Питання про розірвання дипломатичних відносин із Росією чи, щонайменше, запровадження з нею візового режиму порушують в Україні дедалі частіше, голосніше й активніше. Особливої актуальності воно набуло три роки тому, коли РФ, усупереч міжнародному праву і двостороннім угодам, анексувала Крим, а потім за допомогою найманців і регулярних військ загарбала окремі райони Донбасу, запевняючи «на голубом глазу» весь світ, що «их там нет».
Уже тоді, у 2014-му, українці закликали порвати з РФ не лише символічно, а й дипломатично. Попри суттєве погіршення міждержавних взаємин, включно з відсутністю послів у Києві та Москві, сякий-такий діалог усе ж відбувається. Але на тлі триваючої неоголошеної війни постійно з’являються нові аргументи, аби взагалі відгородитися від «Мордору» стіною чи хоча б звести стосунки з ним до мінімуму.
Розрив пуповини
Після нещодавнього отримання Україною безвізового режиму з ЄС, введення нових економічних санкцій проти російського бізнесу, недопуску артистів, які порушили українські закони, нашумілої заборони соціальних мереж і пропаганди георгіївської стрічки таке рішення Києва видається логічним, послідовним і навіть запізнілим. Україна прощається з імперсько-колоніальним минулим і повертається додому, в Європу. Але цей розрив пуповини з колишньою метрополією не буде миттєвим і безболісним.
Навесні 2016 року парламентський комітет у закордонних справах розглянув проект постанови «Про припинення дипломатичних зносин із РФ». У пояснювальній записці автори документа (Оксана Корчинська, Володимир Парасюк, Олег Петренко, Юрій Шухевич) аргументували необхідність цього кроку тим, що РФ усебічно підтримує тероризм, блокує діяльність Ради безпеки ООН, не припиняє агресії проти України й утримує в заручниках наших громадян, фабрикуючи проти них кримінальні справи.
Члени комітету схвалили проект постанови, однак уже під час повторного розгляду відхилили її. Буцімто недостатньо розібралися в питанні, та й не на часі воно, ще й відгонить піаром і популізмом (сам термін «припинення відносин» некоректний, слід уживати «розірвання»). Прикметно, що проти ініціативи виступили і президент Петро Порошенко, який сказав, що парламент не підтримає цієї постанови, і МЗС, котре озвучило позицію в окремій довідці.
У документі за підписом заступниці міністра Олени Зеркаль зазначено, що розірвання дипломатичних відносин прогнозовано матиме негативні наслідки для України. Без двосторонніх контактів Києва і Москви процес мирного врегулювання конфлікту на Сході буде неможливим. Натомість РФ обов’язково використає цей демарш у своїй інформаційній війні проти України, демонструючи нашу недоговороздатність і безвідповідальність.
Це суттєво ускладнить можливості захисту прав фізичних і юридичних осіб України на території РФ. Розрив відносин не полегшить вирішення проблем тимчасової окупації Криму, звільнення незаконно утримуваних заручників, торговельних суперечок і постачання енергоносіїв. Залучення ж міжнародних посередників значно звузить можливості розв’язання конфліктів політико-дипломатичним шляхом. Тож, попри все, важкий діалог має відбуватися.
Знову до цієї теми повернулися, коли РФ затримала чергових українських «шпигунів». Улітку 2016 року – «кримських диверсантів», які в пляжних капцях нібито готували теракти на півострові, аби зірвати туристичний сезон. Восени – паризького кореспондента агенції «Укрінформ» Романа Сущенка, який приїхав до Москви навідати родичів. Причому у першому випадку про денонсацію дипломатичних відносин заговорила саме РФ. Цитуючи прем’єра Дмитра Медведєва: «Якщо Захід не приведе Київ до тями». У другому випадку з ініціативою скасувати «безвіз» виступив спікер українського парламенту Андрій Парубій, однак жодної постанови у сесійну залу так ніхто і не вніс.
Консенсусу в цьому питанні немає й досі. «Народний фронт» як «партія війни» просуває ідею запровадження візового режиму з РФ, збирає голоси і переконує колег. Лідер фракції «НФ» Максим Бурбак, натхнений отриманням Україною «безвізу» з ЄС, закликає вберегти Європу від навали російських шпигунів. «За» виступають Радикальна партія Ляшка, «Самопоміч» і «Батьківщина». «Блок Петра Порошенка» також обговорював цю пропозицію, але більшість депутатів проти. Вони хочуть, щоб це рішення було неемоційним, а вивіреним і не завдало шкоди Україні. Позиція «Опозиційного блоку» відома: «припинення громадянської війни» та «мир за всяку ціну», навіть коштом України. Візи для росіян ці «голуби» сприймають як провокацію і піар «яструбів».
Зрештою постанова – це лише політична позиція Верховної Ради, а розрив міжурядової угоди про безвізові поїздки громадян України і РФ – у компетенції Кабміну. Та єдності немає не лише серед політиків, а й усередині суспільства.
