Президент США Дональд Трамп зупинив уже трильйон воєн і в цьому списку була би ще одна, якби не Європа. Європа проводить жахливий політичний курс, а санкції проти Російської Федерації – велика помилка, яка шкодить усім. Європа не зуміє вижити без російських ресурсів, тому санкції потрібно знімати…
Подібну риторику має не якийсь бездарний популіст, а політичний лідер й очільник країни, яка вже понад 20 років є членом Європейського Союзу. Слабким і корумпованим, але членом ЄС. Залежним від європейських інвестицій, російських копалин і китайських подачок, але членом ЄС.
Короткий посібник з орбанізму
Віктор Орбан – це політик зі стажем. Свою діяльність він розпочав ще 1988 року як засновник партії «Союз молодих демократів». Останню знають як Fidesz. У 1989 році Орбан виступав за демократичні вибори в Угорщині та виведення з країни радянських військ. По тому кілька разів обирався до угорського парламенту. Його партія поступово дрейфувала від ліберальних принципів до правоконсервативних. У 1998 році Fidesz перемогла на парламентських виборах і Віктор Орбан став наймолодшим прем’єр-міністром в історії Угорщини останніх десятиліть.
За Орбана-прем’єра Угорщина стала членом НАТО (1999), а вага і впливовість прем’єр-міністра в політичному житті країни, в угорському суспільстві в той час суттєво зросли. Орбан і його команда провели реформи, які позитивно вплинули на країну і суспільство, життя людей. Проте 2002 року партія Fidesz програла вибори і довго залишалася на другорядних позиціях. Своє повернення до влади у 2010-му Віктор Орбан назвав електоральною «революцією» й обіцяв «покласти край злидням». Коли 2014 року Орбан знову очолив уряд, то взяв курс на побудову «неоліберальної демократії» в Угорщині. На практиці була дискримінація меншин, зловживання демократією, обмеження свободи слова. У 2021 році міжнародна організація «Репортери без кордонів» внесла його до списку національних лідерів, яких вважають «ворогами преси».
Якщо перша каденція Віктора Орбана на посаді прем’єр-міністра Угорщини – це реформи, то під час його подальших каденцій спостерігалося хіба збільшення дефіциту бюджету і зростання зовнішнього боргу Угорщини. Після повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну Віктор Орбан їздив на «болота» і загалом проводив досить лояльну візову політику щодо росіян і білорусів (знову пригадаємо його вимоги про виведення радянських військ з Угорщини в 1989 році). Якщо з Орбаном дружите, ймовірно, він запросить вас до замку, яким володіє. Його оцінюють у 45 мільйонів євро, але в декларації він не зазначений.
Віктор Орбан, як вірна «мишка» Російської Федерації, завжди вітав Владіміра Путіна з перемогою на кожних виборах, байдуже, що сфальшованих. У жовтні 2024 року Орбан серед перших привітав з перемогою проросійську партію «Грузинська мрія», тоді як ЄС назвав вибори в Грузії сфальсифікованими. Угорщина також не підтримала спільної європейської позиції про невизнання результатів останніх виборів президента Білорусі.
Водночас поглиблюється співпраця Угорщини та Ісламської Республіки Іран. Останні називали Угорщину воротами до ринку ЄС. Віцепрезидент США Джей Ді Венс може скільки завгодно облизувати тушу Орбана перед виборами, але Угорщина схвально відгукувалась про ядерну програму Ірану і не заперечувала право Тегерана на ядерну зброю.
Свого часу батько Віктора Орбана був партійним пропагандистом, тому й сам угорський політик чудово розуміється на риторичному словоблудді, підміні смислів, вміє блискуче міняти маски та підлаштовуватись під обставини. Навіть наприкінці 2025 року Орбан «не розумів», хто на кого напав у російсько-українській війні. Буває – очі залив жир бездіяльності. Теж сумнівно, що Віктор Орбан зараз визнає такий факт своєї біографії, як стипендія Фонду Сороса і річне стажування в одному з коледжів Заходу.
Слуги Кремля і їхня звичка смітити
Найцікавіше, на тлі сказаного вище, спостерігати за риторикою Віктора Орбана щодо Європейського Союзу, про що було на початку тексту. Угорський політик не лише звинувачує керівництво ЄС у помилковості санкцій щодо Російської Федерації та закликає зняти всі обмеження з російського бізнесу. Він проти конфіскації заморожених російських активів, а його команда сприяє російським олігархам. Пригадати хоча б розмову міністра закордонних справ Російської Федерації Сєрґєя Лаврова та міністра закордонних справ і зовнішньої торгівлі Угорщини Петера Сіярто, де перший клопотав про інтереси російського бізнесмена Алішера Усманова.
Сіярто взагалі вартий окремої уваги. Оця його «щира» готовність «дружньо» інформувати третю сторону, тобто російську, про особливості процесу євроінтеграційних прагнень України. Усього-лише. У цій ситуації, очевидно, марно очікувати появи на сцені якогось недолугого трампіста із заявами про втручання Російської Федерації у внутрішні справи ЄС чи України. Такі заяви американський політик приберіг для випадків надуманого ним самим втручання України у вибори в Угорщині. А втім, залишимо в спокої слухняних пішаків Віктора Орбана. Чи це пішаки Лаврова? Чи Усманова? Чи Путіна? Та чиїм би не був – облишимо його для суду історії.
Якщо до важливого й вагомого, то цікавою є реакція Європейського Союзу, його інституцій та країн-членів на подібні дії і заяви угорських політиків. Посадовців країни, яка є членом ЄС і від фінансової підтримки ЄС дуже залежить. Проте тут без несподіванок: ігноруємо, не помічаємо, вдаємо, що нічого не відбувається. Іноді сміття метемо під килим – може, ніхто не помітить, нічого не скаже.
Між тим Віктор Орбан від критики санкційної політики ЄС переходить до звинувачення Європи в підготовці війни проти Російської Федерації. Ситуація настільки абсурдна, що він відкрито говорить про «європейський мілітаризм». Відверта брехня таких державних лідерів, як Трамп, Орбан чи Путін, уже стала нормою світової політики. Проте в нашій ситуації дивує те, що нікчемність Орбана можлива саме завдяки фінансуванню ЄС, а він при цьому ще й ріже гілку, на якій сидить. Однак його не карають, а продовжують підтримувати. Орбан лупить ЄС у ліву щоку, а європейські чиновники подають биту, щоб він взагалі зніс їм голову.
Політичні методи ЄС давно не викликають подиву. Коли проблем не помічають, вдають, що їх не існує. Переконують, що все і так нормально функціонує. Проте одна справа – не реагувати на окупацію Російською Федерацією частини Грузії у 2008 році та України у 2014-му, слабка й непослідовна реакція на повномасштабне вторгнення Російської Федерації в Україну у 2022-му. І зовсім інша – безпідставне й систематичне оббріхування ЄС його ж членами. Якщо постійно мести під килим сміття, рано чи пізно воно вилізе назовні. Угорський слон під килимом уже надто сильно смердить. Цього не можна не помічати.
Очевидно, європейському страусу простіше дочекатися виборів, а вже потім підтримати чи засудити їхні результати. І якщо все-таки другий варіант, то вже є Словаччина, яка готова не підтримати спільну позицію країн ЄС.