Результатом роботи науково-експертної комісії під керівництвом академіка Ігоря Юхновського може стати радикальна зміна усієї концепції поводження зі сміття у Львові. За задумом, сортування і утилізація сміття мають стати завданням усіх без винятку мешканців Львова.
***
Ваша комісія, як очікувалось, мала б винести якесь рішення щодо придатності ділянки у Яворівському районі для будівництва сміттєпереробного комплексу до 13 лютого, але її роботу продовжили до 20 лютого. У чому причина?
Справа в тому, що я мусів роздивитися все – не можна за три дні, не знаючи нічого, зробити якусь розумну пропозицію. Я мусів поїхати туди, оглянути ділянку, розібратися, яка взагалі програма щодо поводження зі сміттям у Львові та як одне з другим має бути пов’язане.
Лише вчора я повернувся з Яворова, я дивився, як змінилася там ситуація за останні декілька років чи за останні кількадесят років у порівнянні з тим, якою вона була давно. Раніше ця ділянка, яку зараз відвели під сміттєзвалише, була головним майданчиком державного підприємства «Сірка». Там були розміщені і адміністрація, і флотаційна система – і я подумав, що там є багато порожніх приміщень, тому треба глянути, чи можна там щось робити.
Який висновок після цього візиту ви зробили?
Жахливий. Я очікував, що там все знищене, але щоб настільки знищене, настільки неприглядне – я не сподівався. Величезні приміщення державного підприємства «Яворівська сірка», наприклад, флотаційний та інші блоки – все це розграбоване, знищене. Стоять якісь конструкції, з якими, я думаю, нічого не можна зробити, але найгірше – це земля. Ви собі навіть не можете уявити, у якому стані ця земля. Уявіть собі неймовірні вирви на поверхні – то горби, то ями – і це повсюди.
Ну, можна сказати, що це велика площа, яку треба впродовж кількох місяців розрівнювати екскаваторами, на що, думаю, піде дуже багато грошей. Але справа в тому, що за останні кількадесят років відбулись серйозні зміни в ландшафтно-геологічній структурі цього району.
По-перше, там були глибокі котловани, з яких видобували сірку. Тепер ці котловани заповнені водою. Тепер там є озера. Через ці озера протікає Верещиця, тобто є чиста вода. Ці котловани є дуже глибокі і на їх дні, звичайно, є сірководень – H2S, трошки вище теж сірчані сполуки, але великий шар води є чистий і зовсім нормальний для вжитку. І всюди, де були копальні сірки, все заповнено водою.
То як ви вважаєте, там можна чи не можна будувати?
Ситуація повністю змінилася. Це озеро можна вважати рекреаційним – це по-перше. А по-друге, відразу з тієї ділянки видно курорт «Шкло» зі своєю мінеральною водою.
А ще там є залишки сірки і смердить сірководнем. Я собі не уявляю, як люди впродовж десятків років живуть там і дихають цим повітрям. Ну, і нічого дивного, що є думка і сільської ради, і районної ради, щоб там не допустити вивезення сміття і сміттєзвалища.
Зараз ми дізналися, які є цілі у міста, щоб зменшити об’єми сміття, як треба вивозити за місто або просто ліквідувати вивезення сміття – такий план також існує. Тому зараз робити сміттєзвалище, коли є сучасні технології, коли є приклади інших держава, як вони з тим справлялися... Комісія буде вважати, що це є недоцільно.
Це загальна думка всіх членів комісії?
В п’ятницю буде остаточне засідання комісії, а до того часу ми ще будемо обговорювати і обговорювати (у четвер ввечері «Комісія Юхновського» остаточно визнанала ділянку на Яворівщині непридатною для будівництва сміттєпереробного комплексу і полігону ТВП)
Цю ділянку готувала ЛОДА, очевидно, з певною документацію. Були якісь висновки екологів, не ваших фахівців, про те, що ділянка придатна. Ви якісь такі документи бачили?
