Поведінка нинішнього президента України не раз шокувала громадян країни і міжнародних спостерігачів. Найчастіше складається враження, що у Вікторові Федоровичу якось химерно вживаються нахабство гієни, хитрість лисиці та підступність змії. І все це – у тілі клишоногого тайгового громили. Ця людина наче досі перебуває на «зоні» і б'ється у стилі «бакланки».
Люди, котрі мають з Януковичем справу, нерідко забувають, які «університети» у нього за плечима. У молодості ця людина здійснила дві «ходки» на «зону». Одна з них, повідомляли ЗМІ, була пов'язана зі зніманням шапок з людей на вулиці. За іншими повідомленнями, нинішній президент України також був причетний до справи про зґвалтування... Просто острах бере від такої біографії політика!
Але залишмо осторонь питання про те, як людина з таким минулим опинилася на вершині влади. Є думка, що це стало результатом нерозбірливості багатьох українських громадян, особливо на сході країни. Не без того, але справа, швидше за все, не тільки в цьому. У майбутньому, при встановленні в країні цивілізованого державного правління, непогано б повернутися до фактів застосування адміністративного ресурсу, підкупу виборців та фальсифікацій, які цілком могли відбуватися. Особливо, якщо врахувати, як під час виборчої кампанії 2009-2010 років регіоналам допоміг тодішній президент Віктор Ющенко. Б'юся об заклад, тоді з'ясується, що недостатні вимоги багатьох українців до морального обличчя претендентів на владу мали далеко не вирішальне значення у кар'єрному злеті колишнього зека.
Щоб остаточно зняти цю пляму зі східних регіонів країни, потрібно звільнитися від бандитів у владі, «колишніх» та справжніх. І ось тут важливо зрозуміти: хоч би в які брендові костюми виряджали Януковича, хоч би як старалися його іміджмейкери – минуле перло, пре і пертиме з нинішнього правителя України, як тісто з баняка. Бандити – вони і в Африці бандити, і колишніми бандити не бувають. Як на мене, вся президентська практика пана Януковича овіяна ментальністю людини зі світу, точніше, маленького світику, де на першому місці стоїть груба сила, брутальне прагнення до перемоги за будь-яку ціну і цинічна нещадність щодо суперників.
Так існували й існують люди в «місцях не таких віддалених». Пенітенціарна служба України, стверджують фахівці, не надто далеко відійшла від сталінського ГУЛАГу з його витонченою системою фізичного та морального пригнічення людини. Судячи з тих звірств тюремників, про які регулярно повідомляли правозахисники, на роботу в СІЗО та виправні колонії потрапляють здебільшого люди малоосвічені й невисокого морального штибу. У «зонах» на території колишнього СРСР ( за винятком, можливо, Прибалтики) все налаштовано так, щоб ув'язнені – на додачу до беззаконня адміністрації – самостійно винищували й калічили один одного. Тому тільки там міг зародитися такий вид двобою, як «бакланка».
Взагалі-то «бакланка» – не двобій у класичному розумінні, а прагматична методика, як максимально швидко й ефективно скалічити людину в тюремній сутичці. Назва походить від термінології блатного жаргону (фені) початку минулого століття, згідно з якою «баклан» означав засудженого за хуліганство. Основну частину таких засуджених становили малолітні злочинці – «баклани». Щоб вижити за колючим дротом, їм доводилося виявляти звірині характеристики та вміння. З часом цей стиль бійки став характерний для всього табірного світу.
В основі «бакланки» – напад, а не захист, причому напад раптовий, підступний. В умовах неволі будь-яка, навіть найбезпечніша на вигляд бесіда на середній чи ближній дистанції може виявитися фатальною – якщо не для життя учасників дискусії, то для їхнього подальшого місця у блатній ієрархії. «Впасти» в очах тюремного співтовариства легко, а от піднятися з «пониження» – практично неможливо. Тому боротьба за місце під сонцем в умовах неволі нерідко набуває найнелюдськіших форм.
