Мітинги, перестрілки, вбиті та поранені – так Єгипет здобуває демократію. Водночас на сусідній від площі Тахрир вулиці два старі єгиптяни курять кальян, сидячи в тіні патрульного бронетранспортера. Їх революція не турбує, як і мільйони інших єгиптян.
Арабська весна…Єгипет бореться за демократію… Військові патрулі на вулицях Каїру… Перші демократичні вибори… З екранів телевізора все це виглядає як епохальні події, демократичний підйом, який охопив всю країну. ЗМІ рясніють повідомленнями, у яких туристам не рекомендується їхати на відпочинок до Єгипту.
Уява малює країну мало не у стані громадянської війни. Скинуто з трону диктатора Хосні Мубарака, владу захопили військові, на вулицях формуються загони повстанців. Саме так бачать ситуацію мільйони телеглядачів та користувачів мережі Інтернет.
За квартал від площі Тахрір
По той бік телевізійної камери «страшні» події виглядають дещо інакше. Машини вільно в’їжджають у Каїр, не проходячи жодного огляду. Військові патрулі нудяться, спираючись на автомати Калашникова без ріжків. Набої солдатам не потрібні, ріжки лежать у наплічнику. Все, що патрульним загрожує, це підхопити застуду від холодного вітру. Температура на вулиці лише 25 °С - єгиптяни мерзнуть. Зустрічаються перехожі у шкіряних куртках з міховими комірами.
Каір нічого не знає про революцію. Саме таке враження складається, коли ідеш його надзвичайно брудними та запиленими вулицями. Обшарпані будинки й крамниці, старі побиті машини, які постійно гудять клаксонами (правила дорожнього руху в Єгипті існують, але досить умовно). Величезне місто зайнято своїми справами і не особливо переймається проблемами мітингувальників.
Як це можливо, адже на екрані телевізорів чітко видно – на революційної площі величезний натовп народу – сотні тисяч людей! Так, їх там справді сотні тисяч. Але ж все відносно. Для сімсоттисячного Львова 100 тисяч це дуже багато, для 18-мільйонного Каїра, куди щоденно на роботу приїжджає ще 4 мільйона – 100 тисяч не така вже й велика група.
Насправді політична активність єгиптян не велика. Вони надто зайняті своїми проблемами. Треба нагодувати трьох жінок, добудувати над своїм будинком другий поверх для сина, продати туристам малюнок на банановому папері, запевняючи що це стовідсотковий папірус.
Із 80,5 мільйонів єгиптян право голосу мають лише 49,2 млн. І далеко не всі, хто має на це право, бажають ним скористатися. Про яку політичну активність може ітися в країні, де сім’ї не бажають віддавати своїх дітей до школи, й уряду довелося вводити штраф 2000 доларів за дитину, яка не навчається. Не прийдуть на площу та виборчі дільниці і 8 млн бедуїнів, які взагалі не мають паспортів, живуть в пустелі і єдиною конвертованою валютою вважають верблюдів.
Тим не менше, вибори наближаються до завершення. Відбуваються вони в три етапи. Єгиптяни голосують провінціями, бо на думку військового уряду це може зменшити політичну напругу. Що довше ідуть вибори, то менша імовірність, що демонстранти весь цей час пробудуть на площі.
Розрахунок військових виявився правдивим. До другого туру ентузіазм мітингувальників зменшився, зменшилась і кількість людей на площі. 16 грудня військові почали розганяти демонстрантів. Причиною стала їхня спроба прорватись у будинок уряду. Пролилася кров, загинуло дві людини. Що насправді відбулося в цю ніч на площі Тахрір - невідомо. Військові мотивують свої дії тим, що демонстранти перші пішли в атаку, представники руху «Брати мусульмани» говорять про провокацію. Є і ще одна версія – атака будинку уряду була влаштована для того, щоб спровокувати військових на агресивні дії, що дозволило б повернути увагу єгиптян до революційної площі. От тільки провокатори не очікували, що реакція буде такою жорсткою. Як повідомляє агенція MIGnews, зараз військові будують бетонну стіну, яка відгородить урядовий комплекс від площі.
Якщо стіну зведуть і зникне можливість потрапити на площу, єгиптяни навряд чи будуть стояти на вулицях. Всенародна революція у Єгипті неможлива. Доки немає інтервенції, яка об’єднує націю тут кожен сам за себе. І нехай на Тахрірі протестують тисячі арабів, єгиптянам, які живуть на сусідніх вулицях байдуже. По вечорах вони так і будуть сидіти на старих табуретах коло своїх будинків, пити холодний чай та курити кальян.
Демократія по-східному
Після відставки президента політики Єгипту заговорили про те, що вибори цього року стануть першими демократичними виборам в країні. Кишенькова партія Мубарака хоч і називалась націонал-демократичною навряд чи була рушійною силою демократії. Але парадокс у тому, що перші демократичні вибори навряд чи привнесуть в життя країни демократію. За результатами двох турів перемагають ісламістські партії: заборонений при Хосні Мубараку рух «Брати мусульмани», у який об’єдналося кілька політичних партій, є абсолютним лідером перегонів. Його рейтинги високі і в другому, й у третьому турі. Члени «Ан-Нур» - радикальної партії мусульман-салафітів на другому місці. Зараз вже з впевненістю можна сказати, що за результатами виборів ісламісти будуть мати понад 70% голосів у парламенті. Не виключено, що їхнє бачення демократії буде відрізнятись від звичного для Європи визначення.
Передвиборні обіцянки всіх партій що беруть участь у виборах приблизно однакові. Зводяться вони до того, що з їхнім приходом до влади жити стане краще. Причиною поганого життя називають скинутого президента, запорукою процвітання – Суецький канал. Політики твердять, що раніше левову частку цих грошей, отриманих від його експлуатації, а це понад 4,5 мільярдів доларів, крала президентська сім’я. Зараз ці гроші нібито підуть на благо всього Єгипту.
Передвиборна агітація не відрізняється оригінальністю. Це як правило плакати, на яких зображені обличчя трьох чи п’яти лідерів партії. Обличчя голови партії найбільше, побратими один за одного менші – як матрьошки. Останнім є обличчя жінки-політика, що говорить про прогресивність партії, яка, все ж таки вважає, що жінка – також людина. Реклама мажоритарників взагалі вражає. Зазвичай це вусатий мужчина в костюмі, коло якого зображена піраміда, Сфінкс чи голова Нефертіті.
Оригінальними піар-ходами єгипетські політики себе не обтяжують і успіх мусульманських партій обумовлений панівною релігією.
Там, де море, немає політики
На узбережжі Червоного моря революційний рух відсутній повністю. Таке враження, що море змиває з людей будь який політичний наліт. У курортних містах революційну заворушку в зародку задушили б самі мешканці. Революції злякаються туристи, а туристи – чи не основне джерело доходу для приморських міст.
«Нам не треба революції. Тут все узбережжя куплене. Тут німецький готель, тут іспанський, там російська та турецька фабрики. Доки їх не було, тут не було грошей. Буде революція, вони підуть, і грошей знову не буде. Мубарак був злодій. Він пішов. Я радий цьому, але я не думаю, що щось зміниться. Мені все одно», - пояснював мені Мухамед, таксист із Хургади.
Переважна більшість людей, з якими мені вдалось поспілкуватись на узбережжі вважає так само як і Мухамед. Для них демократія – це коли влада не лізе в їх життя та не заважає заробляти на відпочивальниках.