рублів (на сьогодні це було б 10-11 тисяч гривень), утім «спекулянти», чи, як їх ще називали «фарцовщики», продавали їх за 140-160 рублів (нині 14-16 тисяч гривень), треба ж було ще собі «наварити» з пари 30-50 рублів.
Пам’ятаю, мій батько в середині 1970-х років десь «по блату» купив індійський светр, і його офіційна ціна була 80 рублів (нині 8 тисяч гривень), а японська парасолька в радянській торгівлі коштувала 55 рублів (нині 5 500 гривень), але дістати її було великою проблемою. Звичайну парасольку за 5 з половиною тисяч ви б не хотіли сьогодні придбати?.. А сорок п’ять років тому за неї мало не билися.
Сучасній молодій людині напевно й не спаде на думку, що такий сьогодні доступний і банальний продукт, як лимони або цитрини, впродовж усієї радянської епохи, принаймні тої, яку я пам’ятаю від 1950-х років, були страшенним дефіцитом, і їх ніколи у вільному продажу не було. Так, деколи їх «викидали» у продаж, але за них буквально билися цілі тлуми у страшних чергах. Добре запам’ятався мені цей історичний момент, а це власне було у січні 1984 року, коли я вперше в житті побачив, що біля ятки, де продавали лимони, у черзі стояло лише три-чотири покупці.
Офіційна ціна у радянській торгівлі на лимони була 2 рублі 50 копійок за кілограм, тобто за середню місячну зарплатню у 160 рублів можна було купити майже 64 кілограми лимонів. Зараз ціна лимонів у Львові в середньому 50 гривень, відповідно за середню зарплату у 16 000 гривень можна придбати 320 кілограмів лимонів, тобто у 5 разів більше, аніж за часів СРСР.
Хліб і хлібні вироби в Радянському Союзі були справді дешеві, бо їх продавали вдвічі дешевше від їхньої собівартості, тобто ми тоді їли буханець білого хліба за 22 копійки, на виробництво якого витрачалося 44 копійки. Селянам було вигідно відгодовувати свиней на продаж м’яса печеним хлібом – потворне, майже сюрреалістичне явище, фактично до того небачене. Це було ґвалтуванням елементарних законів економіки, і така ціна трималася за рахунок так званих нафтодоларів, тобто продажу фактично за безцінь природних ресурсів. Як наслідок неефективна радянська економіка розвалилася в кінці 1980-х просто на очах.
Буханець чорного хліба в СРСР від початку 1960-х років і до середини 1980-х коштував у Львові 14 копійок, у кінці 1980-х його ціна зросла до 20-22 копійок. Так званий «кірпічик» білий і сірий коштував 16 копійок, білий батон – 15 копійок, білий круглий хліб –
22 копійки, великий буханець білого хліба «з козирком» – 42 копійки, маленькі білі булочки – 3 копійки, бублики були по 5 копійок. На середню місячну зарплату радянського робітника чи службовця можна було купити 1066 батонів за 15 копійок. Зараз за середню зарплатню при середній ціні батона у 22 гривні можна купити 727 батонів, тобто, враховуючи теперішню недешеву, фактично ринкову ціну на хлібні вироби, лише на третину менше, аніж в часи СРСР. Що ж до ціни на чорний хліб, то вона в еквівалентному вимірі зросла приблизно у два рази.
А тепер розглянемо ціни на такі популярні товари, як цукерки і морозиво. За часів СРСР найдешевші цукерки – цукрові подушечки з повидлом усередині коштували 10 копійок за 100 грамів , найдешевші шоколадні цукерки «Кавказькі» – 16 копійок. Найкращі шоколадні цукерки, або, як ми їх називали «бомбони», коштували 40-50 копійок, це були «Столичні» з ромом всередині, «Байкал», «Тузик», «Мішка», «Балтика». Найдорожчі цукерки «Трюфелі» коштували 1 рубль за 100 грамів. Стограмова плитка шоколаду мала ціну від 80 копійок до 1 рубля 20 копійок.
Зараз ціни на цукерки виглядають явно дешевші. Найбільш популярна львівська «Ромашка» має ціну 27 гривень за 100 грамів, а цукерки такої якості в СРСР коштували 40-50 копійок, тобто майже вдвічі дорожче. А щодо радянських «Трюфелів» – треба сказати насправді дуже смачних цукерок – за 10 рублів за кілограм, не знаю, чи зараз є взагалі якісь цукерки за 1000 гривень за кілограм. Що ж до шоколадки, то сьогоднішня її ціна в середньому 35 гривень фактично втричі дешевша від радянської, навіть з урахуванням того, що в ній тепер не 100 грамів, як колись, а 75-85 грамів.
А от з морозивом ситуація протилежна, сьогодні воно дорожче, аніж було за совєтів. В СРСР стограмове морозиво коштувало: фруктове у паперовому стаканчику - 7 копійок, молочне – 9 копійок, вершкове – 13, крем-брюле – 15, шоколадний пломбір – 22, і розкішне шоколадне морозиво з горіхами «Каштан» – 28 копійок. Нині порція будь-якого сорту морозива вагою 70-80 грамів коштує 30-40 гривень і більше, тобто воно на 30-50%, а то й удвічі дорожче від радянського. А щодо легендарного, оспіваного мастурбувальниками за часами СРСР, совдепівського морозива - «дуже смачного пломбіру», яке, до речі, вироблялося за американською технологією, то навряд чи воно було смачніше від сучасного, радше навпаки, а щодо асортименту навіть немає й мови.
Тема порівняння цін радянської епохи та епохи української Незалежності майже невичерпна, і, можливо, ми з вами ще до неї повернемось.
* На титульному фото – один із найдавніших гастрономів Львова – «Сквозняк» на проспекті Шевченка у радянські часи. Фото з виставки польського фотодокументаліста Тадеуша Рольке