Ян ІІІ Собєський і «вандалізм» у Львові

Насторожує відсутність аналогій зі сучасною Україною

20:00, 4 серпня 2020

...Продаєм

Або у карти програєм

Людей... не негрів... а таких,

Таки хрещених... но простих.

Т. Г. Шевченко. Кавказ.

На перший погляд може здатися, що на фотографії – сплюндрований пам’ятник «колонізаторам» чи «расистам» під час протестів Black Lives Matter. Але ні. Це Львів, парк «Високий замок», і це пам’ятний камінь Яну ІІІ Собєському на честь перемоги над татарським військом під Львовом у 1675 році.

Про свідоме плюндрування, звісно, не йдеться, просто кожен пише собі, що хоче, а всім навколо якось фіолетово. Стоїть собі каменюка, та й стоїть. Первинного напису уже майже не видно, і не це дивно – ще Франц Йосиф, наш улюблений колонізатор, милувався біля цієї каменюки виглядом на Жовківське передмістя. За стільки років могло й затертися.

У Львові збереглося небагато пам’ятників з тих часів. Більшість забрали до Польщі, звільнивши місце спочатку для радянських, а потім і для сучасних українських. Але якщо зміни, які відбувалися в минулому столітті, мали якесь ідеологічне підґрунтя, говорили щось про актуальну владу, то нинішня ситуація практично позбавлена логіки.

Поруч, на тому ж таки Високому замку, стоїть ще одна каменюка, свіжіша, на честь здобуття замку загонами Максима Кривоноса. Вона доглянута, а напис на ній читабельний. І оці дві каменюки (тобто їхній стан) говорять про сучасну історичну політику більше, аніж довгі текстові полотна маститих науковців.

Отже, про логіку. Якщо пам’ятний знак Яну ІІІ Собєському «ідеологічно правильний», то він не повинен так виглядати. Його пасувало б принаймні відмити від тих сердечок. Якщо ж ні (є ж у нас, у Львові, застереження щодо «польської присутності»), то пора щось робити з пам’ятником іншому рятівникові Відня – Юрію Кульчицькому. Та сама епоха, ті самі воріженьки, просто один – король, а інший – козак. Ми ж ніби переосмислювали радянську ідеологічну спадщину? Класову боротьбу, роль еліт і тому подібне. Ми ж «за» стратегічне партнерство в рамках «Люблінського трикутника», є спільна українсько-польсько-литовська військова бригада імені князя Острозького.

Або якщо Кульчицький потрібен лише для того, щоб продавати більше кави, і це питання маркетингу, то Собєський може допомогти з реалізацією сигарет і горілки…

І повертаючись до вандалізму та руху Black Lives Matter. Це просто прекрасно, що в українському соціумі є різні думки з цього приводу. Хтось «розуміє» пригноблених, хтось «таврує» вандалів. Єдине, що насторожує – це відсутність аналогій зі сучасною Україною. Якщо хтось зносить символи, воно ж має нам бути близьким і зрозумілим. Якщо хтось розповідає про століття експлуатації, це ж наша тема. Як же так виходить, що одні й ті самі люди спочатку говорять «поляки / Москва століттями експлуатували і тому ми відстали», а потім «білі дали світові все, а чорні тепер вимагають халяви»? Виходить, Шевченкове «ми ж не негри, не раби» – це не просто поетичний рядок, це наше національне кредо. І логіка тут не обов’язкова.

Там пишуть «расист» на пам’ятнику, а в нас «тут був Ваня» на руїнах старого костелу (це в кращому випадку, переважно пишуть інше слово, якого нас «навчили совєти»). І хто дикіший після цього?

P. S. Не буде нічого дивного в тому, що копець Люблінської унії на Високому замку колись розберуть чи просто розколупають без жодної мети. Його терміново треба перейменувати, зробити «своїм». Якщо вже Люблінську унію ми своєю не вважаємо.

Хоча дуже любимо різні антимосковські геополітичні об’єднання. От такі ми загадкові.