В Україні вкотре заговорили про вторгнення Росії в інші країни. Прихильники теорій змов та адепти «зради» вгледіли у звільненні Арсена Авакова знамення повномасштабного нападу Росії на Україну цієї осені. Нібито він все знав і не бажав відповідати за провал. Попри цілковиту безпідставність цієї теорії вона вкотре показує, як хибно ми дивимось на війну.
Українське керівництво говорить про вторгнення більше для того, щоб нагадати міжнародним партнерам про нашого агресивного сусіда та привернути увагу світових ЗМІ до ситуації на кордоні з Україною. Коли в нас говорять про російську агресію, то роблять наголос на тому, що Москві потрібна вода в Крим, тож десь там у стінах Кремля є план окупувати Південну Україну, щоб з’єднатися з Придністров’ям. Цілком імовірно, що це правда. Також можливу війну прив’язують до рейтингу Путіна і його партії. Що вони нижчі, то імовірніша війна.
Але якщо навіть такий сценарій реалізується, то він не розв’яже головної проблеми російської еліти – наявність сусіда, який, вийшовши зі СРСР, став успішним. Так, є Балтійські держави, але вони ніколи не вважались своїми. Успіхи України дратують значно більше російських політиків, ніж їхнє бажання окупувати область чи дві.
Окрім того, ті, що пророкують нове вторгнення Росії в Україну, чомусь забувають, що війна вже триває восьмий рік і ні разу не зупинялась. Навіть варто уточнити – видима частина війни триває восьмий рік. Але гібридна агресія почалась значно раніше. І це ключове нагадування – у нас гібридна війна, яка передбачає і військову, і невійськову частину операції. І в сучасному світі невійськова операція може бути куди важливішою, ніж прямий акт вторгнення.
Також варто розуміти, що гібридна агресія давно вийшла за межі понять, описаних експертами та підручниками з безпеки. Гібридна агресія Білорусі щодо Литви – наплив емігрантів чудово це показує. Тому, коли ми розглядаємо варіанти війни, не варто думати, що все відбудеться за тим самим сценарієм, що й раніше. Звісно, військовики готуються до різних варіантів, а ось суспільство – ні.
Чому більшість вважає, що повномасштабні бойові дії відновляться в Донецькій і Луганській областях і все. Але це буде останнє, що зроблять росіяни. Для чого вести війська туди, де все добре охороняється, є пристріляні вогневі точки й військовики готові воювати та знищувати ворога?
Пріоритетніша мета для росіян – посіяти страх в українському суспільстві. Саме страх – найбільший ворог людини. Ворог завжди намагається викликати страх, недовіру до інститутів влади та зневіру в майбутнє. Страх для нас – це ще й гальмо для розвитку, бо для чого щось робити, якщо завтра це можуть знищити.
Що сотні тисяч військових на кордоні, що спільні військові навчання Росії та Білорусі лякають українців. У 2014 році ми не встигли злякатись і почали діяти. Зараз такого ефекту не буде. Також розмови про можливу чергову військову агресію породжуються міркуваннями про те, що не тільки українські інститути влади не здатні нас захистити, а й армія не спроможна це зробити, бо звідти пішли всі професіонали. Фактично українські політики, «патріоти» та «активісти» підіграють ворогові в його гібридній війні та допомагають дискредитувати й демотивувати армію.
Досвід агресії Білорусі проти Литви та інформаційні вкиди про тисячі афганських біженців, що приїхали в Україну, показують, що проти нас також намагатимуться розіграти такий сценарій. І для неадекватної поведінки українців багато вихідців з арабських країн не потрібно. Ми й так не хочемо сприймати інші культури, вірування і традиції. Більшість з нас налаштована агресивно щодо іншостей.
Для прикладу, з початком евакуації з Афганістану у фейсбуці поширювали інформацію про те, що до Львова зокрема та до України загалом везуть чоловіків, що є прихильниками бача-базі (сексуального насильства щодо хлопчиків). Таких дописів були сотні, якщо не тисячі, з великою кількістю коментарів та закликами не допустити сюди біженців. Також обов’язково опис бача-базі робився з уточненням, що його прихильниками є представники «демократичного» режиму», наприклад в Афганістані, яких поставили керувати американці.
Чи були підтвердження, що когось з колишніх афганських військових командирів чи поліціантів привезли до України? Ні! Але черговий етап гібридної війни спрацював. Зросла ненависть до біженців (а ми вже бачили напади на ромів після такого накачування інформаційного простору), недовіра до інститутів влади, до США та Заходу загалом.
