За останні півтора місяця 33-річній Юлії Лацик з Брюхович двічі палили машину. Пограбували будинок. В ніч на 15 січня спалили автомобіль її батька Зеновія Лацика депутата Брюховицької селищної ради, а також отруїли собаку.
З часу першого підпалу, 4 грудня, міліція нікого не затримала. Хтось у цьому селищі почувається абсолютно безкарним.
ZAXID.NET поговорив з Юлією Лацик про те, хто стоїть за нападами і чому не видно роботи міліції.
Чому тебе і твою родину переслідують?
Я займаюся громадською діяльністю разом з ще кількома активістами з селища. У мене батько депутат селищної ради, і я почала йому допомагати. У такий спосіб ми опинилися на одному кораблі. Проблеми різні - і земельні, і бюджетні, і комунальні.
Чим конкретно ти займалась останнім часом?
Найсвіжіша справа стосується брюховицького парку ім. Богдана Хмельницького площею 15,8 га, який вже існує десятиліттями, але його не хочуть узаконити. Свого часу, у 2010 році, мій батько добився виготовлення містобудівного обґрунтування на цей парк, на яке витратили близько 80 тисяч гривень з бюджету селища. В якийсь незрозумілий бюрократичний спосіб це містобудівне обґрунтування не затверджували. У результаті воно втратило чинність. Нещодавно для нас було шоком дізнатись, що певні люди почали нести у селищну раду заяви про виділення їм у цьому парку ділянок під забудову.
Ми написали заяву, аби негайно, у зв’язку зі спробою захоплення парку, розробили новий проект на цих 15,8 га, винесли це питання на сесію. Під час засідання відбулася гучна дискусія на цю тему. Деякі депутати намагались віддати частину парку під забудову «потребуючим людям». Різна мотивація звучала: «люди хочуть ділянки», «будуватись немає де», «нам не потрібен такий великий парк», «а може би на АТО віддали». Шукали будь-який привід для того, щоб цей парк забудувати. Депутати під тиском громади прийняли рішення про надання дозволу на виготовлення проекту парку на 15,8 га.
Ми думали, що це вже кінець, але позавчора [13 січня] у селищну раду потрапила заява від так званої ініціативної групи мешканців, яка вважає, що необхідно врахувати їхній інтерес при розробці проекту. Зрозуміло, який інтерес, він один – хочуть забудувати парк, чого ми не дозволимо.
Також з останніх справ - це відстоювання права на існування Народного дому в Брюховичах, який вісім років був зачинений на реконструкцію. На нього постійно «списували» кошти, а фактично нічого не робили. Тепер провели тендер, працює будівельна фірма.
Львівські журналісти також писали про проблеми з місцевим озером. Що з ним сталось?
Озеро віддали в оренду. Ми з’ясували, що орендар Володимир Омеляновський незаконно збудував в межах прибережної захисної смуги сауну, яку потім в якийсь незрозумілий спосіб узаконив. Почав засипати водойму, прикриваючись так званим проектом реконструкції. В результаті водойма за три роки зменшилась практично вдвічі. Цю справу розслідують, але ніяк «дорозслідувати» не можуть. Поки триває слідство, у прибережній смузі зараз будують котеджі.
Ще була історія із табором «Левеня», який продали за заниженою ціною, та військовою частиною, коли в процесі оформлення документації «загубили» 2 гектара землі. Була історія із землями комунгоспу, де підробляли документи.
Ще були 20 га лісу, який продали «Буддизайну» і «Новобуддизайну», і який тепер намагаються забудувати. За ці роки ми досить інтенсивно звертались до президента та до усіх інстанцій. Тиснули на прокуратуру. Верховний Суд став на бік держави у цій історії. Маючи таке позитивне рішення, ми повернемо ліс громаді.
Я думаю, що ще одним результатом бездіяльності правоохоронних органів у цих справах є теперішні погрози мені і моїй родині. Йде пресинг, делікатно кажучи, щоб ми закрили рота.
Ти когось конкретного підозрюєш?
Однозначно це «робота» місцевого рівня. Я особисто підозрюю конкретних людей. Називати їх прізвищ не буду, поки триває слідство. Але однозначно підпали, пограбування пов’язані з нашою діяльністю.
Були телефонні погрози?
Мені погроз в усній формі не було. Моєму батькові також. Але на нас тиснуть. Свого часу на мого батька завели кримінальне провадження, яке закрили за відсутністю складу злочину ще минулого року. І в дивний спосіб, коли зараз з’явилась проблема парку, це провадження витягують на поверхню, намагаються його поновити.
Від часу першого підпалу твого автомобіля минуло більше місяця. Що ти думаєш про роботу міліції?
Я шокована їх діяльністю. До мене тільки сьогодні дійшло, що жити в нашій країні і боротись – це бути беззахисним. Я не знаю, до кого звертатись. Що зробити, аби попередити ймовірні наступні напади? Кожен раз я думала, що це вже востаннє. Але тільки після вчорашнього підпалу автомобіля мого батька, вбивства собаки, я не знаю, як думати про майбутнє. Мені неприємно жити в таких умовах, коли ти розумієш, що немає захисту, що правоохоронні органи, які повинні тебе захистити, вони безсилі, чи неспроможні, чи не хочуть.
Після другого підпалу, коли вже піднявся галас, ми з’ясували, що на той момент слідчі опитали тільки мене і мого чоловіка. Як на мене, слідство йде дуже повільно. Я думала, що наша правоохоронна система працює краще, блискавично реагує. Мене дивує, що навіть сьогодні по першому, другому підпалі, крадіжці конкретних результатів немає.
Інші активісти казали, що судді не дають дозвіл на прослуховування підозрюваних.
Є проблема із рішеннями судів на оперативні дії.
Вам пропонували охорону?
Фактично прямої пропозиції не було. Десь ми самі намагаємось убезпечитись. Я, чесно кажучи, навіть не уявляю, в який спосіб нас охороняти. То мій автомобіль палять, то батька. Невідомо, де і за яким поворотом тебе хтось може чекати.
Як ці події переживають твої рідні люди?
Ми з такої сім'ї - бандерівської, ми стійкі. Ми не хочемо прогинатися під систему, коритися. Але у кого шукати допомоги у цій боротьбі? У держструктурах цієї допомоги ми не можемо отримати.
Чи не жалкуєш, що колись почала займатись громадською діяльністю?
Все просто. Мене дратує «бєспрєдєл», який відбувається. Я не можу зупинитись. Мені зараз страшно. Дійсно страшно. Як можна почуватись у безпеці, вільно висловлювати свою думку, захищати свої права, коли вбивають твого собаку, палять автомобілі, грабують, а тобі немає, куди звернутись за допомогою.