Нещодавно «Піккардійська терція» виступила хедлайнером першого дня на музичному фестивалі «Джаз фест» у Сумах, який зібрав на своїй сцені багатьох добрих джазових музикантів. Напередодні від’їзду туди ми зіткнулися з критично-категоричними заувагами в Інтернеті та пресі, що творчість вокальної формації не має нічого спільного з джазом. Першим спростуванням цієї тези став навіть не сам факт запрошення, а реакція залу на наш виступ, який сприйняв на-ура ідею організаторів. Чому ж тоді люди, які вважають себе певною мірою дотичними до музики, завжди намагаються когось обмежити жанровими рамками?
Із 1967 року в місті Монтрю відбувається всесвітньовідомий джазовий фестиваль, на якому свого часу виступали гурти Deep Purple, Yes, Bob Marley. Якщо хтось дасть мені відповідь на питання: що в їхньому стилі чи жанрі виконання є джазового, то запропоную як мінімум - філіжанку доброї кави, а як максимум - довгу дискусію. Мій офіційний фах - теоретик музики - дає підстави говорити, що Deep Purple за стилем - суто рокова група, але за кількістю імпровізацій - без сумніву, стовідсотковий джаз!
Музика, як і інші види мистецтва, давно позбулася чіткої відповідності конкретному жанру. Виконавцям набагато цікавіше бавитися різними стилями, створюючи неординарні солянки з фолку, року, джазу. Наочним прикладом може слугувати група «Воплі Відоплясова». Попервах її творчість була панковою, згодом - роковою, пізніше - фолковою, а сьогодні - це добра еклектика всіх цих жанрів.
Гадаю, що джаз - не стільки жанрова категорія (супернавернуті акорди та супераритмічні структури), як рівень емоційності виконання! На жаль, в Україні бракує повної інформації про все різноманіття джазової музики. Ми вибираємо вже з тих виконавців, кого запросили в Україну. Якщо в Києві ще можливо потрапити на концерт світових джазових величин, то львів'янам щастить менше. Переважно в Україні виступають музиканти, які не входять навіть до першої ліги в світовій музичній культурі. На афішах переконують, що це «звізда», а нам не залишається нічого іншого, як повірити на слово, бо не знаємо інших імен.
Але Інтернет «знає» все! На днях мені як художньому керівникові було також цікаво дізнатися, що «Піккардійська терція» - це попса від а-капели. Відтак, за логікою таких «критиків», «Мандри» - попса від фолку, а «Тартак» - попса від року.
Що ж криється за цим загальновживаним епітетом - попса? Для себе давно визначив три найважливіші ознаки. Перше - завжди співати під фанеру. Друге - слова пісень треба позбавити змісту, а музику - акордів, залишивши максимум три. Третє - виконавця на 90% творять піаркампанії, лише 10% - згадані вище постулати. Переважно ті, хто ступили на стежку попси, не збиваються на вузькі манівці якості. Утім, приємною несподіванкою стала творча еволюція Юрка Юрченка в Юркеш. А чи можливі наступні прецеденти?! Півроку тому до Києва приїжджав Маркус Міллер - знакова фігура в світовому джазі. На його концерті були присутні продюсер Юрій Нікітін та його підопічні - група «Не-Ангелы». Тепер мені цікаво почути їхні нові пісні. Раптом джаз таки має цілющі властивості?
На мою думку, недоцільно ототожнювати, як це роблять більшість критиків, попсу та масову культуру. Погодьтеся, Вєрка Сєрдючка - це конкретна попса, але аудиторія в Стінга незрівнянно більша. То хто з них належить до масової культури?