Автобус зупинився, не доїжджаючи до кінотеатру.
Розпізнавши вхід у фойє, адже вже одного разу тут побував, він довго не міг дістатися залу. Ішов порожніми темними коридорами, час до часу мацав стіну, шукаючи дверей, тоді як не було нічого легшого, ніж упертися в них, що розташовувалися в кінці коридору.
Від дверей вели східці, об які він зашпортався і впав. Хотів підвестися й побачив над собою потвору з роззявленою пащекою. Затулившись руками, зірвався на ноги й побіг.
Потвори бігли за ним. Вони ревли, з усіх кутків долинав оглушливий тупіт. Він набіг на стіну, мало не розгативши лоба. Рвонув в інший бік, де його зустріла така сама стіна. Коли таки стукнувся, прийшло усвідомлення, що опинився в пастці, сам на сам із моторошними страховиськами.
Він закричав.
Тоді на нього зацитькали, а чиясь рука потягла, садячи в крісло.
«Це динозаври», — прошепотів хтось. Виявляється, таких, як він, тут немало й усі вони ховаються від лиха, завбачливо присівши й принишкнувши. Тільки він один бігав і галасував, мов попечений. Який лихий жарт утяв йому інстинкт самозбереження, замість того, аби змусити причаїтися! Метушнею та криками він тільки розпалював апетит потвор, про яких дещо знав, зокрема те, що реагують вони на рух і звук.
Якось директор фундації приніс книжку, грубу та ілюстровану, де було написано, що динозаври вже добру хвилю, як перестали топтати ряст. Вони гортали ту книжку з великим подивом, занурювались у мезозойську еру тріасового і юрського періодів, йому плуталися їхні імена, мерехтливий калейдоскоп диплодоків, брахіозаврів, трицерапторів, усіляких завро- і тероподів. Він жував ті слова, мов екзотичний харч, незвичний для його язика і смакових закінчень.
Їх цікавило все — що динозаври їли, як піклувалися про потомство (у цій частині вони мріяли про яєшню з яйця динозавра і сперечалися, скільки людей нею змогли би наїстися, а також: «От завести би якого-небудь компсогнатика і ходити з ним на прогулянку!»), хто їхні предки, якими були їхні звички, чи правда, що динозаври вимерли – останнє, як він мав змогу щойно переконатися, не відповідало дійсності.
Джерело: "Чарівний світ. Тепер". Львів: Кальварія, 2010.