Дуже небезпечним є політика умиротворення, пошуки гарних слів про мир. За цим ми губимо гостроту зору і втрачаємо усвідомлення небезпеки. Так, всі хочуть миру, але ми хочемо безпеки. Ми хочемо, щоби цей мир не коштував нам потім життя. У 1918 році ми також отримали мир, який закінчився голодомором українців. Чи хочемо ми сьогодні такого миру? Чи ми хочемо такого миру, який дозволить самим управляти Україною?
Століттями триває війна за українську землю. Першим, хто цю війну веде і веде впродовж 300 років, це Росія. І треба нагадувати щоразу нашим міжнародним експертам, що кожен раз, коли вони жертвують цією землею на користь Росії, щоб це не відгукнулося важкими наслідками для всього світу.
На жаль, симпатії Німеччини до Росії тільки впродовж останніх 100 років вже неодноразово відігравали фатальну роль для України. У1922 році, коли більшовики були ізольовані всім цивілізованим світом, саме Німеччина підписавши Рапалльський договір, фактично легалізувала більшовицьку Росію. І легалізувала ту експансію, яку більшовицька Росія зробила в тому числі на території України. Німеччина надавала техніку і обладнання, допомагала колективізовувати Україну. І також хочу нагадати, що тільки завдяки тому, що було створено НАТО, це зупинило намагання в ті часи Німеччини повернутися до співпраці із Радянським Союзом, який так жорстоко повівся із Німеччиною у Другій світовій війні. Але німці готові були забути про це, про поразку і повернутися до співпраці, бо вони розглядали територію Радянського Союзу як ринок. Думаю, що нам ці уроки історії дуже важливо засвоїти і не соромитися про них нагадувати.
І нарешті – повага до солдата. Повага до солдата в суспільстві починається із поваги президента до солдата. Від слів президента до солдата дуже залежить довіра всього українського суспільства до військових і нашої з вами безпеки.