Не новина, що в результаті останніх революційних подій в Україні виник своєрідний протиприродний мезальянс європейської та націоналістичної риторики. Одним з візуальних виявів цього є також поєднання символіки Європейського Союзу з символікою рухів та організацій, що не цураються означення бандерівських. Людей, що вдаються до поєднання такої символіки і риторики, можна окреслити як євробандерівці.
Євробандерівщина – поєднання непоєднуваних геополітичних виборів – це такий собі український кіндер-сюрприз для дорослих. Він, за аналогією морської свинки, ні не призначений для кіндерів, ні не є сюрпризом для дорослих. Та найгірше, що євробандерівщина не є якоюсь новою за якістю концепцією націотворення чи державотворення. Це радше новий різновид посттравматичної національної шизофренії.
Вона виникла не так унаслідок бойових дій, невинних жертв і воєнної загрози, як в результаті певної какофонії ідеологічних месиджів, що супроводжували всі ці драматичні процеси.
У вухо людини, схильної до євробандерівщини, з центру долинає бадьора мелодія про переможний похід у Європу, який принесе заможність і безпеку. Зліва вона чує тужливу пісеньку про зростання тарифів і цін до європейського рівня, неконкурентоспроможність місцевих товарів і втрату робочих місць. Справа ж лунають войовничі необандерівські марші про те, що ми ще подумаємо, чи йти нам у ту Європу, а європейці нас мають самі попросити про інтеграцію.
А навколо голови їй побренькують підступні мотивчики про те, що, з одного боку, діяльність наших необандерівців якимсь дивним чином часто збігається з очікуваннями нашого проклятого сусіда-агресора, а з іншого – що в ЄС є свої «шось тіпа бандерівці», як-от угорська партія Jobbik. Якщо в парламенті Євросоюзу, думає собі логічно євробандерівець, можуть засідати угорські «бандерівці», то чому б там не могло бути й українських «йоббіків»?
Всі ці голоси, які зливаються одночасно в пекельне суголосся «і мертвих, і живих, і ненароджених», створюють в голові нашого потенційного «йоббіка» ефект dolby stereo. А це, своєю чергою, перетворює його на новий євро-нац-психо-конструкт, типу dolby-йоббіка, тобто євробандерівця.
Його легко впізнати по тому, з яким переконанням він ліпить на своє авто чи на свій наплічник поруч синій прапорець з золотими зірочками і червоно-чорний прапорець з тризубом. До нього треба ставитися з зрозумінням та співчуттям. Більш того, ми – неінфіковані цією хворобою – мусимо наполегливо і терпляче пояснювати йому деякі базові речі.
Зокрема.
Для початку потрібно допомогти нашим євробандерівцям усвідомити, що наші новітні бандерівці на чолі з головним українським «Йоббік-сектором» є категоричними противниками повноцінного вступу України до ЄС. По суті їм від Євросоюзу потрібно те ж, що й було потрібно банді Януковича – гроші та безвізовий режим, і бажано без жодних зобов’язань з нашого боку.
Далі – щодо присутності націоналістичних партій і рухів у Європі. Принципова різниця в нашій та їхній ситуації полягає в тім, що європейські «бандерівці» уже є в ЄС і діють там, відповідно до європейських законів і правил, а українських dolby-йоббіків зі своїми поняттями там ніхто не чекає. До того ж варто зазначити, що це не йоббіки привели Угорщину в Євросоюз.
Наступне. Серед євробандерівців побутує теза, що в ЄС Україні потрібно вступати як сильній державі і диктувати там свої умови. Гірка правда полягає в тому, що, по-перше, без допомоги Євросоюзу Україна ніколи не стане сильною державою, а по-друге, ЄС – економічний і політичний союз розвинених та заможних європейських країн – ніколи не дозволить, щоб йому диктувала умови якась там окремо взята Українська держава, яка без зовнішньої допомоги зовсім не здатна подолати вбогість, корупцію, невігластво та низку суспільних патологічних явищ, характерних швидше для Африки, ніж для Європи.
І наостанок. Євробандерівцям потрібно пояснювати, що такий мікс символіки і риторики, який вони пропагують, може слугувати тільки для внутрішнього українського вжитку. Так само, як і риторика про те, що поєднання червоного і чорного кольорів не мають нічого спільного з нацизмом, а соціал-націоналізм – це принципово щось інше від націонал-соціалізму. Не для європейців ці байки.
Ніколи Європа не погодиться ставити свій прапор поруч із прапором бандерівським.
Бо червоно-чорний прапор з тризубом – це символ маргінесу, тоді як прапор Євросоюзу є символом прогресу. ЄС – це об’єднання з думкою про спільне безпечне майбутнє, а бандерівщина – це національна самоізоляція з поверненням в небезпечне минуле.
Перш ніж будувати великі європейські плани під впливом пост-майданної ейфорії і революційного завзяття, потрібно тверезо визначити своє місце у світі загалом, а в Європі зокрема. Європа не з нас починається, а на нас нині закінчується. Те, з чим ми так героїчно і драматично вовтузимося сьогодні, європейські країни пройшли вже – хто давно, а хто кілька десятиліть тому. Ми маємо не вчити Європу, а в неї навчатися.
Вивчення європейського досвіду допоможе нам зрозуміти, що євробандерівщина не має майбутнього. Тож, думаючи про майбутнє, ми повинні думати про себе або як про європейців, або… Інакше краще не думати.