Як коронавірус впливає на протистояння Євросоюзу й окремих країн у боротьбі за авторитет? Як пандемія вплине на майбутнє розуміння функцій держави? Як зміниться світове суспільство і українське зокрема? Про ці питання розмірковували у дискусії «Яким може бути світовий порядок після пандемії?», яку 15 травня організував PEN Ukraine у партнерстві з Internews Ukraine та Ukraine World.
Про світ після пандемії дискутували:
- Павло Клімкін, дипломат, ексміністр закордонних справ України, керівник програми європейських, регіональних та російських досліджень Українського інституту майбутнього,
- Наталя Гуменюк, журналістка-міжнародниця,
- Сергій Сидоренко, редактор видання «Європейська правда»,
- Ганна Шелест, головна редакторка видання UA: Ukraine Analytica та членкиня правління Ради зовнішньої політики «Українська призма».
Модерував дискусію Володимир Єрмоленко, директор з аналітики Internews Ukraine та головний редактор онлайн-платформи Ukraine World.
Публікуємо основні тези розмови:
«Довіра до держави, як захисника і провідника базових послуг, значно впаде», – Павло Клімкін
Зміни після пандемії стануть помітними не через рік чи два, це перспектива приблизно десятка років. І одна зі змін буде в тому, що люди набагато більше інвестуватимуть у своє здоров’я, імунітет та освіту. Це буде принципово важливо. Майбутнє держав фокусуватиметься на двох речах: внутрішній і зовнішній безпеці та базовому забезпеченні доходу, освіти і медицини.
Приклад того, як зміниться суспільна поведінка, можна побачити в природі – білі акули часто намагаються нападати на дельфінів. Але тільки тоді, коли дельфіни окремо, якщо ж гуртуються у зграю – акули не насмілюються атакувати. Люди зрештою зрозуміють, що, формуючись у коаліції, могтимуть краще протистояти великим гравцям. Основним питанням є тільки те, як будуть організовані ці спільноти.
У майбутньому держава надаватиме тільки базові дохід, освіту і медицину, а все інше буде предметом ширшого регулювання громад чи ринку. Великі міста, агломерації, громади надаватимуть додаткові послуги. Усе, що буде понад базове – буде питанням додаткового регулювання. Довіра до держави, як захисника і провідника базових послуг, значно впаде. У Європі довіра до інституту держави вже у всіх опитуваннях знижується.
Сучасна система міжнародних інституцій, особливо навколо ООН, завжди була досить неефективною. Тому після пандемії вона переживатиме масштабне перезавантаження.
«Через 20 років про пандемію згадуватимуть лише як про початок чогось нового», – Павло Клімкін
Інформаційний менеджмент з погляду відповідальності буде геть іншим. В його основі використовуватимуть елементи й алгоритми штучного інтелекту. Саме ці технології будуть драйверами майбутніх змін. Від того, як українці зможуть себе реалізувати в поєднанні живої матерії з квантовою електронікою, у середовищі енергозберігаючих технологій, у нових соціальних практиках – і залежатиме наше майбутнє.
Пандемію через 20 років не будуть особливо згадувати. Її пам’ятатимуть лише як початок чогось нового, як тригер до того, що було після неї. Бо майбутнє тотально відрізнятиметься від того, що ми мали до пандемії. Тому у цьому сенсі коронавірус є кінцем епохи.
«Країни шукатимуть баланс між глобальним і національним», – Ганна Шелест
В останні 10 років можемо спостерігати два паралельні процеси: з одного боку, активно розвиваються технології, транспортні сполучення, розширюються міжнародні організації; а з іншого – у Європі більшає країн, які цією глобалізацією незадоволені. На це, зокрема, вказує збільшення відсотків голосів, які отримують на виборах партії, що зосереджуються на внутрішніх процесах і національних ідеях.
На пандемію в перші тижні у всьому світі реагували намаганнями позакривати національні кордони і відійти від глобалізації. І тому одне з основних питань середньострокової перспективи після пандемії – це пошук балансу між глобальним і національним. Коронавірус показав, що тільки в цьому балансі країни можуть зберігати контроль і відчувати себе більш захищеними.
