Спочатку мене замахала прийнята система місцевих виборів, де кандидат - навіть не пішка е2-е4, а так - король без права й можливостей. Проїхали.
Потім я з друзями розчарувався контентом кампанії - навіть втрачати час не хочеться на якісь розмови, бо розійдусь і без емоцій не вийде, а можу. Потім оцей весь ура-ура, візги про щастя, про доленосність і красоту тєми, бо якшо ні - то всьо пропало навсєгда!...
Хм!Асфальт закатали, про тарифи промовчали, пайки роздали. Бабки проголосували. Бабки і бабулі. Адекватний виборець не прийшов. Значить, неадекватний, хоча й понятний для тих, хто розуміє.
Зате система виборів Данії, яка не дозволяє голосувати бюджетникам і пенсіонерам - неплатникам податків, - отримала в моїй особі ще одного крутого прибічника. Радію за Данію. Хоча де я, а де Данія - такоє...
Потім все було наче чесно. У порівнянні з тим, що ми памятаємо, навіть президенту цього разу болгаркою різали його право на громадський обовязок і він його реалізував, не кажучи вже про те, якою болгаркою різали комісії, регіони і по якому місцю.. .
Потім фігня якась сталась в ефірі. Воно ж ефірО не розуміє, на кого работать правильно...Воно ж тєхніка.
Потім пішло взагалі круто як для України-2015 - вкиди-викиди, одеси-павлогради, харкови-луцьки, карусєлі-договорєлі.... і згадався 2004-й, всує Янукович, тьфу-тьфу. Та й Майдан. І Сотня, і Кіборги, і пацани, і ми всі.. МИ - ВСІ.
І я сиджу собі такий собі розумний у своїй квартирі і питаю свою кохану - кохана, за кого ти будеш голосувать, щоб наші діти ото? А вона мені й каже - за наше майбутнє. За тебе. За сина. За себе. І за батьків. І за Україну я буду голосувать, - вона каже.
ПС: Політична доцільність - нікуди без неї, ясно. Але без реальної мотивації кожному в країні вона - пустий звук. Віра - справами. Зробимо!