Для «бакланки» несподіваний, підлий напад – один з найнадійніших способів добитися перемоги у протистоянні. Не буду описувати техніку бою – не варто тиражувати прийоми підлості. Підкреслю лише, що, згідно з усіма канонами цього стилю, атака має бути несамовитою і стрімкою. Не можна грати у шляхетність. У хід пускаються відволікаючі розмови і маневри, будь-які підручні засоби. Перед нищівним ударом потрібно зробити байдужий або навіть переможений вигляд. Удар завдається нишком, наприклад – посеред «примирної» репліки...
Навіть з цього далеко не повного опису можна зрозуміти, наскільки змішані поняття «людина» і «звір» у прихильників цього стилю з'ясування стосунків. Однак, споглядаючи діяльність пана Януковича на посаді глави держави, важко позбутися думки, що деякі люди перенесли прийоми «бакланки» в політику.
Наприклад, тільки у безсовісному мозку могла народитися ідея скасувати політреформу 2004 року в ручному режимі – за допомогою слухняного КСУ. Адже йшлося про перетворення країни з парламентсько-президентської на президентсько-парламентську. Конституційний лад – це прерогатива народу, але його у нашому випадку безцеремонно і нахабно відтіснили убік. Усі подальші слова Януковича про демократію можна вважати словесною завісою на зразок тієї, якою шахраї оплітають своїх жертв.
До речі, вже тоді у Європі, хоч і стримано сприйняли розправу з Конституцією України, відзначили небезпеку прецеденту. Екс-президент Польщі А.Кваснєвський, зокрема, відразу ж заявив, що в тому рішенні КСУ була висока частка ризику: для молодих демократій важливою є децентралізація влади, у жодній європейській країні немає суто президентської системи управління, і все тепер залежить від того, як українські керівники будуть використовувати свої нові можливості.
Нині на прикладі України весь світ переконався, чим може обернутися безцеремонне привласнення окремими політиками повноважень народу. Колись вільна країна стала невільною, у ній з'явилися політв'язні, а швидкість зростання багатства президентської «Сім'ї» шокує навіть найсміливіших економістів світу.
Нинішня українська влада своїми діями розпалила в країні вогонь ворожнечі та ненависті. Проти мирних демонстрантів кидали садистів із «Беркута», озброєних спецзасобами, які заборонила ООН. Неозброєних мітингувальників обстрілювали смертоносними набоями... Очманілі від безкарності й вседозволеності Янукович і Ко фактично спровокували громадянську війну, яка вже починається, якщо судити з убивств регіонах активістів, міліціонерів та суддів.
Все це є, очевидно, результатом «пацанських» (читай: «бакланських» ) звичок керівної головки країни. Саме таку характеристику угрупованню Януковича і особисто йому вже не раз давало багато українських громадських діячів та політиків.
«Я вже якось говорив про те, що у зовнішньополітичній діяльності Янукович і команда поводяться як хуліганський шкет – спершу нашкодять, наламають дров, а потім чухають потилиці, як це розрулювати», – зауважив якось письменник Юрій Андрухович.
«Я давно кажу, в чому помилка всіх європейських представників, що звертаються до Януковича з приводу припинення політичних переслідувань або ставлять йому ультиматум... Але вони забули, з ким спілкуються, коли розмовляють з "пацанами"... Це те ж саме, що сказати "пацанам" на вулиці: "Чуєте, пацани, не матюкайтеся". Навіть якщо вони розуміють, що роблять неправильно, реакція буде: "Ти що, на пацана наїхала?!" Наїхали на пацана, і він поводиться, як пацан», – так прокоментувала одну із заяв Януковича (про причетність його суперника до вбивства Є.Щербаня ) відомий політик Олександра Кужель.
Інший великодосвідчений політик, Олег Рибачук, який свого часу очолював Секретаріат Президента і чудово знає всю цю кухню, поставив ще більш вбивчий діагноз: «Команда Януковича поводиться, як вірус... Він же ( Янукович, – авт.) – втілення американської мрії, проріс через асфальт. Інстинкти у нього сильні. Брак освіти, нерозуміння міжнародних процесів з гаком компенсуються досвідом, набутим у школі виживання».
