За декілька годин до роздачі нагород Каннського кінофестивалю суперечки стають все палкішими, прогнози – заплутанішими, а очікування – уже майже нестерпними.
Фільмом британки Лінн Ремсі «Ти ніколи тут не був» завершилась конкурсна програма 70-го ювілейного Каннського кінофестивалю. Фільм сміливо можна назвати одним із найслабших у конкурсі. Трилер про найманого вбивцю у виконанні Хоакіна Фенікса містить лише дві загадки: для чого це було знято та яким чином опинилось в основному конкурсі.
Хоакін Фенікс зіграв роль найманого вбивці
Можливо, причиною стало те, що на керівництво каннського фестивалю чиниться великий тиск щодо «жіночого» кіно. Недарма каннський арт-директор Тьєррі Фремо щороку звітує про кількість жінок-режисерок, що беруть участь у конкурсі. Не врятувала картину навіть добра робота Хоакіна Фенікса.
Фільм можна назвати варіаціями на тему культового «Таксиста» Скорсезе, що свого часу отримав «Золоту пальмову гілку».
Щодо жіночої участі, то цікавою роботою є римейк «Обманутого» Софії Копполи. Її трактування роману Томаса Куллінана сильно відрізняється від версії 1971 року, де головну роль зіграв Клінт Іствуд. Її жіночий світ, населений шляхетними панянками американського Півдня стає пасткою для пораненого солдата-янкі у виконанні Коліна Фаррела. Чудові образи та прекрасні акторські роботи, чільне місце серед яких займають Ніколь Кідман, Кірстен Данст та Елль Феннінг разом творять вишукане кіно, побудоване на нюансах та тонкощах емоцій та прихованих почуттів.
Колін Фаррел замість Клінта Іствуда у новій екранізації «Обманутого»
Очолює рейтинги показаний у перший конкурсний день фільм Андрія Звягінцева «Нелюбов». Фільм про моральний розпад сучасної Росії ...
Ця ж тема стає чільною і у картині Сергія Лозниці «Лагідна», так само одній із най масштабніших та найцікавіших робіт конкурсу. Повідомлення про її провал, якими рясніє російська преса, м'яко кажучи сильно перебільшені. Практично на кожному прес-перегляді хтось кричить "Браво!", а хтось - "Бу!". Так само декілька осіб, які виходять з залу часто роблять це не через якість фільму, а через щільний фестивальний графік. Провал - це порожній зал та свист. Такий провал супроводжував, наприклад, фільм російського режисера Олексія Германа «Хрустальов, машину» у 1998 році. При цьому така реакція все одно не свідчить про якість самого фільму.
Сергій Лознаця зняв видатний фільм
Тим більше, що фільм Лозниці не потребує захисту, він, без сумніву, належить до того кіно, яке найбільше обговорюють за фестивальними лаштунками. Про цікавість до нього свідчать і численні відгуки в пресі, і високі рейтинги.
Серед французької преси та публіки фаворитом є фільм «120 ударів на хвилину», який уже має в активі нагороду FIPRESCI. Це - соціально-інтимна реконструкція кампанії анти-СНІД у розпал епідемії в 80-90-х роках 20 століття. За стилістикою картину можна порівняти із «Поліцією» Майвен, «Класом» Канте та «Життям Адель» Кешиша, які свого часу тріумфували у Каннах.
Пред головою журі Педро Альмодоваром стоїть непроста задача
Також серед фаворитів називають і у чомусь «альмодоварівського» «Подвійного коханця» Франсуа Озона, який цього разу зняв фільм у наслідування Альмодовару. З перших кадрів режисер робить витончені та зухвалі дизайнерські подвійні експозиції. Знервована Марина Вагк навіть зовні нагадує героїню Вікторії Абріль з «Високих підборів». Сюжетно фільм також заступає на територію еротичного нуара, улюбленого жанру Альмодовара. Проте Озон у цій картині залишається абсолютно холодним та відстороненим, чого не скажеш про картини іспанського генія, який цього року очолює журі.
І, звичайно, інтригою залишається те, чи зможе Міхаель Ханеке увійти в історію та отримати третю «Золоту пальмову гілку». Наразі це ще нікому не вдалося. Скоріше за все, не вдасться і Ханеке.
Чи зможе Міхаель Ханеке отримати третю «Золоту пальмову гілку»?
Загалом як для ювілейного фестивалю, чия атмосфера весь час змушувала обертатися назад та згадувати минулі перемоги та переможців, цьогорічний конкурс не надто потішив видатними художніми відкриттями. Старожили говорять, що так трапляється під час гучних ювілейних років досить часто. А от непередбачуваність рішень журі – річ у Каннах стабільна. Проте чекати залишилось зовсім небагато.
Текст та фото: Катерина Сліпченко, Канни