Конкурсна програма 68-го Каннського кінофестивалю практично позаду. Залишилося подивится лише один конкурсний фільм (цього року у конкурсі бере участь 19 картин, хоч бували роки, коли їх було і по 22, тож останні фестивальні дні виглядають трохи порожніми). Картина Джастіна Курцеля «Макбет» може втрутися та поламати увесь розклад, тим більше, що шедеврів цього року було не так вже і багато. Проте вони були. Тож традиційні три найкращі фільми за три фестивальні дні.
Насамперед йдеться про фільм філіпінця Бріянтне Мендоси «Пастка», який показали в рамках програми «Особливий погляд». Фільм-реквієм ніби випадково висмикує окремі сюжети, окремі сцени з потоку життя маленького містечка після смертоносного тайфуну. Герої розшукують рідних, намагаються відбудовувати житло, вчаться жити у нових реаліях. Мендоса цього разу відмовився від притаманного йому натуралізму та насильства. Утім багато за нього зробила стихія. Найсильнішим враженням від фільму є відчуття буденності горя, відчуття, яке, на жаль, останнім часом стало знайомим і нам. Горе впітається у звикле життя і стає щоденним та звичним.
Загалом прикро, що фільми «Особливого погляду» у багатьох випадках переграють фільми основного конкурсу. Можливо, такою є політика нового керівництва фестивалю і акценти будуть зміщувати із червоної доріжки театру Люм’єр, якому залишать гламур, до скромнішого та демократичнішого залу Дебюссі, де відбуваються перегляди «Особливого погляду».
Переможець «Особливого погляду» дворічної давності мексиканець Мішель Франко цього року взяв участь уже в основному конкурсі. Цікаво, що у тріумфальний для Франко рік журі «Особливого погляду» очолював Тім Рот. Тепер він зіграв головну роль у першому англомовному проекті молодого режисера.
У фільмі «Хроніка» Мішель Франко досліджує різні способи бути милосердним. Герой Тіма Рота доглядає за смертельно хворими. У цьому він є найкращим. У житті поза фахом він - самотній незграба, який вигадує собі життя і не може жити реальним.
Як і у фільмі «Після Лусії» ми складаємо пазл історії з розмов, реакцій та натяків. Проте складається він бездоганно. Важко спрогнозувати, чим відзначить фільм журі та чи відзначить взагалі, проте те, що Тім Рот став одним із головних претендентів на «Золоту пальмову гілку« за найкращу чоловічу роль, сумніву не виклакає ні в кого.
Мабуть, Мішель Франко є на цьому фестивалі єдиним режисером, якому аж ніяк не зашкодила робота в англомовному проекті, як зашкодило це (хоч і не фатально), наприклад греку Лантімосу.
Зашкодило це і італійцю Паоло Соррентіно. Його «Молодість» є другим англомовним проектом, біль вдалим, ніж «Де б ти не був» із Шоном Пеном. Проте фільм великого стилю із зірками рівня Гарві Кейтла, Майкла Кітона та Джейн Фонди все ж таки містить у своїй бездоганній візуальності порожнечу.
Щоправда багато голосів пророкують фільму «Золоту пальмову гілку». Певна доля рації у тому є, адже це майстерно зроблена картнина, де режисер розвиває почату у тріумфальній «Великій красі» тему старіння.
Цього разу героїв двоє. Композитору та диригенту (Майкл Кітон) пропонують працювати, але він не хоче. Голлівудський режисер (Гарві Кейтл) працювати хоче, і навіть намагається, але у нього нічого не виходить. Разом вони намагаються поправити здоров«я та підняти настрій у швейцарському санаторії на тлі запаморочливих краєвидів та дивакуватих персонажів.
Бездоганний візуально та акторські фільм режисер не зміг наповнити справжніми емоціями та сенсами. Але вийшло гарно. Так що журі має підстави його відзначити.
Чекати залишилось недовго. Підсимку підбиватимуть у неділю ввечорі.