Також в інформаційному просторі часто можна зауважити змішування розмов про права людини з темою збочень. Мовляв, розпочнеться все захистом прав ЛГБТІ, а закінчиться зґвалтуванням хлопчиків. До цього ще можна додати заклики виганяти арабських туристів, забороняти їм в’їзд до України та залякування українців жорстокими ритуалами в готелях, які ніхто так і не підтвердив.
Корисні патріоти
Для Кремля не так важливо, чи є населення України проросійським. Для Росії важливо, щоб бодай частина українського суспільства дотримувалася такого ж способу мислення, як і росіяни, щоб це використати в інформаційній війні. Одним з її елементів була нашуміла стаття Путіна, вона була напхана думками, які дуже популярні в Україні. Відповідні настрої українців Кремль може використати, якщо восени опозиційні партії зможуть зібрати масові мітинги в Києві та регіонах. Проти чого і за що – немає значення. Ключове –використати вулицю проти України.
Водночас не варто відкидати й суто військових дій з боку Росії. Один з них – це операція з руйнування інфраструктури в Харківській, Сумській, Чернігівській, Запорізькій, Дніпропетровський, Миколаївській та Херсонській областях. Тих сил і засобів, що є в росіян на кордоні і які вони можуть зібрати, не достатньо для того, щоб окупувати Україну «по Дніпро», як нас лякають. Відомо, що для захоплення й утримання території потрібно мати чотирикратну перевагу над супротивником. Тому Росії вистачить сил тільки для такої операції, як у Дебальцеві. Швидка, руйнівна та з великою кількістю жертв з обох сторін з подальшим відходом. І саме це треба враховувати, готувати тероборону, інфраструктуру та забезпечення.
Звичайно, можна багато говорити, що Росія нападе з Придністров’я, Криму, Білорусі чи власної території та швидко окупує Україну. Але це абсолютно їй нічого не дасть. Це буде радше піррова перемога, яка з часом перетвориться на повне фіаско.
Проте Білорусь росіяни вже використовують. Протяжність українсько-білоруського кордону 1084 км, і останнім часом українці змушені нарощувати сили та засоби для його охорони. А це послаблює наш військовий резерв, який готовий у лічені години висунутись на лінію розмежування з Кримом, чи в Донецьку і Луганську області. Відповідно це дозволить росіянам успішніше проводити диверсійні операції там.
Також не варто забувати, що прямих бойових зіткнень росіяни максимально уникають. Саме досвід Дебальцева їх навчив, що українці прекрасно воюють і жертви будуть великими. Але можна чинити диверсії проти українців і в непрямий спосіб. От, наприклад, річка Дніпро є одним з найуразливіших елементів життєзабезпечення українців. Мільйони наших громадян отримують з неї питну воду, з неї беруть воду для зрошення сотень гектарів землі та забезпечення промислових підприємств. Її забруднення могло б призвести як до смертей українців, так і до значних економічних втрат. А починається річка не де не будь, а в Білорусі.
Часткова або повна блокада українських портів в Азовському та Чорному морях. Азовське море фактично вже заблоковане, що завдає значних економічних втрат Україні. Те саме можна зробити і з Одесою, а це мільйони доларів втрат у день. Захоплення острова Зміїний – це точно мета росіян, і це розуміють в Генеральному штабі. Останні показові навчання і візити туди керівництва країни показують росіянам, що без великих власних втрат вони його не візьмуть.
І не варто забувати про терористичні акти. Це один з улюблених інструментів росіян. Вони активно його використовують уже, але в основному біля лінії зіткнення. Проте кілька таких актів у столиці чи в Західній Україні серйозно дестабілізують ситуацію та налякають людей. І ми повинні бути готовими до цього, а не насміхатись з навчань евакуації людей з приміщень під час вибухів та інших терористичних атак.
Війна – це не політика. Але саме політики й військовики мають тісніше співпрацювати між собою, щоб краще розуміти ситуацію, зокрема й з огляду на нові види воєн і загроз. Тут немає місця окремим інтересам Порошенка чи Зеленського. Тут інтереси України.
Також треба розуміти, що у цій війні ми самі. Західна Європа не готова брати участь ні у військових конфліктах, ні в гібридних. Ситуація з «Північним потоком-2» це дуже добре показує. Німеччина навіть не реагує на застороги керівництва НАТО, яке вбачає у ПП-2 не тільки гібридну чи економічну, а й військову загрозу.
Ці роздуми не є намаганням залякати людей. Потрібно розуміти, що війна – це не десь там, вона завжди поруч і наступного разу ви можете прокинутися не від будильника чи крику кота, а від вибуху. Треба розуміти, що Росія – ворог, і це не вигадка політиків.