У нещодавньому розлогому інтерв’ю інтернет-виданню «Обозреватель» командувач Операції Об’єднаних сил Сергій Наєв сказав кілька фраз, котрі потім масово тиражували й гаряче обговорювали. На запитання журналістки Ганни Молчанової про те, як змінився формат операції на сході – з АТО на ООС, генерал-лейтенант відповів, що «в районі бойових дій можуть перебувати тільки ті, хто входить до складу сектору оборони і безпеки, зокрема військові частини ЗСУ, які виконують бойові завдання і стримують ворога». І згодом іще згадав про «людей, які раніше їздили для виконання незрозумілих завдань у зону бойових дій, котрі не мають законного права мати зброю…».
На уточнювальне запитання, чи не йдеться часом про Українську добровольчу армію й інші формування, командувач ООС не став конкретизувати. Але ще раз наголосив: «У районі бойових дій можуть і будуть перебувати тільки Збройні сили України та підрозділи інших силових структур, які беруть участь в ООС. Усе».
Злива зрад
Ці слова Наєва неабияк гостро і близько до серця прийняли насамперед у середовищі добровольців і тих, хто їм симпатизує. Що тут почалося. У медіа та соцмережах прокотилася хвиля сюжетів, публікацій і постів про те, що держава називає добровольців «незрозумілими людьми», нехтує таким потенціалом умотивованих бійців, яким лише дайте наказ – і вони підуть у наступ та звільнять окуповані РФ території.
Те інтерв’ю ніби підтвердило давно розкручувану тезу про те, що влада «зливає» патріотів, а заразом готується здати і Донбас. Для певності, що це справді так, у соцмережах публікують картинки з цифрами про те, скільки добровольців сидять за ґратами (лік іде на тисячі). А з того боку барикад і поребрика ніби в унісон клепають ролики, як спецпризначенці СБУ під прикриттям бронетехніки штурмують базу «правосеків», особливо акцентуючи увагу на їхньому бандерівському походженні. Звідси й термін російської пропаганди – «нацбати».
Це фейкове відео вже докладно розібрали військовики, кустарний «хвільм» коротко прокоментувала речниця СБУ Олена Гітлянська, покепкував над ним і провідник УДА Дмитро Ярош: «Ворогам відкриваю “важливу” військову таємницю: всі бази УДА від 2015 року вже “захоплені СБУ”: там завжди перебувають представники військової контррозвідки, а сама УДА цілком підпорядкована Командуванню ООС».
Проте багатьом людям, утомленим війною і емоційно зарядженим на пошук у всьому зради, цей постановочний ролик, що називається, «зайшов» і вкотре підтвердив їхні побоювання. Гаразд, із диванним воїнством й експертами все зрозуміло. Але не змовчали і колишні, й нинішні добровольці, котрі в найгарячіші роки неоголошеної війни стали на захист країни, не надто переймаючись своїм статусом, а часто не маючи належної амуніції та зброї. Часом її доводилося здобувати в бою.
Гнівним постом і відео відзначився командир штурмової роти Добровольчого українського корпусу Дмитро Коцюбайло з позивним «Да Вінчі», який заявив, що добровольці були, є і будуть на передовій, попри зміну формату операції. А ще згадав про боягузів-«перемирщиків», заробітчан, «дахувальників» контрабанди і совкових генералів, які вчилися в Московії. Одне слово, він не заздрить тим, хто навіть припускає можливість вивести добровольців з лінії фронту.
Отже, знову в медіапростір була вкинута тема протистояння армії та добробатів, яка періодично актуалізується і розкручується. Хоча ще років два-три тому це питання, здавалося, більш-менш вирішили. Численні добровольчі підрозділи, які масово створювали 2014 року переважно під егідою МВС, були легалізовані та ввійшли до складу ЗСУ, Національної гвардії чи поліції. Усіх інших, неприборканих, офіційно вивели з району бойових дій, як це, до речі, передбачено в Мінських угодах. Утім де-факто вони там негласно перебували і працювали у взаємодії з армійцями.
Підвішений статус
Попри розгін зради і нагнітання істерії, до протистояння ЗСУ і добровольців не дійшло. Навпаки, командувач ООС зустрівся з командирами УДА і ДУК, Дмитром Ярошем і Андрієм Стемпіцьким, пояснивши й уточнивши їм свою позицію, озвучену в резонансному інтерв’ю. Наєв запевнив, що цінує внесок добровольців у боротьбу з російським агресором і не ділить їх за відомствами.
Водночас генерал-лейтенант наголосив, що участь добровольців у бойових діях не врегульована законодавством. Як варіант виходу із цієї ситуації він запропонував умотивованим бійцям укласти контракти із ЗСУ, зокрема короткотермінові, у складі повноцінного підрозділу. Нині в лавах ООС офіційно служать 33 особи, які раніше входили до добровольчих формувань.
Це особливо важливий пункт для добровольців, адже чи найбільше їх турбує те, що збитий колектив можуть розпорошити по бригадах, та ще й автоматично призначити на будь-які посади, котрі на той момент будуть вакантними. Про подібні випадки багато писала Валерія Бурлакова, яка встигла послужити і в добробатах, і в регулярній армії.
«Такі, на жаль, реалії, – зазначає вона у статті на сайті «Цензор.нет». – І у них зовсім неважко зрозуміти добровольців, які у ЗСУ просто не підуть. Не тому, що вони бояться відповідальності та хочуть ганяти у відпустку коли завгодно. Не тому, що вони звикли до самоуправства та на передовій робили що заманеться, а не виконували завдання армійців. І не тому, що їхнім родинам не потрібні соціальні гарантії та гроші, які вони нарешті змогли б відправляти додому, отримуючи офіційну зарплатню.
А просто тому, що сумний сценарій після легалізації того чи іншого добровольчого підрозділу повторюється знову і знову. Чомусь».
Питання з добровольцями можна було б урегулювати на рівні окремого закону. Бо поки все обмежується обіцянками і напівзаходами Генштабу ЗСУ. Ще 2015 року Ярош як нардеп розробив законопроект «Про Добровольчий український корпус», але згодом відкликав його. Натомість доопрацьований за рік варіант документа під назвою «Про Українську добровольчу армію» опублікований лише в мережі, проте навіть не зареєстрований у парламенті. Там провідник – не частий гість. При всьому цьому Ярош запевняє, що в його проекті збережена монополія держави на насильство, а жодної анархії не буде.
Це справді важливий акцент. Бо, попри суспільну повагу до добровольців і відзначення їх на державному рівні («правосекам» Сергієві «Сєвєру» Табалі та Василеві «Міфу» Сліпаку присвоїли звання Героя України посмертно, кількох відзначили орденами Богдана Хмельницького), чимало побоювань, насамперед у політикумі, викликає те, що подібні підрозділи можуть стати неконтрольованими, а країна, в якій повно зброї, перетвориться на велике Гуляйполе. Згадаймо хоча б історію скандальної роти «Торнадо», бійці якої «відзначилися» не лише злочинними діями на Донбасі, а й сваволею в Оболонському районному суді Києва та Лук’янівському СІЗО.
Без належного, конструктивного врегулювання правового статусу добровольців ми знову будемо свідками взаємних суперечок про мутних махновців, рабів-контрактників, безідейних заробітчан і совкових генералів-«котловодців». Про те, хто більше любить Вітчизну і хто її «зливає» та нищить патріотів. Тоді як під час війни потрібні єдність, згуртованість і керованість, відсутність яких у не такому вже й далекому минулому занадто дорого коштували Україні.