Сьогодні у Львові дощ. Мабуть, як і в той день, коли наше місто було засноване :)
Незвично зустрічати весну у Львові і святкувати день міста без традиційного «Прокидання» у дворику Ратуші. І хоча ми досі на карантині, згадаймо свої улюблені місця, спогади, львів’ян. Згадаймо власне, за що ми так любимо своє місто.
Як на мене, найголовнішим у місті є люди, їхня поведінка і спосіб прийняття рішень. Мені подобаються львів'яни. Такі як Мирослав Маринович, владика Борис Ґудзяк, отець Богдан Прах, Ярослав Грицак, Святослав Вакарчук, Мар’яна Савка, Влодко Кауфман, Ірина Старовойт, Володимир Кучинський, Олег Драч... Перелік далеко неповний і він може зайняти кілька сторінок щонайменше. Якими були Маркіян Іващишин, Іван Вакарчук… Андрей Шептицький, котрий, окрім того, що був Главою УГКЦ, показав найкращий приклад етичного підприємництва усім українцям та світові. Львів’яни особливі. Це глиби, на яких будується образ міста як столиці культури. Це те, що називають атмосферністю Львова.
Львів має унікальні культурні надбання. Що би хотілося показати світу? Взяти хоча б вулицю Вірменську з її маленькими приватними галереями. «Дзиґа» була першою. Коли усе лише починалося, ми з Мареком і Влодком Кауфманом мріяли, аби Вірменська стала вулицею художників. І ось у один момент тут працювало чи не 8 галерей одночасно! Потрібно показувати театр Курбаса і ті експерименти, які проводять у інших молодіжних театрах – Першому, «Воскресінні», а ще Театрі Лесі Українки. Також фестивалі – «Золотий лев», «Jazz Bez», «Флюгери». Такі дійства у Львові — це творення української культури. Я би хотів показати усім такий Львів, а не лише той, яким зазвичай гіди водять екскурсії. Адже атмосферність — це не тільки про архітектуру у центрі міста. Особлива атмосфера Львова панує у будь-якому районі.
Щоб відчути це місто, треба в нього зануритися, провести більше часу, ніж вихідні. Треба побачити як тут святкують Різдво та Великдень: у львівських вертепах проявляється народна творчість, а як ми любимо гаївки та забави в Гаю! Треба показувати оцю свого роду середовищність, яка є у Львові. І ця середовищність повинна нас спонукати до творчості у будь-якій галузі.
Нам треба показувати людей, які творять середовищність Львова, і яких об'єднує спільна риса — моральний хребет. Це люди з твердим світоглядним ядром. Які не встидаються своїх вад. Які, на відміну від політиків, не стидаються сказати, що вони бувають некомпетентні у певних питаннях. Вони є абсолютно щирими і викликають абсолютну довіру.
Першим моїм улюбленим місцем у Львові є Стрийський парк. До 12 років ми мешкали на вулиці Самчука. Тому місцем дитячих забав був саме Стрийський парк. Чи не кожне дерево ми тут облазили. Дуже люблю район довкола парку, Стрийський ринок, куди ми малими з мамою ходили на закупи, де усі знали одне одного в обличчя. Досі люблю туди ходити, аби отримувати заштрик ринковості. Цей район є таким полюдським. Тут є добра гармонія між зеленню, невисокою архітектурою і людьми. Це власне і впливає на поведінкову середовищність.
Потім ми переїхали у район Кульпарківська-Наукова, навколо усе ще було в сваях. Ми по тих сваях скакали. З часом їх затопило і утворилося озерце. Взимку все замерзало, і ми грали в хокей на ковзанах. Були постійно з синцями :) То теж мій район, і я його люблю.
Дуже люблю Підзамче. Там мешкала моя хресна мама. Ми бували у тому районі рідко, може, раз чи кілька разів на рік, але Підзамче з П’ятницькою церквою викликало у мене завжди захоплення. Можливо, через дух єврейства, відмінний від інших районів — зі своєю аурою і силою. Там є певна енергетика.
Люблю Український католицький університет, який змінив обличчя міста. Після того, як я побував на екскурсії у Гарварді, то зрозумів систему управління УКУ. Це копія Гарварду, де основа – людина і взаємоповага. І ці речі втілюються не лише у взаєминах між людьми, а й у архітектурних формах Університету.
Ми з друзями багато дискутували, яким має бути Львів. Власне у цій дискусії народилася Унівська група, в рамках якої провели дослідження цінностей львів'ян і розробили стратегію розвитку міста. Професор Олександр Фільц ввів у вжиток у наших дискусіях термін «побутова естетика». Ідея побутової естетики у тому, що місто всюди має бути красивим. Від того, як люди вітаються і взаємодіють між собою. Як переходять дорогу, як влаштовані хідники, як працюють гардероби в театрах. І починати однозначно треба з громадських вбиралень. Все має бути красивим. Побутова естетика якраз створює зовсім нові стосунки між людьми. Побутова естетика наштовхує на ґречну поведінку. І навпаки, коли довкола брудно і некрасиво, це викликає агресію. Тому дуже важливо, аби ми творили довіру між львів'янами за допомогою побутової естетики зокрема.
З днем народження Львова, шановне товариство! Пишаюся, що живу поряд з вами у найкращому місті. Львів має всі шанси стати містом щасливих людей. Ми разом творимо його саме таким.
Фото Богдана Ємця