Європа продемонструвала, що вона була неготовою до пандемії. Не було стратегічних запасів, не знали, де їх брати, й орієнтувалися хіба на дружню допомогу один одного. Тобто це був ситуативний, а не стратегічний підхід. Не було протоколів реагування на таку кризу. В останні 20 років під кризою розуміли хіба терористичну атаку або війну. Натомість якщо десь і говорили про біологічну зброю чи пандемії – то ніхто не розробляв сценаріїв реагування на них.
Є багато домовленостей між найбільшими світовими організаціями про те, що в екстрених ситуаціях вони мають ділитися інформацією. Але пандемія унаявнила, що цього обміну не було – ВООЗ не мала інформації від Китаю, бо той замовчував її. Тобто цей обмін інформацією як базову умову співробітництва, про який говорили впродовж багатьох років, на практиці виявився таким, що не працює.
Країни-учасники ВООЗ зроблять певні висновки і почнуть говорити про те, наскільки в цій організації можуть бути механізми і фінансування для того, аби працювати на випередження.
«Збереження ЄС залежить від здатності Брюсселя демонструвати лідерство», – Ганна Шелест
Чи збережеться єдність ЄС – залежатиме від того, наскільки Брюссель зможе продемонструвати лідерство. Бо наразі минуло мало часу для того, аби зрозуміти, що буде. Поки що лише «гасять пожежі». Залежно від того, хто швидше зможе запропонувати план виходу з кризи після пандемії – Брюсель чи окремі держави, – і залежатиме, хто матиме більше впливу. Якщо в перші тижні в Італії просили досить специфічну допомогу від Брюсселю, якої він не міг надати, то, відповідно, збільшилися антиєвропейські настрої. Та якщо зараз італійський уряд не зможе продемонструвати належну здатність вийти з економічної кризи, що для багатьох країн стане наслідком пандемії, а центр ЄС у Брюсселі зможе натомість допомогти з грошима чи новими правилами щодо безпеки, то поверне свій авторитет і навіть збільшить його. Буде не так важливо, що саме він пропонуватиме, як здатність контролювати ситуацію: чітка стратегія, спокійні правила і доступні пояснення. Від цього залежатиме, як змінюватимуться настрої західного населення, чи будуть вони ставати більш проєвропейськими чи, навпаки, антиєвропейськими.
Важливе значення може зіграти допомога між різними країнами ЄС. У твіттері можна бачити, наскільки країни показують, як вони допомагають одна одній і як це вітають у медіа. Як, наприклад, невеличка Словаччина надсилає допомогу Іспанії в найважчі дні боротьби з коронавірусом. Це дуже цінують. Коли буде відчуття, що такі речі можливі саме через те, що Євросоюз згуртований і єдиний, то солідарність може вийти на перше місце в настроях європейців.
«32% італійців вважають своїм другом Росію», – Сергій Сидоренко
Є серйозна небезпека того, що деякі країни ЄС можуть переорієнтуватися з Брюсселя на Пекін. Останні опитування в багатьох країнах, зокрема в Італії, показують, що у пересічних громадян Євросоюз втрачає підтримку й авторитет. Причиною є те, що ЄС не надав тієї допомоги в боротьбі з пандемією, якої від нього очікували. І водночас була допомога від Китаю. І тут неважливо – щиро допомагали китайці чи з розрахунку. Крім того, можна сперечатися, наскільки коректним є загальне сприйняття Китаю як держави, що впоралася з пандемією, але таке сприйняття існує. Тому це є дуже великим викликом.
Нещодавні опитування в Італії щодо довіри до інших міжнародних партнерів з боку громадян показали таке: 52% італійців вважають своїм другом Китай, це на 42% більше, ніж на попередніх опитуваннях; 32% вважають другом Росію. Щодо довіри до ЄС, то цифри значно менші.
Щоправда, поки немає чіткого розуміння того, хто вдало впорався з пандемією, а хто провалився. І тут якраз дуже велике значення матиме те, чи Швеція зі своїм методом відмови від строгого карантину обрала правильний шлях. Якщо шведська стратегія випрацювання спільного імунітету виявиться коректною, то цілком імовірно, що Швеція і частково Велика Британія посилять свої позиції на континенті. Водночас ті країни, які обрали стратегії внутрішньої ізоляції, як і Україна, можуть втратити.
