У четвер, 4 грудня, з 11:00 до 13:00 у Будинку вчителя у Києві відбудеться прощання з відомим українським інтелектуалом, дисидентом, філософом, правозахисником, моральним авторитетом Євгеном Сверстюком. Похоронять його на Байковому кладовищі о 14:00.
Про це повідомляється на сайті Ініціативи «Першого грудня».
В останню путь Євгена Сверстюка проводжатимуть дружина Валерія та донька Віра з родиною.
«Євген Сверстюк — людина, що уособлювала цілу епоху боротьби проти тоталітаризму, найкраще, що в ній було. Світлий і спокійний чоловік, який із крицевою стійкістю протистояв потужній владній машині. Дисидент, публіцист і літературознавець, філософ і моральний авторитет. Чоловік, який був воїном, навіть коли залишався один в полі. Його слів боялися настільки, що запроторили до таборів, та це не зламало його і не змусило замовчати», - йдеться у прес-релізі Ініціативи «Першого грудня».
Нагадаємо, що Євген Сверстюк помер увечері 1 грудня у Київській міській клінічній лікарні №10.
Євген Сверстюк народився 13 грудня 1928 року в селі Сельце на Волині. 1952-го Сверстюк закінчив філологічний факультет Львівського університету ім. І. Франка. Згодом закінчив аспірантуру Інституту психології, та до захисту кандидатської дисертації його не допустили. Викладав українську літературу в Полтавському педагогічному інституті, завідував відділом прози журналу «Вітчизна». Неодноразово його звільняли з роботи з політичних мотивів.
У 1960-ті Євген Олександрович організовував або брав активну участь в усіх літературних вечорах, зборах, які на той час мали напівлегальний характер і вважалися небезпечною антирадянською діяльністю. У самвидаві поширювали його есе «З приводу процесу над Погружальським», «Собор у риштованні», «Іван Котляревський сміється», «Остання сльоза» та інші.
14 січня 1972-го був заарештований. Через рік за свої твори та виступи засуджений за статтею «Антирадянська агітація і пропаганда» на максимальний термін — 7 років таборів суворого режиму і 5 років заслання. «Щастя спiзнати суворiсть i вагу великих слiв — правда, честь, обов'язок, слiв, що становлять морально-етичнi пiдвалини, суть мого свiтогляду. Честь, що оплачується кров'ю, гiднiсть, що є передумовою життя, iстина, до якої йдуть з безстрашнiстю дослiдника — без ґарантiї повернутися», — казав Євген Олександрович у «Останньому слові» на суді, яке потім широко розійшлося у самвидаві.
Відбував термін у Пермських таборах, де брав участь у численних акціях протесту, голодуваннях і страйках. На засланні у Бурятії працював столяром геологічної експедиції. Прибувши 1983-го до Києва, працював за тим самим фахом, та за п’ять років позбувся і цієї роботи — бо по поверненні знову брав участь в усіх протестних акціях.
З 1989-го — активний учасник національно-демократичного руху в Україні, редактор християнської газети «Наша віра», президент Української асоціації незалежної творчої інтелігенції. 1993 року захистив докторську дисертацію з філософії на тему «Українська література і християнська традиція» у Вільному Українському університеті в Мюнхені. Був дійсним членом Української Вільної Академії Наук у США. Лауреат Державної премії ім. Т.Шевченка 1995 року, кавалер ордену Свободи.
Входив до Ініціативної групи «Першого грудня». Автор книжок і численних статей з літературознавства, психології та релігієзнавства, віршів і перекладів з німецької, англійської, російської.
До останніх днів життя виступав перед молоддю, брав участь у громадських обговореннях, давав інтерв’ю та коментував для преси дражливі питання сьогодення.