Я голосую на виборах. Із 2006 року, коли розвіявся туман зачарування Ющенком, роблю це крізь зуби, без охоти. Ставлюся до свого голосу як до інвестиції – намагаюся вкластись у тих кандидатів чи партії, з якими ризик прогоріти, себто пошкодувати про свій вибір, видається найменшим. Одного разу, 2009-го, я не проголосував, і нічого хорошого з цього не вийшло.
Обійдуся без пафосних слів про обов’язок. Просто, щоб вимагати чогось від влади й держави, сподіватися змін, потрібно голосувати. Як казав Господь у відомому анекдоті, «Абраме, ти хоч купи лотерейний квиток!».
Цього року я вперше голосуватиму на львівських місцевих виборах. Я дуже цього чекав, бо за п’ять років порівняно активної участі в суспільному житті зрозумів, скільки можливостей Львів марнує через помилку 2010-го. Тоді львів’яни, фрустровані перемогою Януковича на президентських виборах, голосували наосліп. На прізвища та біографії ніхто не звертав уваги, аби біля кандидата стояла назва партії, що пообіцяла дати регіоналам у табло. До рад, окрім спонсорів та ідейних партійців, пройшли пенсіонери, студенти й безробітні, включені до списків чи не жартома.
Результатом став ганебний період в історії львівського самоврядування: протистояння депутатів і міського голови, робота на партійний бренд, а не на громаду, непрозорі рішення на кшталт переданої регіоналові під забудову лічниці Шептицьких. Зараз «партію західних регіонів», схоже, спіткає заслужене електоральне покарання, але це не компенсує втраченого.
На позір у новій виборчій системі сам чорт ногу зломить, але, якщо розібратись, вона дає шанс на виправлення ситуації. Тепер голосуємо не лише за партію, але й за кандидата від неї… Ну, ви самі знаєте – або не знаєте, бо роз’ясненню нової закрученої системи ніхто особливої уваги не приділив. Поза тим, нові правила та моральні імперативи Майдану призвели до того, що списки деяких партій приємно вражають. Викладачі, правники, активісти, інноватори замість корупціонерів, казнокрадів, бандитів і просто охочих купити місце у списку, яких ми бачили раніше. Просто тобі меритократія!
Та партіям, схоже, така ситуація не дуже вигідна. Вони роблять дуже мало для того, щоб люди обирали свідомо, віддаючи голос саме за гідну людину, а не за будь-кого з партійним брендом. Тому, коли я читаю, що «15% львів’ян не знають, за кого голосувати», сміюся. Та майже ніхто не знає! Мої сусіди не бачили обличчя й не чули прізвища жодного з кандидатів округу. Можливо, вдень, у робочий час якісь кандидати й блукають вулицями, шкрябаються в замкнені хвіртки австрійських будинків і тиснуть руки випадковим пенсіонерам, що залишилися вдома. Але нам навіть спаму не носять.
ЗМІ якщо й розповідають про кандидатів, то хіба про найбагатших: тих, що можуть оплатити рекламу, рідше легальну, частіше приховану. Так само вони, схоже, не зацікавлені в поясненні особливостей нової системи. Коротше, не зацікавлені ні в чому, крім передвиборних доходів.
Інформація про кандидатів, окрім офіційних плакатів на дільниці, доступна хіба що в інтернеті, та й там її донедавна треба було пошукати. Zaxid.net зробив чудову роботу, каталогізувавши кандидатів, але будьмо щирі – невелика частина львів’ян мотивована аж настільки, щоб у них розбиратись. Більшість уперше побачить список кандидатів на дільниці, прийшовши голосувати, й вибратиме з-поміж незнайомих прізвищ, орієнтуючись на партійні бренди… Наша пісня гарна й нова. А для найактивнішої частини виборців, які думають не лише про галочку в бюлетені, але й про її наслідки, запускається мислевірус «голосуй за прохідних» або «краще за погану людину у списку хорошої партії, ніж за хорошу у списку непрохідної».
Зараз, за кілька днів до виборів, я бачу лише один спосіб уникнути голосування наосліп. У фейсбуку за теґом #lvivtrustcandidate люди рекомендують своїх знайомих кандидатів, за яких можуть поручитись. Було б незле, якби якомога більше активних виборців не лише підтримали цю акцію, але й винесли її за межі інтернету/соцмереж. Кілька хвилин розмови з сусідкою, і місцеве самоврядування буде на дрібку якіснішим :)
P.S. Котик для привернення уваги :)