Що міг почерпнути у цій «школі» Віктор Федорович, показують і його дії на посаді глави держави, і дії повністю підпорядкованих йому владних структур. Ось кілька прикладів цього стилю «держуправління». На початку 2011 року американський політик Брюс Джексон після зустрічі з президентом України повідомив журналістам: «Перше, що сказав мені Янукович: Юлю не посадять у в'язницю». За кілька місяців жінку відправили за ґрати. Головний регіонал слова не дотримав...
Протягом майже всього 2013 року українська влада, яку уособлює Янукович, робила вигляд, що готується підписати Угоду про асоціацію з ЄС. Вона проводила численні міжнародні зустрічі й консультації, витрачаючи чимало держкоштів і вводячи в оману європейських партнерів; робила райдужні заяви для громадян країни. Люди вірили. Однак в останній момент президент взяв і передумав. Той факт, що це може спровокувати гостру суспільно-політичну кризу, горе-стратеги Адміністрації президента нібито додумали. Насправді Янукович цілком, очевидно, усвідомлено зробив «пацанский» вибір: всупереч волі власного народу (до листопада 2013 року, згідно з соцопитуванням IFAK, за євроінтеграцію виступало 58% українців, проти – 31%) повів країну туди, куди його покликав кремлівський пахан. Напевно, в обмін, зокрема, на порятунок від суду в майбутньому. Приблизно так ватажки злочинних зграй домовляються про розподіл інтересів.
Якщо розглядати Януковича не як серйозного політика, а як «пацана», котрий випадково опинився на вершині влади, колишнього вуличного бандита і неодноразово судимого рецидивіста, то багато чого в сьогоднішній Україні стає зрозумілішим. Наприклад, ще 11 грудня 2013-го президент пообіцяв Верховному представнику ЄС з питань зовнішньої політики і політики безпеки Кетрін Ештон протягом доби (!) вжити заходів для вирішення кризової ситуації в країні. На ділі ця обіцянка виявилася порожньою «пацанською» балаканиною, і озвучив її Янукович, швидше за все, з метою відвернути увагу і виграти час для якихось прихованих маневрів. Для реального вирішення конфлікту влада тоді не зробила абсолютно нічого. Навпаки, під порожні розмови за сумнівним круглим столом Янукович і Ко фактично спускали на гальмах питання про покарання винних у кривавому побитті студентів 30 листопада. Витрачаючи величезні кошти (звідки їх брали, ще належить з'ясувати), під шумок формувалися загони найманих хуліганів-тітушок для вчинення провокацій і акцій залякування проти учасників Євромайдану і Автомайдану. Вірні «Сім’ї» міліцейські та військові чини готувалися до подальшого застосування сили проти мирних мітингувальників. Хоча від самого початку було зрозуміло, що це загрожує пролиттям крові – їх це не зупинило...
Протягом майже всіх останніх тижнів Янукович і Ко поводилися як низькопробні «баклани». Вони довгий час робили «скляні» очі, ніби в країні не відбувається нічого екстраординарного, і відбували у безсенсовні закордонні вояжі. Режим всіляко зволікав й імітував переговорний процес з опозицією. Влада обіцяла мирне врегулювання конфлікту, а сама тим часом таємно писала «драконівські» закони, готувала силовиків зі смертоносною зброєю, а потім спровокувала сутички, пролила кров, підло захопила заручників... Політична «бакланка» у всій своїй ганебній іпостасі.
