Американсько-російський саміт у Гельсінкі, який для українців здавався ледь не «Ялтою 2.0», насправді виявився не таким уже й страшним. Навіть деякою мірою позитивним, як засвідчили подальші події. Тим часом Владімір Путін, котрий уже вкладав собі на голову лавровий вінок «Переможця на Фінській затоці», нині виглядає головним невдахою.
Так, якщо брати суто день гельсінського саміту 16 липня, то російський лідер дійсно репрезентувався звитяжцем. Він змусив лідера найпотужнішої держави світу танцювати під свою дудку. На спільній прес-конференції Дональда Трампа й Путіна останній явно домінував.
Загалом складалося враження, що Трамп свідомо йде на поразку, щобільше – сам її підлаштовує. Бо як інакше зрозуміти те, що він перед самим гельсінським самітом замість того, щоб зміцнити свої позиції, залагодивши суперечки з традиційними союзниками, пішов на загострення взаємин всередині НАТО. Він навіть поставив під сумнів самий сенс існування Альянсу. Він змусив нівроку похвилюватися союзників, натякаючи, що Америка може не виконати статті 5 Статуту організації, де зазначено: «Сторони погоджуються, що збройний напад на одну або кількох із них у Європі чи у Північній Америці вважатиметься нападом на них усіх». Тобто напередодні зустрічі з Путіним Трамп поставив під сумнів усю систему колективної безпеки Заходу, яка вже майже сім десятиліть захищає його від зовнішнього вторгнення.
Але й на цьому чинний глава Білого дому не зупинився. Напередодні зустрічі з Путіним він написав твіт, яким апріорі дав Путіну всі необхідні козирі, щоб перемогти на американсько-російських дебатах. «Відносини Москви і Вашингтона ніколи не були гіршими завдяки багаторічній дурості і тупості США та нинішньому полюванню на відьом», – саме так висловився президент США про власну країну. Звісно, що МЗС Росії зразу ж вчепилося за цю «явку з повинною», «лайкнуло» і ретвітнуло Трампові слова, підписавши: «Ми погоджуємося».
Подальша перемога досвідченого в глобальних оборудках Путіна над дилетантом у міжнародних справах Трампом була справою техніки. Техніки провокації, якою шеф Кремля досконало володів.
Хоча навіть за таких попередніх умов мало хто сподівався, що іміджева перемога Путіна буде аж такою нищівною. Він фактично знущався з американського колеги під час спільної прес-конференції в Гельсінкі. Трамп же виглядав дитиною перед своїм суворим вихователем. Особливо обурливо пролунала його заява про те, що в справі про втручання в американські вибори він більше довіряє Путіну, аніж власним спецслужбам. І нам зараз не дуже цікаві мотиви такої негідної поведінки лідера найпотужнішої держави, бо не це є метою нашого тексту.
Найцікавіше в цій гельсінській історії те, що Путін переграв не стільки Трампа, скільки самого себе. Причому саме тим, що так переконливо переграв американського президента на саміті. І ми про це вже можемо впевнено говорити, знаючи про події, які відбулися після Гельсінкі.
Повернення Трампа з Фінляндії додому американський політикум зустрів приблизно так, як українці найчастіше зустрічають представників своєї влади: «Ганьба! Зрада! Державний злочин!». В американській пресі знову почали дискутувати про перспективи імпічменту.
Тобто, якщо реально оцінювати досягнення американсько-російського саміту, то що можна про нього сказати? Реальних домовленостей фактично не досягнуто. Та й не могло бути досягнуто, оскільки для цього не існувало відповідних передумов. Згадані ж іміджеві здобутки Путіна обернулися для нього значно прикрішими втратами у справі налагодження взаємин зі США, передовсім у напрямку скасування чи пом’якшення санкцій.
Тепер уже можна впевнено стверджувати, що в досяжному майбутньому Америка не скасовуватиме жодних антиросійських санкцій, а радше їх посилюватиме. Щобільше, Вашингтон ледь не починає хрестовий похід проти Москви. Погляньмо, яке змагання за звання більшого русофоба влаштував Конгрес з Державним департаментом. І все це, аби дезавуювати гельсінські заяви Трампа. Конгресмени оперативно взялися за розгляд нових, жорсткіших санкцій проти Росії. Тим часом зовнішньополітичне відомство Сполучених Штатів оприлюднило неочікувано жорстку «Кримську декларацію». Документ вартий того, щоб зацитувати його повністю:
«Росія, шляхом вторгнення в Україну та спробою анексії Криму в 2014 році, намагалася підірвати засадничий міжнародний принцип, якого дотримуються демократичні держави: жодна країна не може силою змінювати кордони іншої. Держави світу, включно з Росією, погодились з цим принципом і висловили це в Статуті ООН, давши обіцянку утримуватись від погрози чи застосування сили проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої держави. Цей засадничий принцип – підтверджений у Гельсінському заключному акті – становить фундамент, на якому базується наша спільна безпека.
Так само, як і в Декларації Веллеса 1940 року, Сполучені Штати знову підтверджують свою політику щодо відмови визнання вимог Кремля із встановлення суверенітету над територією, захопленою силою всупереч міжнародному праву. Разом зі союзниками, партнерами та міжнародною спільнотою, Сполучені Штати відкидають спробу Росії анексувати Крим та зобов’язуються зберігати цю політику до відновлення територіальної цілісності України.
Сполучені Штати закликають Росію поважати принципи, про дотримання яких вона давно стверджує, і припинити окупацію Криму. Оскільки демократичні держави прагнуть побудувати вільний, справедливий і процвітаючий світ, ми повинні підтримувати нашу відданість міжнародному принципу рівності суверенних держав та поважати їхню територіальну цілісність. Своїми діями Росія повела себе у спосіб, який недостойний великої держави, та із власної волі ізолювала себе від міжнародної спільноти».
У документі згадано Декларацію Веллеса 1940 року. Цим документом Вашингтон ще тоді засудив окупацію країн Балтії з боку СРСР та закріпив невизнання Америкою їхньої анексії. Декларація, оприлюднена тодішнім держсекретарем США Самнером Веллесом, поклала початок політиці невизнання анексії країн Балтії, яка зберігалась аж до здобуття ними незалежності. Тобто ні союзництво у Другій світовій, ні подальші білатеральні домовленості між США і СРСР не збили Білий дім з принципового курсу невизнання анексії Литви, Латвії та Естонії. Тепер же Вашингтон дає зрозуміти Москві, що такої ж принциповості дотримуватиметься і щодо Криму.
У будь-якому випадку нам тепер можна не перейматися, що під час гельсінських перемовин (зокрема під час двогодинної розмови тет-а-тет) Трамп здав Україну Путіну. Навіть якщо глава Білого дому й ляпнув якусь дурницю. Але що йому з того? Вчора сказав, що не вірить у російське втручання в американські вибори, нині заявив, що вчора помилився, пропустив одне «не». Дрібнички. Errare humanum est.
Тепер же, навіть якщо припустити істинність конспірологічної теорії, що, мовляв, Трамп цілковито контролюється Путіним, то Кремль з цього більше не матиме жодного зиску. Лише даремно витрачав гроші й зусилля. Відтепер усі зовнішньополітичні дії американського президента жорстко контролюватимуться й обмежуватимуться Конгресом, держдепартаментом й адміністрацією самого президента. Переконаний, що незабаром ми самі зможемо зауважити цей контроль, зокрема завдяки славетному Трамповому твіттеру, який відтепер, найімовірніше, проходитиме жорстку цензуру. Так що «Ялта 2.0» скасовується.