Чотири місяці тому, засудженого Росією за сепаратизм Ільмі Умерова, заступника голови Меджлісу кримськотатарського народу, представники ФСБ Росії з лікарні відвезли в аеропорт Сімферополя. Звідти його літаком відправили у Анкару, де в рамках «помилування Путіним» передали Туреччині.
До того майже чотири роки Умеров у Криму відкрито критикував російську владу за проведення анексії. За це його примусово відправляли у психіатричну лікарню і засудили на два роки колонії. Цей вирок називали «смертною карою», бо у 60-річного Умерова крім хвороби Паркінсона, також діагностували цукровий діабет і ішемічну хвороба серця.
Після «помилування», Умеров живе на зйомній квартирі у Києві і планує повернутися додому. Попри слабке здоров'я, екс-глава Бахчисарайського району має світлий розум і дуже активне життя. Розповідає, що має плани на кілька місяців наперед. Перед виступом 20 лютого в УКУ про чотири роки окупації Криму, Ільмі Умеров розповів ZAXID.NET про зміни на півострові і про те, чому, на його думку, не варто звідти їхати.
Про референдум
Анексія Кримського півострова армією РФ розпочалася 20 лютого 2014 року.
В Криму сепаратистські настрої були завжди. І те, що, що відбулося чотири роки тому, дуже довго готувалося. Прихильників України в Криму було менше, аніж тих, хто хотів у Росію.
Чотири роки тому в ці дні в Криму відбувалися події, які були продовженням київського Майдану. Янукович тікав з країни, кілька днів на посту був Турчинов. В цей час у Москві Путін влаштував своєрідний шабаш, після чого на вулицях Криму стало більше військових, почали їхати танки…
У 2014 році Умеров оголосив про свою проукраїнську позицію, засудивши кримський псевдореферендум
За вказівкою Кремля на півострові вирішили зібрати позачергову сесію Верховної Ради, аби провести референдум про приєднання до Росії і закликати Путіна ввести війська. Люди у військовій формі їздили по квартирах депутатів і під дулом автоматів звозили їх у Раду. Звезли близько 80 людей. Спочатку вони проголосували за проведення референдуму у травні, потім перенесли дату на квітень, а пізніше на 16 березня. Звісно, це було порушенням законодавства України, бо змінити статус цієї території можна було лише за результатами всеукраїнського референдуму. А в Російській Федерації такої норми закону взагалі нема, там не передбачено вихід зі складу країни.
У той час я був головою районної адміністрації Бахчисарая. В ті дні робив дуже багато заяв проти проведення референдуму, проти приєднання до Росії. Закликав людей не ходити на голосування. Моя адміністрація не брала участь у проведенні і підготовці до референдуму. Щоправда, завдяки «Партії Регіонів» голосування таки провели. Для себе тоді прийняв рішення: ніколи не співпрацюватиму з цією владою. За інерцією працював головою району іще чотири місяці. Це той час, коли ми діяли ще за українським законодавством. Після цього провели місцеві вибори і міські ради очолили люди, обрані вже за російськими законами.
Про кримінальну справу
Ми всі наївно думали, що це короткий період і все скоро владнається. Я навіть думав, що у справу втрутиться Обама, але насправді все тільки загострювалося.
Скажу чесно, в мене був тільки один план: залишатися в Криму за будь-яких умов. Я міг втекти, переїхати, але не зробив цього. Навпаки, навіть коли проти мене порушили кримінальну справу, продовжував приходити в суди і доводити, що це усе фарс. Тролив суддів, вказував їм на помилки, бо навіть у моїй кримінальній справі було багато смішних моментів-неточностей. Наприклад, слідчий, який вів мою справу, в усіх документах фігурував як слідчий ФСБ Ростовської області. Я це відразу помітив, а він півтора роки ходив із цим документами.
Ільмі Умеров з донькою після оголошення вироку
Мене обвинувачували у тому, що я публічно критикував територіальну цілісність РФ. Якщо казати конкретно, то їх обурило моє інтерв’ю на кримськотатарському телебаченні в Києві. Цей канал раніше працював у Криму, але після анексії їм не продовжили ліцензію. Взагалі, жодному ЗМІ на півострові, яке не лояльне до влади, не продовжили ліцензію.
Я все ще вважаю, що усі, у кого нема прямої загрози життю, повинні залишатися у Криму. Як би складно та гидко вам не було, не треба залишати півострів. Тому що кримськотатарський народ корінний на території Криму, один із корінних народів України. Якщо нас не буде в Криму, то боротьба за цю територію втрачає сенс. Не скажу, що раніше в Криму нам було солодко, але українська влада ніколи не заважала нам розвиватися.
Було дуже багато людей, які переконували мене переїхати. Аргументи були різні: слабке здоров’я, боротьба немає сенсу… Але я знав, що хочу бути вдома. Давав інтерв’ю, зустрічався з журналістами, часто коментував події по скайпу. Знаєте, бували періоди, коли в Крим по кілька місяців не приїжджали журналісти, ні українські, ні іноземні. У цей час я ще активніше намагався виходити на зв'язок онлайн. Та й зараз є два-три журналіста, які часто приїжджають. Все.
