Отець Іван Городицький – священик, який покинув Париж задля розвитку віддаленого українського села. Його історію ми вже розповідали раніше. А зараз повернулися до неї, щоб переконатися, що зміни у Ладанцях надалі тривають.
Нагадаємо, о. Івана призначили парафіяльним священиком у село Ладанці біля Перемишлян. Тоді там почалися справжні метаморфози. Іван Городицький наважився на нечувані реформи у селі: взявся за виховання молоді, облаштував інтерактивний клас, став диригентом церковного хору. Навчив жінок співати та їздить з ними на гастролі навіть за кордон. Призвичаює тамтешню громаду до сортування сміття і дбає про відновлення нових локацій, де молодь та діти зможуть проводити своє дозвілля. А крім того, священик – ще й вправний кравець. Тож не раз сам шив і церковну одіж, давав життя старим речам.
Минуло півроку від нашого попереднього візиту у село. Ладанці буяють – і не лише тому, що літо. Зміни тут не припиняються. Отець Іван далі активно розвиває село.
«Найперше ми зуміли встановити вікна у народному домі. Проте з деякими є проблеми, оскільки ми потребуємо фахівців, щоб замінити їх. Зокрема, одне вікно, яке не є посередині цієї зали, а оскільки ми притримуємось симетрії, хотілося б його перемістити», – розповідає о. Іван.
На вікна витратили понад 90 тисяч гривень, які отримали від Нідерландів на свій проект. Та у клубі життя має завирувати і в цокольному приміщенні.
«Це наш майбутній молодіжний центр. Можливо, він не у найкращому стані. Проте, якби ви його побачили ще рік тому – це був би взагалі шок», – продовжує священик.
Зараз тут вже опустили підлогу, залили стяжку і далі робитимуть водовідведення. Шукають для цього фахівців. Частина молодіжного центру має бути для дитячого дозвілля, тож хочуть, щоб стіни тут розмалювали самі діти.
«Тому зараз хтось бачить страшні стіни, а я бачу молодіжний центр, десь за рік або за два. Я не боюсь казати, що, можливо, ми його не зробимо тепер або найближчим часом. Але як нам вдалося зробити сучасний інтерактивний клас малими кроками, ми зможемо і це переробити. Просто я кажу не втрачати надії і вірити, що це все можливо», – додає отець Іван.
Наразі для активного дозвілля дітей при храмі працює табір. Втім, і тут отець дещо покращив – зробив розваги ще й англомовними. Та чи не найбільшою атракцією став приїзд театру зі Львова. Подивитися прийшли не лише діти, а й дорослі.
Отець Іван каже, що театр у селі не бував досі: «Тут театру я ніколи не пригадую, навіть старожили про нього не говорили. Єдине, що мешканці села свого часу, але це вже дуже давно було, робили вистави в народному домі. Тобто, можливо, для когось це є нагода згадати, як то було колись і що нам потрібно відновлювати тепер».
Ладанчани кажуть, село малими та впевненими кроками й далі змінюється.
«Завдяки нашому отцеві, наші діти розвиваються в різних галузях, адже він співпрацює з багатьма різними людьми. Наприклад, недавно виставка в нас відбулася і одна, і друга. Під час другої виставки діти разом з художниками, які приїхали до нас у село на пленер, малювали картини, це їх дуже зацікавило. Можливо, і ми будем мати своїх видатних художників і художниць», – розповідає Оксана Підківка, завідувачка школи у Ладанцях.
«Дуже, дуже багато чого змінюється. У навколишніх селах такого нема, як у нас. Це є дуже велике щастя. І ми все робимо з Богом», – додає мешканка Ладанців Василина Корб'як.
Двохсотлітній храм також не у найкращому стані. Тому його ремонтують та реконструюють.
«На сьогоднішній день ми вже почали певні проекти щодо храму, ми консультуємось з фахівцями зі Львова, з архітекторами, істориками, іншими людьми, які мають рівень знань щодо того, як зробити його справжнім храмом. Бо можна зробити так званий кіч, скажімо так, не знаючи, як це зробити правильно, бо "так файно", як дуже часто в нас кажуть , "бо так ладно"», – зазначає о. Іван.
У церкві вже є тепла підлога. Далі хочуть замінити покрівлю і вже після цього відновлюватимуть його всередині. Кошти збирають зі світу по нитці: жертвують і самі ладанчани, і вихідці із села, і закордонні друзі. І за всім цим щоденним рутинним клопотом часу в отця Івана для відпочинку небагато. Та для улюбленого заняття – шиття – нагоду таки старається знаходити. Зараз створив дизайн нового фелона. Вишивати допомагають парафіянки.
Як раніше, Іван Городицький практикує безвідходне виробництво: «Коли вже хочеться чогось екстраординарного, то всі відходи, скажімо з тканин, які залишаються в хаті, починаю переводити в щось таке, як, наприклад, екоторба, як тепер дуже модно говорити. Потім десь її сам використовую, або комусь подарую, або хтось навіть купить».
В отця Івана ще багато енергії надихати ладанчан до змін. І хоч зізнається, що інколи хочеться відпочити десь в Європі, та лише відпочити, щоб знову повернутися в свій ладанецький Париж.