З моста над найбільшою барикадою Майдану Незалежності, що на вул. Інститутській, звисає банер з надписом «Беркут, ласкаво просимо до пекла!». Однак той, хто після ночі з 10 на 11 грудня пройде крізь ці ворота революційного містечка, замість пекельного настрою отримає насамперед фестивальний.
Таке враження, що багато хто саме за цим в першу чергу сюди і їде. Люди масово фотографуються в Київській міськдержадміністрації на тлі рядів сплячих революціонерів, позують над бочками з вогнем і поруч з барикадами, на фоні кордонів, утворених працівниками внутрішніх військ, біля решток поваленого пам’ятника Леніну (останнього ще й розколюють на маленькі шматки граніту – вкрай популярний сувенір). Лозунг українського революціонера-туриста: прийшов, побачив, сфоткався.
Люди веселяться, люди танцюють – і вдень, і вночі. Коли поміж третьою і четвертою годинами ранку Руслана зі сцени обіцяє: «Ви в мене холодні не будете!», і інструктує людей, як рухатися під звуки музики, вони радо виконують її настанови.
Людям тут подобається. Сашко з Одеси розповідає, що пробув на київському Євромайдані уже тиждень. На запитання, скільки він планує ще тут бути, відказує:
– До Нового Року.
Затятий революціонер? Аж ніяк. Коли ми говоримо про напад «Беркуту» в ніч з 10 на 11 грудня, Сашко розповідає, що, звісно, був на майдані, але участі в сутичці з правоохоронцями не брав – відсиджувався.
– Я що, дурний? Мені своє здоров’я важливіше, - пояснює.
Однак на Хрещатику і Майдані Незалежності є не лише ті, хто приїхав сюди пофотографуватись, пофестивалити і вистояти черги за гарячим кулішем на декілька сотень людей. Є й ті, хто справді займається підготовкою до продовження революції. Вони збирають вночі сніг у мішки, з яких будуть барикади. Вони зварюють металеві прути для конструкцій тих самих барикад. Вони прокидаються на світанку за командою, аби займатися «своїми революційними справами». Зрештою, вони ходять на «переговори» до силовиків, які утворили кордони біля адміністративних будівель.
Молоденькі, років по двадцять від сили, службовці внутрішніх військ перекривають вул. Банкову і вул. Грушевського. Останню – не лише для того, аби захистити від активістів будівлі Кабміну і Верховної Ради, але й перекрити Маріїнський парк, в якому відбувається «антимайдан» з «прихильників курсу Януковича». Пройти туди вдень немає ніякої можливості, і це не може бути предметом переговорів.
- В нас наказ: строго пропускний режим, - пояснює один із більш комунікабельних солдатів, які блокують підхід до парку. Поки він це пояснює, з самого парку за його спиною долинають звуки антиреволюційного віча, але розібрати, що говорять промовці, з такої відстані неможливо.
– Що, і на мітинг потрібен пропуск?
– І на мітинг потрібен, - відповідає він. Зрозуміло, що насправді якраз для цього він потрібен в першу чергу.
Попри загалом підозріливе ставлення до силовиків на Євромайдані, самі службовці не виказують жодного ентузіазму від того, що мусять вдень і вночі охороняти Кабмін чи ту ж Банкову. Солдати, які утворили біля Адміністрації президента подвійний кордон, після декількох спроб ідуть на контакт і зізнаються, що стоять тут вже дві доби, і їх вже «замахало». Але додають: такий наказ, і вони змушені стояти доти, доки триватимуть акції протесту.
Самі вони – з Харкова (згодом, вночі, їм на зміну стануть службовці з Півдня України, але звідки саме, ті не скажуть). Один львівський активіст Євромайдану намагається проводити серед них контрпропагандистську діяльність: знаходить службовця, який колись півдня був у Львові, і питає:
– І хіба до тебе хтось зневажливо ставився у Львові через те, що ти говориш російською? Хтось тобі хамив? Що, в нас мало говорять російською?
Хтось інший, явно задля перевірки, вітається з ними вигуком «Слава Україні!». Більшість із представників внутрішніх військ з готовністю відповідає: «Героям Слава!».
