З довідників про цей день відомо наступне: ”З ініціативи ООН 9 грудня відзначається Міжнародний день боротьби з корупцією. (The International Day against Corruption). В цей день 2003 року в мексиканському місті Мерида на Політичній конференції високого рівня була відкрита для підписання Конвенція ООН проти корупції, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 1 листопада 2003 року.
Документ зобов’язує держави, що його підписали оголосити кримінальним злочином хабарництво, розкрадання бюджетних ресурсів та відмивання корупційних доходів. Відповідно до одного з положень Конвенції, необхідно повертати кошти в ту країну, звідки вони надійшли внаслідок корупції.
Конвенція 2003 року — перший документ такого кшталту. Він особливо важливий для країн, де корумпованість всіх структур наносить збитки національному добробутові.
Україна зустрічає це свято у всеозброєнні – на 146 місці, а ще недавно було таке тепле 99-те .
Де ми – аси „цього славного досягнення”? Та в будь-якій підгалузі цього „славного бізнесу” - ми можемо поступитися хіба що росіянам – чи то „держзакіпівлі”, чи „елементарне хабарництво”, чи кадрова політика. Вже навіть постмайданна „розкадрівка” без антимайданників не обійшлася – а потім уже дали собі розгулятися. А що вже говорити про торгівлю місцями у виборчих списках – цього не оминула жодна політична сила...
Але я в цей день – про інше. Ну, тобто би, про те ж саме!
Ні тижня без шкандалю нагородна система Секретаріату не пропускає. Дошкульними шпильками по незримих шляхах державницької свідомості пройшлася то нагорода Богдана Бойка, то Герой України для чиновника агросфери Мельника – очевидно за об’єднання Неньки, адже Мельник займав посаду міністра агрополітики як за квотою УНП, так і за квотою компартії. І Костенко при всьому цьому очей у сірка не позичав. А тепер ось свіженька нагорода з нагоди 13-ліття Рахункової палати. Надзвичайно кругла дата! Не вистачало ще, щоб ця дата припала на п’ятницю. Нагородили пан Президент цього разу керівника органу Валентина Симоненка. То до Дня місцевого самоврядування жіночці з Миколаївщини запуляли нагородку за неправдими даними.
Тут мовчати знов же ж немає сенсу. Нагадаю – 19 листопада минуло двадцять років з дня перепоховання істинних Героїв України – Стуса, Литвина, Тихого. Оскільки Стус вже був нагороджений посмертно, національні активісти Києва намагалися витоптати в стінах Секретаріату звання Героїв для Литвина та Тихого, а заодно і для Валерія Марченка. Виявилося що Марченко боровся не так, треба було боротися так, як боровся Симоненко. Ні, не Василь! Тут вже не змовчав і Микола Томенко : "Присвоєння президентом звання "Герой України" голові Рахункової палати Валентинові Симоненку також засвідчило, що дружні стосунки з керівництвом секретаріату президента важливіші за громадську підтримку та суспільний авторитет.....Можна лише уявити собі скільки ще "Орденів князя Ярослава Мудрого" буде вручено таким як Леонід Черновецький, а "Героїв України" – бізнес-партнерам чи сімейним друзям Секретаріату Президента в останні місяці президентства Віктора Ющенка...
Однак, після останніх нагородних акцій, напевно, треба почекати нової нагородної системи і нового президента".
Він також зазначив, що громадський оргкомітет з підготовки та відзначення 75 річниці з дня народження поета Василя Симоненка на своєму останньому засіданні готував звернення про присвоєння йому звання Героя України посмертно. Не ті тепер Симоненки, Хорол річка не та.
От і питання – кому принесли задоволення такі нагороди. Ну і чим всі ці дії відрізняються від дій Кучми, котрий умудрився зробити героєм України подружку своєї дружини, і за сумісництвом – дружину екс-губернатора Київщини та ПРівську депутатку Тетяну Засуху. Не хочу згадувати сільське прізвисько останньої, але там ідеться про свійську тваринку, котру інколи підсовують нерадиві службовці своєму патронові.