«Ну, чому вони такі злі?» – З явною розгубленістю запитувала одна молода українка, коментуючи повідомлення про те, що багато росіян нестримно раділи успіхам проросійських банд на Донбасі. Раділи не за наказом влади, а цілком-таки добровільно, з власної волі.
Екс-заступник губернатора Дніпропетровської області Борис Філатов пов'язав це із зневажливим ставленням до норм суспільної моралі. «Цинізм російських покидьків вражає. Вони щиро тішаться смертям наших хлопців в Інтернеті», – з обуренням писав політик на своїй сторінці в Facebook у дні запеклих боїв.
Діагноз поставлений правильно. Але які причини виникнення недуги? Це набагато важче зрозуміти. Здається, взагалі не піддається жодному розумному поясненню, що значна частина російських громадян з непідробним схваленням сприймає той факт, що путінські найманці і «відпускники» за допомогою новітнього озброєння вбивають тисячі людей на Донбасі – і військовослужбовців, і мирних громадян, і етнічних українців, і росіян. Багато росіян цьому радісно аплодують. Причому, що характерно, військовий психоз, як виявилося, вразив не тільки малоосвічених люмпенів, котрих мільйони у злиденній російській провінції. Наприклад, радник головного кремлівського бандита – академік РАН Сергій Глазьєв, не мудруючи лукаво, закликав завдати по Україні попереджувальні ракетні удари. Начебто освічена людина, а все ж радив посилити кровопролиття в колись «братній» країні. Схоже, відсутністю совісті справа не обмежується. Створюється враження, що у людей відбулося органічне ураження мозку якоюсь невідомою людству хворобою.
Звідки це в мешканцях РФ? Дехто, намагаючись знайти відповідь на це питання, явно перебільшує. Мовляв, агресивність росіян – їхня споконвічна риса, породжена життям у суворих кліматичних умовах. Або ось ще попалося на очі в Інтернеті: «Всі досягнення СРСР були зроблені через виклик в людях злості: план не зробиш – будеш шкідником або зрадником, і тебе розстріляємо, дружину – у в'язницю, дітей – у дитбудинок...» Однак такі пояснення не задовольняють: в Союзі жили не одні росіяни, а озлобленими нині виглядають лише вони. Щодо кліматичних умов, то вони на великій частині Росії не набагато гірші за українські.
Загалом можна спробувати списати все на рабський менталітет населення Росії і потребу, яка з цього витікає, «прогинатися» і «лизати». Можна також віднести спрагу крові «братів» з боку росіян на їхнє витончене зомбування за допомогою ТБ і тому подібні причини, на які охоче киває багато політологів. Все це не позбавлено певного сенсу. І все ж факти такого роду можуть дати лише половинчасте пояснення причин нинішнього озлоблення багатьох росіян.
Не варто надмірно ускладнювати. Не треба накручувати і йти далеко в глибину століть та нетрі антропології. Просто озирнімося всього лише на кілька років назад. До анексії Криму і нападу на Донбас між сучасною Україною і Росією теж не раз відбувалися різні конфлікти, наприклад, з приводу ціни на газ. Але ці тертя стосувалися лише високих чиновників і практично ніяк не відбивалися на взаєминах між двома народами. За соцопитуваннями, до війни більшість українців і росіян цілком терпимо ставилися один до одного. Жодних розмов про якусь ущербності громадян Росії в Україні ніхто ніколи не вів, якщо не зважати на праворадикалів. Такі розмови пристойні люди могли вважати виявом дикості. Основна маса людей по обидва боки кордону практично нічим не відрізнялася один від одного. Всі ми вийшли з однієї радянської «шинелі». Ділити нам було нічого.
Чому ж росіяни, ніби зірвавшись з ланцюга, всього за півтора року з пасивно-доброзичливих спостерігачів подій в Україні перетворилися в агресивних злостивців і натхненників вбивць українців? Це не виникло саме по собі. До такого малопривабливими результату російських громадян підготували півтора десятка років правління Путіна і його кадебешного оточення.
Про безчинства і дурості цієї банди написано так багато, що, здається, і додати нічого. Однак багато подробиць з життя Московії або були слабо висвітлені українськими ЗМІ, або зовсім вислизнули від їхньої уваги. Так, 12 листопада 2012 року російська Держдума ухвалила закон № 190-ФЗ, яким внесла зміни до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів. Згідно з новими нормами, була суттєво обмежена свобода поширення інформації про зловживання чиновників, порушення законності й прав людини. Відтоді таке «розголошення» можуть трактувати як порушення держтаємниці. Одночасно було розширено поняття державної зради – від передачі секретної інформації іноземній державі, як було у попередньому законі, до передачі її будь-якій міжнародній організації. Повідомив, наприклад, про порушення своїх прав в Amnesty International – і ось ти вже зрадник Батьківщини. Гості в погонах можуть нагрянути будь-якої миті.
