Революції ж як правило продовжуються терором? І витиранням ніг об початкові ідеали.
В Ірані, до прикладу, для повалення шаха зійшлись інтереси лівих і ісламістів. Які потім вистріляли лівих і ще багато яких, а достатньо цивілізована в західному сенсі країна на довго пірнула в морок.
Прикладів багато. Бажання ідеального правителя народжує спротив існуючому в тому числі збройний. Мрія про справедливе суспільство штовхає до дії - і це, як не крути, прекрасно.
Але є оте вічне але. Гнів тьмарить розум, який, як відомо, в стані сну плодючий чудовиськами. Зрештою, ця фраза теж революційного походження.
В Україні чудовиськ і так ніколи не бракувало.
Як і запального максималізму.
При частій сонливості розуму. Коли розум використовується для певних вузько особистих цілей, на кшталт - нажитись і вибитись за рахунок ближніх.
Тим не менше очікування нашого "Магатми Ґанді" чи "Вашінґтона" - того хто б був ідеальним богоподібним втіленням політичної перфекції несвідомо чи свідомо дуже присутнє.
На фоні цього ідеалу завжди той хто править виглядає жалюгідно.
Тим більше коли він і без порівнянь часто так виглядає.
Від цього закипає кров і не в одного українця гнівно стискаються зуби та кулаки, а вже тепер і зброя в руках.
Так логічно змести все це під корінь та й занести на багнетах Нашого Магатму.
Тільки де ж йому взятись?
Тільки суспільство в якому живі принципи і чесноти може народити такого.
Чи наше суспільство є таким - скорше ні - бо якщо б воно таким було - то ми б і жили інакше і система влади та взаємостосунків була б іншою.
Так - Майдан і те що було далі виявив, що гідних людей в рази більше ніж гадалось. Так само як і тих інших. І тих зовсім зовсім інших.
Саме така кількість тих і тамтих дає власне такий сукупний баланс. Баланс принципів і безпринципності, етики і збоченої псевдоетики, віри і цинізму, самопожертви і булемічного бажання жерти.
З цього й виникає той політичний клас який присутній, віддзеркалюючи суспільство. Як виникає ще багато чого різного.
З цих же точок зору ми керуємось в діях і трактуємо що є морально прийнятним а що ні. Це формує нас самих, зрештою.
А ми не ідеальні. Ми такі які є.
І політика є така яка є.
І ідеальною вона ніколи не буде.
Питання балансу - чого там буде більше чого менше.
Яку частину суспільного спектру вона представить в більшій мірі.
Звісно зміни однозначно потрібні - як політиці так і нам самим - суспільству яке політику породжує. Бо інакше просто не виживемо. Тому мінятись нам всім ой як треба. Хоча, якшо копнуть, воно ся не дуже хоче.
Але точно - ті хто обіцяє змести "цю" владу і встановити "рай-на-землі" дурять. Вони такі ж як і всі інші - з того ж суспільного тіста. Десь кращі - десь гірші. Вони аж ніяк не ідеальні.
Тільки їхній гнів, хай і праведний, може породжувати вже справжніх чудовиськ.
Типова траєкторія революційних подій штовхає саме в таку сторону.
Ті, що б прийшли по трупах цих теперішніх, мають мізерно малий шанс виявитись "магатмами".
А от чудовиськами - дуже навіть - принаймні про це вчить історія...