Читаючи нині німецьку пресу, не можу позбутися враження, що німці (ок, не всі, а лише політики й журналісти) є значно більшими оптимістами української євроінтеграції, ніж самі українці. Багато з них вважає, що Янукович згрубша робив усе правильно, просто Путін став на перепоні.
Веб-сайт часопису Der Spiegel зреагував на повідомлення про рішення українського уряду зупинити підготовку до підписання Угоди про асоціацією статтею «Угоду з ЄУ заморожено: Путін повернув Україну на східний курс» (EU-Abkommen auf Eis: Putin bringt Ukraine auf Ost-Kurs). Ось яка головна думка тексту: «Минулими тижнями Кремль намагався заманити Київ нижчими цінами на газ, погрожував новими митами й руйнівними наслідками для економіки України, якщо вона таки пов’яже себе з ЄУ».
Часопис подає слова президента Європейського Парламенту, німецького соціал-демократа Мартіна Шульца: «Віктор Янукович перебував у складній ситуації, оскільки мусив маневрувати між Москвою і Брюсселем, враховувати потужний вплив обох сторін на свою країну». Водночас він зазначив, що місія Кокса-Кваснєвського зможе продовжувати переговорний процес між Брюсселем та Києвом і після саміту у Вільнюсі.
«Мені здається, Україна не готова, не бажає підписувати угоду про асоціацію через тиск Росії», – цитує часопис слова голови комітету із закордонних справ Європарламенту німецького християнського демократа Ельмара Брока.
«Київ відвертається від Європи – Путін тріумфує» (Kiew rückt von Europa ab – Putin triumphiert). Під таким заголовком вийшла стаття в авторитетній німецькій газеті Welt. Автор статті, відомий публіцист, історик і політолог Ґергард Ґнаук навіть перекладає на Німеччину частину провини за провал вільнюського прориву України. А точніше, на бундесканцлерку Анґелу Меркель. Бо вона хоч і виступила у понеділок із засудженням тиску Москви на Україну, Грузію й Молдову в питанні їхнього зближення з ЄУ, але виступ цей був уже запізнілим і недостатньо гострим.
Найбільше тверезості й розуміння внутрішніх і зовнішніх проблем України виявила газета Frankfurter Allgemeine Zeitung. Дехто з німецьких політиків висловив надію на тристоронні переговори у форматі ЄУ-Україна-Росія, за допомогою яких ще нібито можна було б врятувати ситуацію до початку Вільнюського саміту. Порушуючи цю тему в статті «Боротьба за Україну» (Machtkampf um die Ukraine), відомий німецький публіцист Райнгард Везер критикує таку постановку питання:
«Як можна з російським керівництвом конструктивно говорити про наслідки Угоди? Передумовою для того, що спільно з Москвою буде з’ясовуватися питання, чи суверенне рішення України не порушить російські інтереси, має бути те, що Росія акцептує Україну як суверенну державу. Але тоді все це не має сенсу. Тоді Путіну – не місце за столом переговорів, оскільки Україна і ЄУ обговорюють свої майбутні взаємини».
Автор водночас зазначає, що не Кремль тут винен, а сама українська держава: «Україна є нині такою вразливою, зокрема й, тому, що нею править кліка, для котрої здобуття персональної влади значно важливіше за долю країни. Київські можновладці нарікають, що ЄУ не пропонує достатньої компенсації за втрати, спричинені російським тиском. Але ж насправді європейці охоче підтримують Київ, зокрема в його прагненні звільнитися від російської газової залежності. Водночас дуже складно давати кредит режиму, який є корумпованим і має вкорінену схильність до порушення слова».
Тож, як бачимо, Гордіїв вузол вагань Європи, котра має у якийсь неймовірний спосіб і уберегти Україну від поглинання Росією, і не допустити тріумфу корумпованого режиму, – не менш складний, аніж дилема самого українського режиму: і зберегти владу, вихолощуючи європейські цінності в Україні, і не потрапити під каблук Кремля, котрий таке вихолощування лише вітає.