За роки свого правління Путін методично вигодовував репресивний апарат. Незважаючи на проведену реформу, російська поліція залишається найкорумпованішою у світі. І найбільш нелюдською. Як демонструють регулярні заходи фашистів і екстремістів, котрих формально підтримує влада, російські поліцаї не вміють охороняти громадський порядок, зате добре навчилися вбивати, калічити, ґвалтувати і залякувати законослухняних критиків режиму. Попутно, звісно, дістається всім громадянам, котрі попалися під руку. Але й цього режиму здалося замало. У травні 2014 року був ухвалений закон № 130-ФЗ зі скромною назвою «Про внесення змін в окремі законодавчі акти Російської Федерації». Маскували путіністи документ не дарма. Закон обмежив особисту недоторканність громадян, давши ФСБ право на їх особистий огляд і перевірку документів. У будь-який момент, звичайно.
До речі, про особистий огляд. Зараз в Держдумі перебуває на розгляді законопроект, згідно з яким, будь-якого громадянина можуть зупинити на вулиці і «запропонувати» пройти перевірку на алкоголь і наркотики. Якщо відмовишся, можуть послідувати затримання, суд, в'язниця або великий штраф.
До цього можна додати, що в Росії законодавчо дозволене стеження за громадянами в Інтернеті. Сім-карти для мобільних телефонів продаються суворо за паспортами. Провайдери зобов'язані встановлювати у себе обладнання, за допомогою якого ФСБ може будь-якої миті прослухати будь-якого громадянина. На практиці рішення суду, як правило, не потрібне.
Існують також жорсткі обмеження на роботу НКО, ЗМІ і сайтів. Всі міжміські переміщення громадян фіксуються за допомогою іменних квитків. Росіяни живуть під постійним і пильним наглядом. Живуть, як в облозі. Жорстокий меч охоронців режиму будь-якої миті може обрушитися на будь-кого з них. Не щадять нікого. У лютому в Смоленській області багатодітну матір Світлану Давидову відірвали від немовляти і відвезли в московський ізолятор ФСБ тільки за те, що вона подзвонила в українське посольство і повідомила, що військова частина навпроти її будинку спорожніла. Жінка не знала, куди частина попрямувала, але припустила, що вона могла відправитися на Донбас... Мати повернули дітям лише під натиском правозахисників всього світу, але слідство у цій «справі» не припинено.
Тут порушено лише кілька «правових» заходів, за допомогою яких путінський режим прагне так придавити суспільство і громадян, щоб будь-якого незгодного з його злочинами можна було швидко нейтралізувати. Як говорив Монтеск'є, немає жорстокішої тиранії, ніж та, яка живе під покровом законів і під егідою правосуддя. Збочених законів, слід припустити.
Це – не нормальна країна. Це – Мордор, в якому путіністи втілили всі найвитонченіші фантазії авторів трилерів на тему, як очманілий від безкарності правитель і його подільники можуть вести війну проти власного народу. Війну не просто заради збереження влади і особистого збагачення – путіністам цього вже явно мало. Вони створюють у своєму Мордорі таку атмосферу брехні і страху, щоб громадяни навіть ні на хвилину не думали про опір. Щоб люди геть забували, що вони є громадянами, і перетворювалися на несамовитих істот, отаких зомбі в людській подобі. Управляти такими особинами можна без особливих турбот.
Звичайно, далеко не всі в Росії підтримують злочини путінського режиму. Але десятки мільйонів людей змушені відступати перед непереборною і жорстокою силою, щоб зберегти життя і здоров'я. Хоча кожна людина має потребу в самоповазі. Психологи стверджують, що без самоповаги життя людини є неповноцінним і безперспективним як в особистому плані, так і в плані професійного зростання, самореалізації. Без самоповаги життя стає нікчемним, у ньому немає місця щастю. А хто ж не хоче бути щасливим? І як жити без відчуття щастя?
Не маючи можливості поважати себе як повноцінних громадян, позбавлені особистої недоторканності і права на власну думку, одні росіяни морально ламаються і стають мовчазними спостерігачами злочинів путіністів. Інші виїжджають з країни. Треті – шукають об'єкт, на якому можна самоствердитися. Для багатьох росіян таким стала Україна. Що гірше для українців, то краще для них. Така ось «моральна» компенсація за знущання з боку мерзенного режиму.
Якщо подивитися російські телеканали, то сьогодні, здається, в Росії немає важливішого питання, ніж «что там у хохлов». Це питання турбує навіть тих, хто потопає в безпросвітній убогості, безправ'ї та бруді. Це соромно і підло – радіти смертям українців, найближчих за культурою і релігією сусідів та колишніх «братів», але це хоч трохи дозволяє не відчувати себе неповноцінною особистістю, безсловесною робочою худобою. Росіяни, котрі прийняли такі правила гри, й стають опорою путінського режиму. Можна їх тільки пожаліти.
Найкраще, що можуть зробити у зв'язку з цим українці, – не озлоблюватися і не культивувати злобу щодо всіх росіян. Не варто опускатися до рівня путінщини. Потрібно розділяти, хто є хто і чому. У цьому теж буде виявлятися сила української нації. І час все розставить на свої місця. Тирани приходять і відходять, а народи залишаються.