Якась дівчина тим часом пропонує солдату цукерку. Він відмовляється – каже, що їм заборонено брати і цукерки, і чай, і печиво. Словом, будь-що. Поміж тим у силовиків, які перекрили вул. Грушевського, режим явно більш ліберальний. Одному з них двоє дівчат-білявок приносять пакет із сигаретами і кавою, за що він нагороджує одну з них ніжним поцілунком.
Врешті, хоч багато хто з активістів Євромайдану підходить до цих хлопців з налаштуванням на осуд, їх починають просто шкодувати. Мимоволі виникає думка, що тут має місце тонкий розрахунок влади: викликати в протестувальників такий жаль до цих молодих змерзлих людей, яким і спати дозволяють тільки безпосередньо на місці кордону, щоб вони врешті розпустили Євромайдан чисто з людського співчуття.
Саме таку емоцію викликає також декілька десятків розгублених безпритульних, які в ніч з 12 на 13 грудня з’являються на початку вул. Інститутської. Один із них розповідає, що їх, близько 30 осіб, зібрали в Миколаєві і просто спакували в автобуси, щоб привезти до столиці для участі в «антимайдані».
– Нас закрили в пункті обігріву для безпритульних, а потім посадили в автобус. Обіцяли якісь гроші, але скільки – не сказали, – каже він. За його словами, тепер, прибувши до Києва, вони заблукали, і чекають, поки з ними хтось вийде на контакт.
Приблизно в цей самий час, вночі, окружними шляхами через вул. Інститутську вдається-таки пройти до Маріїнського парку. Перше, що кидається там у вічі – це декілька імпровізованих молитовних пунктів з православними іконами (біля одного із них прямо на снігу хтось стоїть на колінах і молиться, але в темряві важко розібрати, чи це жінка, чи чоловік), а також табличка із закликами проти біометричних паспортів.
Мітинг на цей момент уже закінчився. На площі неподалік від Верховної Ради, огородженій металевими щитами, можна помітити лише десяток-другий активістів. Окрім них – близько десятка армійських пічок, біля яких вони гріються, і намети. На площу проносять контейнери з їжею. На пропускному пості стоїть молодий чоловік з рацією, який керує процесом отримання харчів.
Питаємо в нього російською, як можна також взяти участь у їхньому мітингу.
– Тільки по рекомендації. Треба, щоб вас хтось знав. Інакше звідки ми будемо знати, що ви – не провокатори? – відказує він.
– Так а чия рекомендація потрібна? – питаємо.
– Ну, когось авторитетного.
– Януковича, чи як?
– Ага, саме його, - відповідає молодий чоловік, дозволяючи собі підсміятися.
Потім він серйознішає і ще декілька разів повторює про необхідність рекомендації, пояснюючи, що така зараз в Україні складна політична ситуація. Врешті радить підійти зранку в парк: мовляв, щодня о 8:30 відбувається «набір групи» для участі в «антимайдані».
Вже повертаючись з парку, зустрічаємо дорогою декілька груп молодих людей з символікою Євромайдану, які рухаються в бік парку. Усі вони хочуть бодай краєм ока подивитися на «тітушків» і бодай «підслухати», про що ті говорять. Вони налаштовані мирно – відчувається, що до Маріїнського парку їх штовхає в першу чергу втома від відсутності активних дій на Майдані Незалежності. Однак деякі із них про всяк випадок несуть з собою каски.
Та забезпечувати їм активність не поспішають ані опозиційні політики, які виступають впродовж дня зі сцени, ані правоохоронці, які продовжують чекати у своїх мікроавтобусах неподалік від революційного містечка. Вони аж ніяк не рвуться до «пекла», яке обіцяють їм революціонери.
Наразі всі витримують статус-кво, очікуючи суботи, коли на Європейській площі нібито планується велелюдний мітинг на підтримку чинної влади. У той день багато хто побоюється, а хтось – відверто сподівається провокацій.
Поки ж росте очікування. А разом із ним продовжують рости барикади навколо майдану і кількість людей в революційному містечку.
Текст: Данило Мокрик, фото: Радомир Мокрик.