Чи не головною темою останніх тижнів в українському інформаційному просторі є дрони. Ситуація з безпілотниками (мова, звісно ж, не про якісь серйозні зразки, а про FPV-дрони та інші аматорські апарати, які пристосували до виконання найпростіших військових завдань) дійшла до тієї точки, коли український народ закликали виготовляти дрони в себе вдома.
Але головне в цьому не сам заклик у стилі відомого плакату «А ти вже зробив дрон у себе на кухні?», а те, що його артикулювала влада. Зокрема, один з головних зараз членів Кабінету міністрів, віцепрем’єр-міністр і міністр цифрової трансформації Михайло Федоров – який підтримав цю ідею, за що й отримав від обурених чи навіть шокованих українців добрячу порцію критики і купу різноманітних мемів.
Зацікавленість Федорова у цій історії зрозуміла. Саме його відомство разом з Міноборони та Генштабом розробило програму «Армія дронів», та й взагалі тема безпілотників у нинішньому уряді – це саме парафія очільника Мінцифри. Хоча є в цій темі і значно цікавіші питання, скажімо, історія з колишнім керівництвом Держспецзв’язку і кримінальною справою, де фігурують угоди саме на закупівлю безпілотників. І тут варто згадати, що, за твердженням ексзаступника міністра оборони й засновник фонду «Повернись живим» Віталія Дейнеги, Держспецзв’язок – «це права рука і гаманець Мінцифри».
Але мова зараз йтиме не про конкретно Федорова, а про підтримку владою ідеї кустарного виробництва дронів (яка вже так чи інакше втілюється в життя громадськими організаціями; щоправда, невідомо, якими будуть результати). І отут варто згадати інший подібний приклад, який намагалася протягнути влада однієї азійської країни.
Цей приклад називається «земляні плавильні печі», а сталася ця історія в комуністичному Китаї наприкінці 50-х років минулого століття. Тоді китайський диктатор Мао Цзедун оголосив політику Великого стрибка – фактично спробу провести швидку індустріалізацію місцевої економіки. Для цього в Пекіні не вигадали нічого ліпшого, як облаштувати примітивні доменні печі у спеціально створених народних комунах.
Фактично це обернулося чимось схожим на хрущовську кукурудзизацію радянського сільського господарства, яка відбувалася в ті ж часи. Тільки зі значно гіршими наслідками (кукурудза все ж так чи інакше прижилася в СРСР). Намагаючись догодити тирану, комуністичні чиновники наказували створювати примітивні глиняні домни, які працювали на будь-якому паливі, аж до деревини для виготовлення трун, практично на кожному кроці.
Цілком прогнозовано з’ясувалося, що метал нормальної якості в таких плавильних печах отримати просто неможливо. Тож кількісні результати тішили очільників КПК – 1958 року виробництво сталі зросло на 45%, наступного року ще на 30%, але якість продукції була такою, що уже 1961-го всю цю кампанію мовчки закрили і забули. Зараз залишки цих «малих доменних печей» стоять у китайських регіонах як пам’ятник тоталітарному безглуздю.
Україна, звісно ж, не тоталітарна держава. І навряд чи з цієї історії «збери дрон у себе вдома» вийде щось серйозне, принаймні реакція суспільства більш ніж прозоро натякає на те, що воно, суспільство, не в захваті від подібних прожектів. Але як тут не згадати, що ще кілька років тому лідер президентської фракції у Верховній Раді Давид Арахамія розхвалював і називав прикладом для України саме китайський спосіб керування державою. Звісно, він навряд чи мав на увазі саме ідеї Мао Цзедуна, але таке перегукування між тією заявою нардепа і нинішньою підтримкою міністра ну зовсім схожих на маоїстську «малу металургію» дронову програму є дуже показовим.
Та краще було б представникам нинішньої влади звернути увагу не на Схід, а на Захід. На досвід демократичних західних країн у Другій світовій війні. Скажімо, на Велику Британію, яка пережила численні бомбардування під час спроби Німеччини підкорити собі острівну державу. Звернути увагу і поцікавитися, як працювали тоді британські заводи, як британці економили на найнеобхіднішому, як спилювали мідні ручки на дверях (бо мідь була конче потрібною у військовій промисловості), як вони берегли кожну копійку, власну копійку платників податків.
Бо коли український політикум регулярно трусить черговими корупційними скандалами (і суми в цих скандалах фігурують такі, що жодними домашніми дронами не перекрити) – то ідея «а давайте-но прості громадяни будуть виробляти безпілотники у себе вдома» після яєць по 17 грн виглядає навіть не як абсурд, а як знущання.
Врешті-решт, Володимир Зеленський сказав під час своєї інавгураційної промови, що кожен з нас тепер – президент. Президент, а не виробник дронів. Вибачте за цей недолугий жарт, але влада за два роки повномасштабної війни мала б не роздмухувати популістичні ідеї, а налагодити повноцінне промислове виробництво малих дронів, а не скинути все на плечі спочатку волонтерів, а потім і суспільства загалом. Її, владу, і обирають для того, щоб вона, наділена відповідними мандатами, вирішувала такі серйозні, важливі і так, непрості проблеми.
Це в комуністичному Китаї ніхто нікого не обирав – тому і спитати не було з кого. Комуністи як захопили владу, так її і тримають, лише час від часу даючи населенню можливість продихнути – хоча, схоже, у КНР Сі Цзіньпіня ситуація почала закручуватися у протилежний бік. Тут і економічні негаразди, і натяки на можливу агресію проти Тайваню (питається, навіщо вона потрібна пересічним жителям Китаю? Вони з тим островом у складі їхньої комуністичної імперії відразу краще заживуть?). А Україна – це електоральна демократія. Де жодна влада, якими б повноваженнями вона не була наділена, – не вічна. І напряму залежить від громадян. Які своє ставлення до чергового прожекту (власне, чим «мільйон дронів» від Зеленського відрізняється від його ж «мільярда дерев»? І там, і там красиві круглі цифри, за якими навряд чи стоять якісь реальні плани) уже продемонстрували. А накручувати суспільство, яке і так давно виведене з рівноваги війною – це дуже необдуманий крок. Якщо не сказати «шкідливий». Ми вже побачили, чим обернулися ура-патріотичні заяви про «два-три тижні до завершення війни». У багатьох українців, які справді повірили в можливість швидкого завершення цього конфлікту, скепсис почав уже переростати в депресію і тотальну зневіру. Не треба добивати їх ще й ідеями у стилі давно померлого китайського диктатора.