22 квітня у кав’ярні-галереї «Штука» Ярослав Бишкевич, львовознавець і старший науковий співробітник Львівського історичного музею, розповідав про те, як виникло і змінювалось головне міське свято від княжих часів аж до періоду незалежності.
Ярослав Бишкевич
Сучасний День міста львів’яни відзначають у травні, але це свято отримало таку назву щойно у 1929 році і далеко не завжди мало стосунок до святого Юрія.
Віддавна у християнській традиції свято населеного пункту співпадало із днем небесного патрона його храму. Якщо храмів було кілька, з-поміж них обирався головний. З ХІІІ століття головним храмом Львова була православна церква святого Миколая, перша згадка про яку датована 1292 роком. Свято припадало на піст, урочистого відзначення не проводили, натомість дітвору щедро обдаровували солодощами. Водночас менша римо-католицька громада відзначала свято храму Іоанна Хрестителя 24 червня.
У ХІV столітті, після приєднання Львова до Польщі, головним храмом став костел святої Марії Сніжної. А у 1412 році з Галича до Львова переїхала Галицька митрополія і чільним став Латинський катедральний костел Пресвятої Діви Марії. Цей статус зберігався за ним аж до 1946 року. Обидва костели відзначали храмові свята 8 вересня.
Тоді ж у Львові збігалися кілька визначних подій – свято врожаю із пишними демонстраціями продукції і Новий рік, що за католицькими канонами після розколу християнства у 1054 році припадав на 1 вересня. Днем Львова це святкування ще не називали і урочистості стосувались здебільшого римо-католиків. Демонстраційні проходи відбувались від Катедри повз костели домініканців і францисканців через площу Ринок і вулиці Галицьку та Краківську.
В 1582 році у вересневому гроні стало на одне свято менше - Папа Римський Григорій ХІІІ оголосив про проведення реформи календаря і перенесення Нового року з 1 вересня на 1 січня. 8 або 21-го вересня римо-католики і православні продовжували святкувати Марії, так само як і Свято врожаю. На початку XVII століття до маршруту процесій долучився єзуїтський костел.
12 вересня 1683 року війська християнської коаліції під Віднем розбили турків, що стало великою подією для усіх місцевих церков. Вересневі дні збагатилися новим приводом для урочистостей.
У 1772 році Галичина відійшла до Австрії і вже в 1774 Марія-Терезія видала загальний шкільний порядок, згідно якого вводилася обов’язкова початкова шкільна освіта. Але навчальний рік починався у кожної конфесії по-різному: римо-католики відзначали восьмого вересня день святої Марії, а дев’ятого вересня діти йшли в школу, у православних і греко-католиків так само - 21 вересня святкували Марії, наступного дня починалась наука. Так свята набували і дитячого характеру.
У 1781 році Йозеф ІІ видав патент, згідно якого всі християнські релігії здобували рівноправ’я. Поступово зникли вірменська та українська дільниці, їх об’єднали з сусідніми фіртелями і укрупнили. Святкування поширилось на усі релігії, а його тривалість розтягнулася.
До слова, у вересні з початком навчального року традиційно відбувались книжкові ярмарки, де можна було придбати видання німецькою, польською, українською мовами.
У другій половині ХІХ століття святкування помітно змінилось. В 1868 році вийшов новий патент, згідно якого юдаїзм зрівнявся у правах з християнськими релігіями. Згодом і єврейський квартал злився з сусідніми, а між 8 і 21 вересня вклинилися свята Рош ха-Шана і Йом-Кіпур. До урочистостей і далі жваво залучали дітей, єврейська частина яких ішла до школи після Йом-Кіпуру, а гімназисти – першого жовтня.
Святкування набувало все універсальнішого характеру і поступово змінювало свою територію. У 1871 році місто вперше розширили, воно стало більшим майже втричі, а через чотирнадцять років – уп’ятеро. Полтву потрохи закопували, а святкові демонстрації перемістились на вулицю Кароля Людвіка і Гетьманські Вали, парні і непарні сторони сучасного проспекту Свободи.
У 1894 році Стрийський парк приймав усім відому Крайову виставу, що відчутно вплинула на реноме міста і розбудову його інфраструктури. Після неї до вересневих демонстрацій врожаю додались продукти фабричного виробництва – пиво, кава, солодощі, а маршрут проліг від проспекту Свободи через площу Міцкевича, проспект Шевченка, частинку вулиці Франка і закінчувався у тому ж Стрийському парку.
Під час Першої світової та польсько-української війн, до релігійної та економічної складових свята додалась політична - у 1916 році в Стрийському парку, крім врожаю та фабричної продукції, також провели виставку воєнних об’єктів – техніки і трофеїв.
У 1921 роках польська влада продовжила австрійську традицію, хоч акценти змістились на Східні Торги, а навчання для усіх конфесій з 1924 року починалось 1 вересня. Закономірно, відтоді в урочистостях брало участь помітно менше учнів і студентів.
1929 рік – дата, з якої починає відлік новий формат святкування Дня міста. Тодішні виконуючий обов’язки міського президента і магістрат постановили відзначати свято у кожні перші вихідні вересня, а також впровадили у вжиток назву звичного нам «Дня Львова». У вересневій газеті «Хвіля» за 1930 рік є опис кількох груп учасників демонстрацій, запланованих на святковий вікенд. У першій групі демонструвались національності, що жили у Львові, - поляки, вірмени, українці, греки і євреї, їх супроводжували представники влади – війт, райці та інші. У другій були представники польської авіації, в третій - флот. У четвертій зібрали представників мистецтва, в п’ятій – науки. Шоста об’єднувала промисловців, сьома – рільників, восьма – ремісників і купців. Під час процесії носили герб. Крім львів’ян, на свято охоче приїжджали подивитися гості міста, для яких існувала послуга резервування балконів готелів і кав’ярень. Квитки коштували рівнозначно сучасним 300 гривням.
Згодом свято набуло помітних політичних рис - до демонстрацій долучались зображення видатних польських воєвод і солдатів, які захищали вітчизну від зовнішніх ворогів.
Останнє таке святкування відбулось у 1939 році. 1 вересня, коли напала Німеччина, було п’ятницею напередодні запланованого Дня Львова. Німецька окупаційна адміністрація не виявляла особливого зацікавлення до святкувань римо-католиками у воєнні роки.
Коли встановилась радянська влада, міське свято звелося до відзначення «Золотого вересня», тобто річниці «возз’єднання», без жодних урочистостей. Так тривало аж до 1986 року, коли було прийняте рішення про відновлення свята з демонстраціями. Крім колон з різноманітною продукцією, демонстранти також зображували Данила Галицького російський князем, вояків, які боролись проти поляків, татар, козаків, різноманітних радянських революціонерів і солдатів-визволителів.
У 1990 році головним храмом Львова стала церква святого Юра. Начебто з’явилась причина змінити дату і дух свята, але його продовжували відзначати за звичним у радянський період сценарієм, лише замість героїв княжої доби ішли козаки, січові стрільці та упівці.
В 2002 році мер міста Любомир Буняк видав постанову, згідно якої свято призначалось на день святого Юрія або найближчі до нього вихідні. З 2003 згадок про економіку і політику у травневі дні поступово меншало, натомість зростало розмаїття концертів і розваг під відкритим небом.
За матеріалами зустрічі підготувала Юлія Корицька-Голуб