Я все бачив. Справа в тому, що у 2005-2006 році була майже підписана домовленість з підприємством з Одеси, яке мало встановити там сміттєпереробний комплекс. Для того, аби побудувати таке підприємство, треба зібрати масу різноманітних дозволів, довідок і так далі – все це було зібране. Є більше 40 різноманітних підписів, починаючи від сільської ради.
Але десятирічної давності?
Так, десь 2005 року. Підписи сільської ради, районної ради, обласної влади, державної влади з Києва – що дозволено там робити підприємство по знищенню сміття. Але, шановне панство, минуло десять років з того часу і багато чого змінилося з точки зору навколишнього середовища, структури тієї землі та з точки зору думки людей.
Ігор Рафаїлович, якщо виходити з того, що та ділянка непридатна, то як Львів має вирішити проблему сміття загалом?
Є питання, як вирішити цю проблему. Ви знаєте, дуже багато європейських країн свого часу були в подібній ситуації, як зараз Україна та, зокрема, Львів. Але вони вирішили ті питання.
Ми досліджували, як інші країни з тим справилися, і зрозуміли, що швейцарський досвід нам підходить найбільше. Він найбільш раціональний, найбільш дешевий і найбільш громадянський. Тобто ціла громада приймає в ньому участь.
Як це має працювати?
Ми вважаємо, що цей досвід має бути реалізований у Львові і для цього ми будемо робити дуже енергійні кроки.
Як виглядає той швейцарський спосіб? По-перше, за другим законом термодинаміки, що б ви не робили, яку б енергію ви не мали – її не можна повністю перетворити в роботу, обов’язково мають бути відходи. Тобто сміття завжди буде вироблятися. Це безперервне явище в житті людини та цивілізації.
Тому сміття, яке збирається в кожній родині, поділяється на дві великі групи: те сміття, яке можна переробити, тобто вторинна сировина, і сміття, яке не можна переробити, - я називаю його непотребом. Так от те, що можна переробити, треба класифікувати по типах. Наприклад, скло окремо, папір окремо, шмаття окремо – кожна родина повинна це робити, кожна. Я це роблю і багато родин почали це робити.
А, наприклад, є таке дуже шкідливе сміття, як батарейки. От якщо через рік збереться така невеличка коробочка батарейок, то ви можете занести їх на відповідний пункт для того, щоб утилізувати. Десь місяць треба збирати папір, щоб зібрати ящик. Якщо Вам треба буде здати скло, то ви також можете зібрати торбу пляшок, скажемо, протягом, тижня, не менше. Тобто кожна родина має робити дуже ретельне сортування сміття, а ось непотріб треба викидати.
Це органічні рештки?
Я так в себе вдома роблю. Є лушпайки з картоплі, з яблук, з інших овочів. Я маю відро і маю малесенький город. Я на городі вже третю яму викопав і туди кидаю лушпайки. Коли яма наповниться, покриваю землею, воно гниє, а навесні я даю його собі на грядки. Таке можуть зробити мешканці особняків у Львові. Але ж є і багатоповерхові будинки. У Швейцарії це родиться так: є спеціальний бак на чисті харчові відходи, у яких немає отрути, миючих засобів тощо. Коло вхідних дверей кожного багатоквартирного будинку стоїть дуже чепурна урна, де збираються відходи. Через певний час під’їжджає машина і їх забирає.
У випадку Львова, куди такі відходи мають вивозити?
Це може вивозитись до певної ями, де це за допомогою бактерій буде перероблюватись. Завдяки цьому можна одержати метан, можна одержати добриво.
Якби не було певних сімейних обставин, що ми з дружиною дуже старі люди і потребуємо особливих речей, я б викидав мішок зі сміттям раз на місяць. Зараз я викидаю раз на три дні. Тобто таке сміття, яке я називаю «непотребом», воно становить більше 20% всього сміття, яке виробляється в кожній родині. Це означає, що Львів би збирав такого сміття, яке не можна переробити, у п’ять разів менше, ніж Львів зараз вивозить.
Але ж все одно сміття кудись треба вивозити.
Це правда. Його теж треба вивозити. Я ознайомився з пропозиціями, які одержала міськрада, по перетворенню того непотребу в певні будівельні матеріали.
