Слава Українській Нації!
Почався другий місяць нової сторінки нашої боротьби з окупантами. За що б’ємося?
Це війна за свободу і державність. Вона є продовженням героїчної справи наших предків. Історична ретроспектива у цьому питанні нараховує століття. Що стосується мого персонального відчуття живої історії, то це боротьба УПА всередині ХХ століття та звитяга Рухівців кінця 80-х-початку 90-х. Адже мій дідо Дмитро будував вишкільні табори ОУН в Карпатах за розпорядженням Романа Шухевича. Рідна сестра баби Олена була зв’язковою УПА, за що була вивезена до Сибіру. Татовий вуйко Павло розстріляний окупантами. А сам тато Юрій, на жаль, уже теж покійний, найбільше любив розповідати мені, як вони з побратимами з Народного Руху з гірського села на Хортицю їздили, стояли там за нашу державність і незалежність. І я це все згадую зараз по кілька разів на день, бо ці спогади додають мені сил. Бо я знаю, що ми не одні, що це не тільки боротьба нашого покоління. Ми стоїмо на вершинах наших родів, які сильні як самі українські гори, тож не маємо права їх підвести. Ми й не підведемо, бо немає нічого у світі понад цінність свободи. І ми, українці, це чудово сьогодні розуміємо.
Це битва за культуру. За нашу культуру, яка є дійсно великою та величною. Тією, що проникає в саме серце, коли піднімаєш очі до Оранти в Софії Київській або чуєш наймилозвучнішу українську мову, яку віками хотіли знищити, і хочуть досі. Рашистська недоімперія зіткала свій міф про «велікую культуру» та «рускій мір» з брехні і крові невинно убієнних, хто цей міф відмовлявся підтримувати. А зараз ми є свідками як він руйнується на очах всього світу. Як вони цинічно знищують наші музеї, церкви, театри. Які вони одержимі Києвом, нашою, не своєю столицею. Як вони не можуть змиритися з тим, що вони всього лише темна орда з московських боліт. З тим, що наша культура їм не по зубах, що наша культура дає їм в зуби. Маємо чітко розуміти важливість української культури. Вона – наша суперсила.
Це боротьба за майбутнє України і її вплив та вагу в сучасному світі. Ми – європейська країна. Не «біляєвропейська». Ні. Україна – це Європа у всіх значеннях. Географічному, політичному, ціннісному. Ми вже це довели і продемонстрували. І продовжуємо робити щохвилини: у Маріуполі та Харкові, в Чернігові та Херсоні, в Луганську та Львові, у Чорнобаївці та Космачі, у кожному місті, містечку та селі, у кожному серці українського патріота.
Збройні сили України сьогодні є щитом для демократії всієї Європи. Це усвідомлюють у світі. Хай ще поки не всі. Впевнена, то лише питання часу. Часу, який, на жаль, коштує нам дуже дорого, бо оплачуємо його життями дітей, стареньких, онкохворих, вагітних жінок, медиків, журналістів, наших воїнів, проти яких скаженіють і вибухають безсилим гнівом та ракетами російські фашисти. Це ціна, яку ми платимо, щоб стати нарешті міцною і впливовою державою. Щоб мати мир вдома, на рідній землі, який можливий лише після нашої остаточної перемоги над ворогом. А також мати свій порядок денний та змогу відстоювати національні інтереси на міжнародній арені. Впевнена, ми, українці, справимось з усіма завданнями, що стоять сьогодні перед нами.
Боротьба триває. Всім сил та найвищої міці духу. Слава Україні та її Героям!