За даними опитувань Київського міжнародного інституту соціології, у вересні 2016 року закрити кордон і ввести візовий режим із сусідньою державою бажали 49% українців, а в грудні того ж року – вже 45%. Загалом погано або дуже погано ставляться до РФ 47%, при цьому 46% вважають, що Україна й Росія мають бути незалежними, але дружніми державами – з відкритими кордонами, без віз і митниць. Адептів об’єднання в одну державу – 3%.
Нехай щастить!
Зважаючи на ці показники, політики не поспішають іти на різкий розрив дипломатичних відносин. Хоча, по суті, елементи (квазі)візового режиму Київ уже запровадив. Із 2015 року росіяни можуть в’їжджати на територію України лише за наявності закордонного паспорта. Особлива увага – до чоловіків віком 16-60 років, їх перевіряють ретельніше (раптом вони «відпускники» чи «добровольці»). За відвідування Криму в обхід контрольно-пропускних пунктів у Херсонській області громадянам РФ можуть заборонити в’їзд на материкову Україну.
До речі, ця норма стосується не лише гастролерів типу умовних Крістіни Орбакайте чи Лоліти Мілявської, а й пересічних мешканців країни-агресора і, власне, будь-яких іноземців, які порушують вітчизняне законодавство. Хай то європейські депутати, екс-прем’єр Італії Сільвіо Берлусконі чи група звичайних громадян Узбекистану.
Хоча в дипломатичній практиці доволі поширеним є принцип взаємності, проте РФ часто вдається до асиметричних відповідей. Наприклад, після того, як президент США Барак Обама під завісу каденції вислав із країни 35 російських «дипломатів у цивільному», його візаві Володимир Путін відмовився застосувати дзеркальні заходи, які запропонував шеф МЗС РФ Сергій Лавров. Нехай бачить увесь світ, який цар великодушний. Тому не виключено, що Москва і в цьому випадку діятиме асиметрично й не буде показово депортувати українських заробітчан.
Як зазначає російський політичний філософ Андрій Окара, «Росія вміє ефективніше створювати проблеми для України та українців, аніж навпаки. Всі українці, яких можуть змусити робити візу для в’їзду в Росію, – це збільшення роздратованого і вкрай незадоволеного діями української влади електорату. Навряд чи Кремль втратить таку шикарну можливість кинути політичні “дріжджі” у вбиральню – збільшити кількість емоційного негативу в Україні».
Так, на відміну від Києва, Москва не забороняє громадянам України в’їжджати на свою територію за внутрішніми паспортами. Вона подає і «продає» це як жест гуманізму, адже в РФ працюють мільйони українців, та й зопалу рвати по живому родинні, дружні та братні відносини, як мінімум, неконструктивно. Мовляв, від цього постраждають насамперед самі українці, які частіше їздять до РФ, і мешканці прикордонних районів.
Знову-таки, експлуатується теза про «майже один народ» і демонструється турбота про співвітчизників по всьому неозорому «Русскому миру». Навіть фейкові документи, видані в «Л/ДНР», Росія визнає, авжеж, із гуманітарних міркувань. 2015 року вона відкривала свої обійми для громадян України, котрі ухилялися від мобілізації до війська. Спеціально для них Путін популістично обіцяв законодавчо подовжити термін перебування в РФ.
До візових «русофобських» ініціатив Києва за поребриком ставляться скептично. Речник президента РФ Дмитро Пєсков порівняв це з приказкою «відморожу вуха на зло бабусі». Цікаво, що раніше схоже висловився нардеп від «БПП» Олексій Гончаренко, який закликав колег усе ретельно прорахувати, а не керуватися принципом «на зло кондуктору піду пішки». У Москві сподіваються, що в Києва вистачить залишків тверезості, аби не виносити візове питання на порядок денний.
Імовірне запровадження візового режиму з РФ потребуватиме додаткового фінансування МЗС України, яке має забезпечити консульства достатньою кількістю персоналу й обладнання. П’ять дипломатичних представництв у Москві, Санкт-Петербурзі, Ростові-на-Дону, Єкатеринбурзі й Новосибірську навряд чи «потягнуть» цю роботу, а відкриття нових установ можливе лише за згоди РФ. Це чергове коло марудних перемовин і поступок.
Однак проблема тут не лише в налагодженні візових процедур, а й у тому, що українці надалі, на четвертому році війни і з ризиком для своєї свободи, продовжують їздити у стан агресора, не вбачаючи в цьому нічого ганебного та небезпечного. Звісно, частина людей нарікатиме й обурюватиметься через можливі труднощі, якщо РФ таки запровадить дзеркальні заходи. Але ці незручності, як і відмова від соцмереж із «халявним» контентом, – далеко не найвища плата за безпеку в самій Україні. Рано чи пізно державі та її громадянам доведеться визначатися із пріоритетами.