Коли мені дали підписку про невиїзд, фактично прив’язали мене до дому, я ще активніше почав працювати в мережі. Врешті-решт, мені загрожував вирок 2,5 роки умовного терміну і три роки заборони на публічну діяльність. Але суддя, вочевидь образившись на мої слова «зрадники судять патріотів», дав суворіше покарання – два роки в колонії.
Про звільнення
За кілька днів після цього Путін зустрівся з турецьким президентом Реджепом Ердоганом. Під час розмови Ердоган озвучив прохання кримськотатарської діаспори у Туреччині відпустити двох людей: Ахтема Чийгоза [політичний в’язень, який станом на вересень 2017 року перебував у слідчому ізоляторі Сімферополя, засуджений на 8 років колонії] та моє, Ільмі Умерова.
Я дізнався про договір двох президентів 12 жовтня, коли додому приїхали представники ФСБ з Москви. Вони сказали, що є документ про помилування, мені потрібно тільки написати листа Путіна з проханням мене помилувати. Я їх прогнав. Але процес пішов.
25 жовтня нас, якщо можна так сказати, звільнили. Я тоді лежав в лікарні з гіпертонічним кризом. У палату прийшли кілька людей зі служби виконання покарання. Вони мене обманули, сказали, що мені потрібно проїхати у офіс у Сімферополі, ознайомитися з указом президента про помилування. За кілька годин пообіцяли, що мене відпустять. Пригадую, сказав медсестрі, яка ставила крапельницю, щоб вона трошки зачекала, я скоро повернуся. Насправді, це був мій останній день в Криму.
Ільмі Умеров та Ахтем Чийгоз у Анкарі після передачі турецьким спецслужбам
Мене везли у машині швидкої, я двічі подзвонив рідним і попросив приїхати по мене у Сімферополь. Коли побачив, що ми біля аеропорту, то попередив дочку, щоб вона піднімала шум.
Ахтема забрали зі слідчого ізолятора, де він очікував на виконання етапу. Його забрали з камери, нічого не пояснювали і повезли в аеропорт. Пізніше в аеропорт привезли мене, ми зустрілися вже в літаку, але поговорити нам не дозволили.
Коли літак прибув у Анкару в Туреччині, нас передали місцевим спецслужбам. Пізніше ми дізналися, що нас обміняли на російських вбивць, які вбили журналістів. Про це навіть написали у турецьких газетах. Думаю, це правда.
В Туреччину я прилетів у тому, в чому був у лікарні – в джинсах і легкій куртці. Більше речей ми не мали. Навіть паспорта з собою не мав. Турецькі спецслужби нас вдягли і надали житло на кілька днів. Ми зустрілися з президентом Ердоганом, дали прес-конференцію в посольстві України в Анкарі. Через два дні полетіли в Київ. З того часу я живу у столиці.
Про перебування у психіатричній лікарні
В серпні 2016 року мене відправили на примусову психіатричну експертизу у психіатричну клініку в Сімферополі. Цю експертизу проводили так: мене на 21 день помістили на стаціонар з психічно хворими людьми. Це була спроба Росії повернути методи каральної медицини. Резонанс був настільки широкий, що Ангела Меркель [канцлерка Німеччини] зробила заяву про те, що готова надати мені лікування. Пізніше, коли нас відпустили, вона написала телеграму Петру Порошенку з тим, що у мене є можливість поїхати на лікування у Німеччину. Але особисто мене так і не запросили. Щоправда, зараз є себе почуваю себе набагато краще, аніж в Криму. Я познайомився з доктором медичних наук і мені відкоригували лікування, гострої потреби у лікуванні нема. Хоча я сам за освітою лікар, намагався контролювати свій стан, але виходило неідеально.
Про повернення в Крим
Коли мене запитують, як змінився Крим за час окупації, я не підбираю слів: Крим став диким. Але увесь час повторюю, що хочу повернутися.
Щоправда, досі не маю жодного документа, який би підтвердив моє помилування. Я навіть не знаю, чи такі документи існують. Без них в Криму мене можуть просто відправити у в’язницю.
Я тісно підтримую зв'язок з друзями та рідними в Криму. Розумію, що для них це може становити небезпеку, наші розмови найімовірніше прослуховують. Проте свої слова не обмежую якимись темами.
Зараз я живу на зйомній квартирі у Києві. Свій побут вдалося облаштувати за підтримки Меджлісу. Активно зустрічаюся з політиками, євродепутатами, роблю все, аби не забували, що Крим окупований.
Моя дружина приїжджає до мене кілька тижнів і знову повертається в Крим. Там у нас будинок, діти, спогади. Молодша дочка залишається зі мною в Києві. Іще двоє дітей залишаються на півострові зі своїми родинами.