Протест українського суспільства на Євромайдані не залишиться безплідним. Хоча нині важко передбачити, як і коли він закінчиться.
Слід вважати, що зрештою Україна таки підпише Угоду про асоціацію і в далекій перспективі, можливо, навіть стане членом Європейської Унії. Процес інтеграції України з ЄУ потрібно, однак, відповідно підготувати, аби «єврореволюція» 2013-го не призвела до тих же розчарувань, що й суспільні протести 2004 року.
«Помаранчева революція» мала передовсім внутрішньо український вимір – люди прагнули жити у демократичній, вільній від корупції країні, де не владарюють олігархи. Вибори-2004 отримали міжнародний вимір здебільшого завдяки третім країнам. Американці вишколювали українців, як чесно проводити вибори, що дало підстави для теорії змов; росіяни розглядали Віктора Ющенка як «антиросійського» кандидата і вирішили (певним чином насліпо) підтримувати його суперника, якого вибрав Кучма. Що було далі – відомо. Ющенко став – і для українців, і для інших країн, життєво зацікавлених у майбутньому України, – символом змін, символом надії на краще в Україні. Саме тому всі вони дуже болісно переживали некомпетентність нової команди, розбрат у таборі «помаранчевої коаліції» та швидке братання її представників з великим українським бізнесом.
Суспільний протест 2013 року має значною мірою міжнародний вимір. Українці прагнуть до Європейської Унії, тому протестують проти зближення з Росією. Лідери опозиції стали речниками цього протесту, але їхнє співіснування з протестувальниками не є безпроблемним. Тому ситуація в Україні має вирішальне значення для її сусідів, особливо для ЄУ. Українська «єврореволюція» дає надію не тільки на зміни, покращення ситуації у країнах Східного партнерства, але й підтверджує привабливість, легітимність європейського проекту. У період економічної кризи, протестів «незадоволених», зростання євроскептицизму (особливо в країнах Південної Європи) синій прапор з дванадцятьма зірками над київським Майданом дає Унії нову надію, демонструє, що вона досі диспонує soft power, якої щораз відчутніше бракує у країнах-членах. Як заявив президент Європейської комісії Жозе Мануель Баррозу, ці молоді люди, котрі стоять на морозі на українських вулицях, пишуть нову історію Європи.
Росія також усвідомлює висоту ставки. Успіх європейської моделі в Україні поставить під питання окремішність «русского мира», ідею якого з таким натхненням просуває Володимир Путін, і змусить росіян замислитися над питанням: якщо українці можуть жити в демократичному, вільноринковому суспільстві, то чому уряд Росії заперечує це.
У цьому контексті важливо, проте, не повторити сумного сценарію 2005-2010 років, щоб перемога Євромайдану не призвела до розчарування народу в ЄУ і, хтозна, чергового повернення до Росії. Тому потрібно готувати суспільство до інтеграції з Європейською Унією. І тут не йдеться суто про економічні реформи, модернізацію країни чи промоцію проєвропейських ідей. Потрібно відкрито говорити про проблеми, з якими Україна стикнеться, співпрацюючи з ЄУ. Тільки так можна уникнути непотрібного суспільного розчарування після майбутньої перемоги «єврореволюції».
ЄС є унікальним проектом, який зробив значний внесок у примирення між народами Західної Європи, трансформації посткомуністичних країн Центральної Європи, зміцнення позицій Європи на міжнародній арені після закінчення Холодної війни. Тим не менше, він має і вади. Європейська Унія надає фінансову підтримку біднішим державам-членам і, меншою мірою, країнам-партнерам за межами спільноти. Для доступу до фондів ЄУ потрібне не лише політичне рішення, але й відповідність суворим критеріям. У Польщі деякі посткомуністичні підприємства досі відчувають труднощі з отриманням коштів, а влада (особливо це стосується місцевого самоврядування) не має ресурсів для так званого власного вкладу, який потрібно мати для того, щоб претендувати на фонди з ЄУ. Європейська Унія щораз активніше втручається в життя окремих країн, компаній і громадян. Підраховано, що близько 60% чинного цивільного права у Польщі писали в Брюсселі та Страсбурзі. Це право, покликане висловити спільний інтерес, часто, втім, є похідним від інтересів наймогутніших держав або найефективніших коаліцій, котрі можуть підштовхнути до конкретних рішень. Без знання внутрішніх механізмів політичної системи ЄУ держава-член не багато на що спроможна. Політика ЄУ також є похідною від певної аксіології – на жаль, іноді далекої від ідей батьків-засновників, зокрема Роберта Шумана, котрий тепер претендує на сонм святості. Нині в ЄУ щораз ширшим стає право на аборт, щораз успішнішою – боротьба за «права» сексуальних меншин. І це лише деякі приклади.
Усе це аж ніяк не означає, що вибір, зроблений українцями на користь «європейського світу», є помилковим. Просто до будь-якої подорожі треба ретельно підготуватися, мати план і знати про виклики, які очікуватимуть попереду.