Йдеться про пресування сміття, я правильно розумію?
Я не хочу поки розказувати це, бо це ще не запатентована технологія. Але так, як мені показували, то це дуже хороша дніпровська ідея, яку мер міста розглянув і яка фактично дасть можливість Львову бути містом без будь-яких відходів. Але головне те, що останнє перетворення непотребу не відбувається з високою температурою, тобто не виділяються гази. Якщо нам це вдасться зробити, то ми це передамо на всі міста Львівської області. Ми зробимо всі міста області чистими.
Ігорю Рафаїловичу, це все гарна ідея, але вона потребує часу, навчання населення. Це дуже масштабний проект. А Львову потрібно вирішувати це вже, бо з кожним місяцем ця проблема ставатиме серйознішою.
Це все виглядає так. По-перше, ми вже маємо швейцарські матеріали. Тобто пам’ятку, яку одержує кожна швейцарська сім’я, куди вона протягом місяця має винести сміття. Туди о конкретній годині приїжджає машина і забирає сміття, якщо ви не хочете його відносити до збірного пункту.
Це як колись були машини з калаталами?
Так, як машини з калаталами [дзвониками]. Але одні машини збирають лише пляшки, інші – лише шмаття тощо. Але воно не калатає, як колись їздили. Зробимо точний графік. Ми його видамо тисячами примірників і занесемо до кожної родини у Львові.
А якщо родини не будуть виконувати цього? Громадянська свідомість у Львові може й трохи вища, ніж загалом в Україні, але все-таки це пострадянська свідомість.
Знаєте, серденько, є закон фізики. Уявіть собі, що ви маєте в посудині газ з молекул водню. Певну частину цих молекул ви збуджуєте світлом. Електрони переходять на збуджені рівні. Виходить, частина молекул збуджена, решта – ні. Як ви думаєте, що відбувається? Відбувається неймовірна резонансна взаємодія. Збудження зі збудженої молекули перескакує на незбуджену. Незбуджена стає збудженою, а збуджена повертається до нормального стану. Але ця взаємодія набагато сильніша, ніж та, яка була в нормальному стані цієї системи.
Просто фізичні властивості усіх електронів однакові, там діє однаковий закон до всіх – а люди всі різні.
Найголовніше, серденько, розбудити певну кількість людей. Тобто мати певну групу людей, яка пристає до того діла. Тому що це діло розумне, позитивне, де збудження буде дуже швидко поширюватись.
Крім того, у Швейцарії ви непотріб так просто не здасте. Там ви мусите мати спеціальну торбу. На цій торбі має бути наклеєна марка, цю торбу ви має те кинути у спеціальний контейнер для сміття. Якщо ви кидаєте торбу без марки, ви маєте досить великий штраф. Тобто якщо я захочу мати багато непотребу, то я повинен купити достатньо марку, наклеїти і лише тоді занести. Ця марка може коштувати 50 копійок. Але важливо, що вона має вартість, її треба купити, наклеїти. Тому людина буде намагатися, щоб непотребу було якомога менше.
Але від міста вимагається акуратність, точність. Машина має приїхати в певну годину, в певні дні місяця за певним типом сміття. За це відповідає місто, мер міста. Але ми мусимо це налагодити, у нас немає іншого виходу. Інакше ми потонемо у смітті.
Ви думаєте, наше суспільство настільки зріле, щоб одразу перейти до такої моделі, яку ви описуєте? Без штрафів, без покарань, тільки на ідейності.
Покарання має бути. І чергові мають стояти. Припустимо, ми поставимо там студентів, які стежитимуть за тим, як люди викидають сміття. А крім того, ми використаємо школи, церкви. Ми будемо просити священиків. Ми звернемось до Міністерства освіти з проханням запровадити спеціальні уроки в школах.
Ви готові цією програмо займатися постійно? Чи просто подати ідею і відійти від того?
Я не один. Таких, як я, ціле товариство. А коло кожного з них є ще товариство. Недавно в мене був у гостях голова Яворівської районної адміністрацій. Він послухав і сказав «Я з завтрашнього дня це буду робити у себе вдома».