Завершився конкурс 71-го Каннського кінофестивалю. Залишилось лише подивитись фільм-закриття, фільм Террі Гілльяма «Людина, яка вбила Дон Кіхота». Робота над ним тривала майже 20 років: мінялись актори, сценарій, продюсери… Саме це призвело до того, що остаточний дозвіл показати фільм у Каннах дав суд буквально напередодні фестивалю.
Але наразі про конкурс. Він викликав багато нарікань, насамперед через надмірну політкоректність, але, тим не менше, подарував декілька справжніх шедеврів. Тож за декілька годин до вручення «Золотої пальмової гілки» поговоримо саме про них.
Корейський режисер Лі Чан-дон («Оаза», «Поезія») взяв за основу сценарії фільму «Той, що палає» оповідання Харукі Муракамі «Спалити сарай». Проте він перетворює детективну історію у поетичне видовище, від якого неможливо відірватись. Досить банальна історія про любовний трикутник сягає епічних висот притчі.
Дівчина обирає між багатим та бідним хлопцем, між плейбоєм, таким собі корейським «Великим Ґетсбі» та головним героєм, хлопцем самотнім та бідним, який мріє стати письменником. А коли вона таємниче зникає, фільм переходить у нову якість та набуває неймовірної внутрішньої напруги.
Соціальна складова картина відступає на другий план перед справжньою магією кіно, якою володіє Лі Чан-дон повною мірою. А фінал взагалі підносить цю ніби-то буденну історію до висот трагедії.
Так само таємничим та магічним є фільм Алісії Рорвахер «Щасливий Лазаро» (на фото). Тут сюжет закручений досить круто: перша частина фільму відбувається у загубленому десь у горах селі, де відрізаними від світу живуть декілька родин. Вони не знають про існування телефону і досі питають дозволу одружитись у маркізи Де Луни. Такий собі «Андерграунд», але дуже високо. Лазаро, що мріє усім допомогти, захоплюється сином маркізи й клянеться йому у вічній вірності.
Згодом Лазаро гине, поліція знаходить селище, селян навертають до цивілізації, маркіза йде під суд, а Лазаро, виправдовуючи свої ім’я, воскресає через пару десятків років. Тонка картина, яка часом все-таки не може відмовити собі у моралізаторстві, водночас наслідує зразки великого італійського кіно.
Перша частина, що існує поза часом, проте чудово обживає мальовничий простір протиставляє його сумнівним благам цивілізації, трохи впадаючи у дидактику. Проте фінал може легко примирити із цим.
Перлиною цьогорічного конкурсу є фільм Джафара Панахі «Три обличчя», про який ZAXID.NET уже писав раніше. Тут збігається всі фактори, які скоріше за все враховуватиме журі: і підтримка режисера, який перебуває під домашнім арештом, і надзвичайно високий художній рівень.
Серед імовірних претендентів на нагороди називають драму Надін Лабакі «Капернаум». Проте вона може бути серед призерів скоріше з міркувань політкоректності, ніж із міркувань художніх.
Драматична історія про життя дітей у Лівані зроблена і автентично, і культурно водночас, проте усе стає зрозумілим протягом перших 15-ти хвилин фільму. Серед лідерів - «Холодна війна» Павла Павліковського.
Яким чином розподілятиме нагороди журі? Чекати залишилось недовго.