Криза пандемії може значно вплинути на сприйняття світових лідерів. Це особливо важливо через те, що може зменшитися роль США. Натомість Китай може наростити своє значення.
«У шенгенську зону українці зможуть їздити і надалі, але навряд чи цього року», – Сергій Сидоренко
Щодо шенгенської зони, то за якийсь час побачимо той «шенген», до якого звикли за останні роки. Я не бачу жодних передумов, ознак або заяв, які давали б підстави припустити, що коронавірусна криза може підважити якимось чином безвізовий режим для українців. Тож після подолання піку епідемії зможемо поновити вільні поїздки до Європи.
Інше питання, що чекати на це ще цього року – не варто. ЄС не прагнутиме долучити нас як туристів. Як не дивно, але в цьому нам знову завадила Росія. Тому що в багатьох країнах ЄС росіяни формували значну частину платоспроможного туристичного потоку. Принаймні точно перевищували український у кілька разів. На Кіпрі, наприклад, вони були на другому місці після британців. Зараз, якщо Євросоюз почав думати про те, чи відкривати кордони для представників третіх країн, то, звісно, виникло питання – як відкрити кордони для росіян, якщо у них катастрофа? Китай нібито подолав епідемію, але з психологічних причин їхніх туристів ще довго не будуть готові бачити. Тобто ключові зовнішні туристичні донори для ЄС зараз нецікаві. Україна сама по собі могла б бути відносно безпечною, бо в нас не настільки багато хворих і не дуже високий рівень смертності, але ми не є настільки великим гравцем на туристичному ринку, аби заради нас змінювати стратегії.
«Східна Європа може покращити свій імідж на міжнародній арені», – Наталя Гуменюк
Ставлення до глобалізації зміниться. Переосмислюватимуть те, що раніше критикували. Наприклад, питання міграції. Нещодавно уряди Франції і Британії оголошували запит на те, щоб у сільськогосподарській сфері більше задіювати місцеве населення. Це те, чого довго домагалися критики міграції, консервативні, ультраправі партії. Але на цей заклик ніхто не зголосився – ні французи, ні британці не захотіли робити те, що робили іноземці. А австрійські містечка, які раніше були дуже критичними до міграції, виявилося, зараз дуже чекають на туристів.
Мішель Уельбек сказав: «Буде так само, тільки гірше». Іміджеве сприйняття окремих країн дуже залежатиме від того, як вони впораються з пандемією, чия система охорони здоров’я покаже себе сильнішою, хто краще потурбується про своїх громадян. У цьому плані вже є велике різнобарв’я. Світовий гегемон США допустив величезну кількість смертей і є лідером за кількістю загиблих. У Європі багато дискусій ведуть про те, наскільки шведська відмова впровадити суворий карантин, натомість бороти пандемію спільним імунітетом, є ефективною і відповідальною.
Україна належить до країн Центрально-Східної Європи, про які пишуть, що їм вдалося вчасно відреагувати на пандемію. Серед пояснень є таке, що, мовляв, населення цих країн часто переживало кризи і тому більше готове їм протистояти. А ще, мовляв, у цих країнах швидше зрозуміли ризики і не були надто безтурботними. Тому через це Східна Європа може покращити своє сприйняття на міжнародній арені.
«Треба думати про те, як скористатися змінами сприйняття Росії», – Наталя Гуменюк
Зараз теми коронавірусу заступили тему російсько-української війни. Але через якийсь час буде втома від пандемії і треба бути готовим на той момент знову актуалізовувати нашу війну. Те, що відбувається зараз в Росії – має значення. Бо цей рік мав бути тріумфальним для Путіна, через зміни конституції і надання російському президенту ще більше повноважень. І от тут є відмінність у диктатурах та авторитарних режимах. Бо якщо російський режим насамперед позиціонував себе як велика потуга на Заході, то Китай показував своїм громадянам, що турбується про них. Китайська система охорони здоров’я була спрямована на своїх громадян. Це те, чого немає в Росії. Тому бачення Росії як впливової й ефективної держави зміниться. І треба думати, як цим скористатися.