Упродовж останніх років українці витрачають близько 50% доходів на їжу. Виявляється, причина цього – не в низьких заробітках, а у нашій любові попоїсти. Принаймні так вважає міністр соціальної політики Андрій Рева. На відміну від гастрономічно стриманих німців, ми, травмовані війнами і голодоморами, не визнаємо ніяких харчових обмежень – тому і спускаємо половину грошей на «холодильник». Такі міркування міністр днями озвучив в ефірі 112-го каналу. Чому саме соціальні питання провокують наших чиновників на цинізм – невідомо. Набагато гірше, якщо подібні заяви справді відображають спосіб мислення посадовців: з таким підходом до проблем бідності Україна ніколи заможною не стане.
Свято порожнього живота
Кого-кого, а українців звинуватити у надмірному споживацтві важко. Німці справді витрачають на харчі близько 12% своїх доходів, британці – 9%, литовці – до 25%. Порівняно з цим українські 50% виглядають дико. Але порівнювати ці цифри – явна спекуляція, бо йдеться про зовсім різні суми. Не будемо вдаватися в деталі міжнародної статистики і згадаємо один-єдиний факт: близько 20 млн українців, тобто половина, щоденно витрачають менше 50 грн. Тобто їхні місячні видатки становлять 1500 грн, або близько $60. За європейськими стандартами це називається не ощадливістю, а злиднями. За даними ООН, за межею бідності перебуває навіть не половина, а 60% українців. Невже українські продукти настільки дешеві, що навіть на 50 грн ми примудряємось з’їсти більше за німців? Звісно, що ні: той-таки Рева стверджує, що ціни на продукти у Німеччині та Україні приблизно однакові. Отже, щось у міркуваннях міністра таки не сходиться.
Насправді українці геть не вирізняються зажерливістю, а навпаки, ще й заощаджують на їжі. І не лише на ній: внаслідок кризи нам доводиться «різати» такі статті видатків, як відпочинок, розваги, купівля одягу і т.д. 34% українців заощаджують навіть на лікуванні. Окрема тема – чим саме харчуються українці. За підрахунками Мінагрополітики, в останні роки наші співгромадяни сильно недоїдають м’яса: споживання м’яса в Україні на 60% менше, ніж рекомендує Міністерство охорони здоров’я. Основу раціону пересічного українця становлять картопля, дешеві крупи і макарони, а свинину і яловичину стрімко витісняє менш поживна, зате дешевша курятина. Фруктів та овочів, особливо у зимовий період, українці хронічно недоїдають. Зате дедалі більшої популярності здобувають різні сурогати: так звані «м’ясомісткі», «сирні», «молокомісткі» продукти тощо. Не варто пояснювати, що єдина їхня перевага над звичайними молочними та м’ясними продуктами – суттєво нижча ціна, спокушатись котрою покупців змушує потреба заощаджувати.
Культура бідності
Першим наслідком такої ситуації є кепське здоров’я населення: як стверджують у МОЗ, неправильне харчування викликає до 2/3 хвороб в Україні. Звісно, частину статистики дають погані харчові звички, але свій відбиток, безперечно, накладають і матеріальні труднощі, бо дозволити собі здорове харчування можуть далеко не всі. Однак це лише частина загальної проблеми низького рівня споживчої спроможності українців. Споживчий кошик, вміст котрого затверджує уряд, досі не включає у себе чимало предметів, необхідних людині ХХІ століття, і виконує лише одну функцію – легітимізує існуючий рівень зарплат та пенсій. Усі уряди України твердять, що грошей у бюджеті нема і громадянам треба обходитись тим, що є. Пригадується призабута сентенція Леоніда Кучми часів його першого президентства: мовляв, багатство – то серйозне випробування, посильне не кожній людині.
Насправді міністри мають не вчити українців заощаджувати, а навпаки, працювати над підвищенням рівня споживання. Не треба бути економістом, аби зрозуміти: що більше споживатимуть громадяни, то краще для економіки. Активізація споживачів автоматично пожвавлює ринок: відкриваються нові ніші, збільшується асортимент товарів та послуг, підвищується прибутковість бізнесів. Внаслідок цього зростає зайнятість населення у сферах, що користуються підвищеним інтересом споживачів і так далі. Пожвавлення економіки спричиняє системний оздоровчий ефект на інші сфери життя. Отже, у виграші залишаються всі, зокрема держава, котра отримує більше податкових надходжень.
Нарікання на зажерливість українців – не що інше, як приховане насадження культури бідності, котра паралізує життя країни. Там, де бідність вважається за норму, годі очікувати буму підприємництва, інновацій та високої економічної активності, бо привчені обходитись жебрацьким мінімумом люди не прагнуть поліпшити своє становище. Та й у саму можливість вирватись із бідності вони не дуже вірять. Заможне життя для них – це радше плід везіння, «блату», нечистих оборудок, аніж власної праці. Не варто пояснювати, що такий спосіб мислення заводить людину у глухий кут. Українське суспільство засвоїло культуру бідності ще у 1990-х, і для того були об’єктивні причини. Навіщо насаджувати культуру бідності тепер, коли країна намагається впроваджувати європейські стандарти? Але, на жаль, не схоже, щоб пан міністр такими питаннями задавався.