27 жовтня 2010 року французький парламент остаточно підтримав проект пенсійної реформи, проти якого за якісь два тижні на вуличні акції протесту вийшло біля 3 мільйонів французів. 18 листопада 2010 року український парламент остаточно підтримав проект Податкового кодексу, проти якого за останній місяць на вулицях і площах по всій Україні протестували десятки тисяч українських підприємців.
Вважати це звичайним збігом – значить недооцінювати українських політиків. Це значить ображати Верховну Раду України, котра самовіддано наслідує західноєвропейські демократичні зразки, сміливо наражаючись на несприйняття з боку власного суспільства в ім’я високих ідеалів. Врешті-решт, це значить відмовляти парламентарям у заcлуженій похвалі за те, що вони не словом, а ділом намагаються запровадити в Україні європейські моделі управління державою.
Без сумніву, українські парламентарі добре знають, що Франція – це, фактично, цитадель модерної демократичної думки в Європі, що саме французькі мислителі сучасну демократію, по суті, й зачали, а французький народ у 1789 році її народив. Як люди, для кого демократія є найвищою метою, знають вони й те, що саме у Парижі, в будівлі з золотим надписом Assеmblee Nationale, палає вічним вогнем неопалима купина народовладдя.
Саме тому приклад французьких законодавців – це не лише дозвіл чинити так само, це – дороговказ. Тож як могли наші народні обранці проігнорувати модель, запропоновану таким авторитетним вчителем? Як могли б вони в такому випадку й далі казати, що сповідують європейські цінності, дивлячись в очі своїм виборцям? Звісна річ, вони не могли піти на таке лицемірство.
Зараз тривають дискусії щодо того, чи підпише Віктор Янукович прийнятий Радою Податковий кодекс, а чи накладе на нього вето. Очевидно, досі є ще в Україні ті, хто сумнівається у тому, що нашою державою керує справді європейський Президент і чесна людина. Згадаймо ж, що за Президентом Франції Ніколя Саркозі затримки не було, і 10 листопада 2010 він вилив пенсійну реформу у граніті, надавши їй статусу закону.
Тут конче треба пам’ятати не лише про те, що Віктор Федорович неодноразово запевняв, що його мало не до останнього фібру душі пронизують європейські цінності, а й про те, що він і Президент Франції – друзі. (Що, до речі, зовсім не дивує. Ну хіба міг такий переконаний демократ, як Сарко, серед здобутків якого можна назвати, наприклад, проштовхування повторного референдуму щодо Лісабонської угоди в Ірландії тільки через те, що результат першого волевиявлення його не влаштовував, не відчути духовної близькості з теперішнім українським лідером?)
Тому для сумнівів у тому, що Янукович так само скріпить своїм президентським підписом Податковий кодекс (або дозволить йому вступити в дію якимось іншим чином, в залежності від своїх особистих уподобань), місця не залишається. Це – не тільки справа переконання, тут йдеться і про моральну підтримку друга, рейтинг популярності якого з незрозумілих причин переживає не найкращі часи.
І так ми зробимо іще один важливий крок до встановлення в Україні демократії європейського зразка і пояснення суспільству, що ж воно насправді таке – європейські цінності. Судячи з усього, багато в кого з українців і про перше, і про друге наразі залишаються досить викривлені уявлення.