Звідки це взялося у давнього соратника Януковича Андрія Клюєва, якого вважають одним із головних організаторів вчиненого 30 листопада кривавого розгону мирного мітингу на підтримку євроінтеграції, та інших підручних режиму – питання окреме. Настане час – журналісти і нова плеяда слідчих, впевнений, розберуться і з ними. А от із головою «Сім'ї» все більш-менш зрозуміло вже зараз: напевно, його звички і стиль поведінки – звідти, із «зон», з того жорстокого маленького світику, в якому найкращими способами вирішення конфліктних ситуацій вважаються підлий напад, брехливі слова та відволікаючі маневри.
Що можна протиставити такому стилю державного управління? Навряд чи слова і вмовляння допоможуть. Бандити і хулігани розуміють тільки силу. Здається, це починає доходити до головного гравця на світовій арені: у США перебуває дедалі більше прихильників застосування адресних санкцій проти українських чиновників, причетних до порушень прав людини і неадекватного застосування сили проти мирних мітингувальників, а також проти олігархів, котрі підтримують авторитарний режим Януковича.
А ось Євросоюз ще вагається. Багато в чому це пов'язано із залежністю європейських країн від російського газу. Але небажання європейців застосовувати санкції до українських свавільників може і має зникнути тепер, коли Янукович пішов на силовий розгін Євромайдану і віддав силовикам наказ стріляти.
У будь-якому разі сьогодні українцям, які прагнуть скинути ненависний режим, не можна відступати і вірити словам Януковича і його поплічників. Регіонали показали, що здатні на будь-яку підлість і навіть злочин заради утримання влади та порятунку своїх сумнівно нажитих маєтків. Щоб багатоденне стояння протестувальників взимку у центрі столиці й пролита кров виявилися не марними, лідери Євромайдану і об'єднаної опозиції мають давати рішучу відсіч будь-яким спробам влади згорнути акцію. Потрібно вчитися у ворога. На «бакланку» найкраще давати несподівані, асиметричні і тверді відповіді.
Наприклад, сьогодні влада за допомогою регіональних підрозділів Генпрокуратури, очолюваної одіозним ставлеником головного регіонала Віктором Пшонкою, і ручних «судів» намагається заборонити створення загонів самооборони у Львівській та Тернопільській областях, Криму та деяких інших регіонах. Наскільки це обґрунтовано юридично – нехай дадуть відповідь юристи. Зі свого боку зауважу, що наміри прокуратури були б смішними і абсолютно безперспективними, якби місцева влада розвивала, зокрема, у наявній ДНД. Не всі ще, сподіваюся, забули, що означає ця абревіатура. У Києві, наприклад, добровільні народні дружини на цілком законних підставах діють уже понад 50 років (з часів мера Леоніда Черновецького, щоправда, увага до них ослабла). Чисельність таких формувань не обмежена. Навчати людей прийомам самооборони також ніхто не забороняв. І хто має право на носіння зброї, можуть це робити, як правильно зауважив нардеп Анатолій Гриценко.
Потужні, чітко структуровані і мобільні ДНД, що діють під егідою опозиції та Євромайдану, за потреби могли б, як видається, не менш ефективно, ніж «Правий сектор», вирішувати питання з примусу авторитарного режиму до миру й законності – від пікетування адмінбудівель до блокування військових частин, які влада протиправно кидає проти учасників мирних акцій протесту. А якщо «Правий сектор» підтримає легальні народні дружини – впоратися з ними не зможе жоден диктатор.
Звісно, цей захід розрахований, швидше за все, на мирний час. Сьогодні, у дні розв'язаної режимом громадянської війни, доцільно говорити вже про створення народного ополчення.
Існує чимало варіантів асиметричних відповідей на репресивні дії антинародної влади. Колективний розум Євромайдану, впевнений, здатен вирішити завдання будь-якої складності. Головне, щоб не тільки активісти, а й більшість українців нарешті зрозуміли: вони мають справу не з респектабельним, розумним і договороздатним «гарантом», а з колишнім зеком, котрий, як з усього видно, обтяжений ментальністю «баклана» і зле чує голос розуму.
Для стабільності в Європі було б дуже корисно, якби слідом за американцями правді у вічі подивилися й глави провідних країн нашого континенту та функціонери ЄС.