Україна хоче отримати обов'язкові гарантії безпеки для забезпечення свого довгострокового виживання, але союзники просто ще не готові їх надати, а західний альянс немає одностайної позиції щодо того як реагувати на запит. Про це йдеться у матеріалі Politico інформує LB.ua.
За словами п'яти європейських дипломатів, попри місяці розмов на цю тему наразі на Заході не має єдиної позиції щодо цієї проблеми.
«Чи НАТО, до якого прагне приєднатися Україна, має вести цю розмову? Або найбільші військові сили світу мають надати індивідуальні зобов’язання? Чи варті щось будь-які гарантії, крім членства в НАТО?», − пише видання.
За словами дипломатів, усі ці питання залишаються відкритими всього за п’ять тижнів до зустрічі у Вільнюсі на ключовому саміті НАТО. Україна встановила саміт як дедлайн, вимагаючи від союзників взяти на зустрічі чіткі зобов’язання щодо допуску України до НАТО та надання гарантій безпеки на цьому шляху.
Прихильники Києва стикаються з незручною реальністю: багато хто насправді не хоче давати зараз Україні конкретний графік вступу до НАТО. Але вони також не хочуть залишити українців розчарованими або вразливими перед контрнаступом. Як наслідок, низка західноєвропейських лідерів дедалі більше відмовляються від гарантій безпеки та пропонують більш оптимістичні формулювання щодо членства. Але під риторикою фактичне планування є заплутаним, відображуючи труднощі з порозумінням серед різних груп країн.
«Іноді, важко зрозуміти, про що ми говоримо», − сказав східноєвропейський високопосадовець.
Видання нагадує, що Україна хоче, щоб лідери НАТО дали Києву дорожню карту вступу на період після війни − і конкретні гарантії безпеки від західних столиць тим часом. Кілька західних лідерів останніми днями принаймні на словах говорили про необхідність таких гарантій. Однак нинішні та колишні чиновники кажуть, що немає консенсусу щодо надання гарантій − того, що вони означатимуть і який формат можна використовувати.
«На одному кінці спектра − це повноправне членство в НАТО. Цей варіант несе з собою залізну гарантію статті 5 − напад на одного союзника вважається нападом на всіх союзників», − сказав Каміль Гранд, колишній помічник генерального секретаря НАТО.
На іншому кінці спектру, зазначив він, є те, що можна вважати «паперовими гарантіями», як-от слабкий Будапештський меморандум 1994 року, який дав Україні слабкі гарантії від Росії, США та Великої Британії.
За його словами, між ними є багато «варіантів» − від двосторонніх договорів до фактичних політичних зобов’язань − і завдання полягає в тому, щоб знайти «правильне місце».
Однією з пропозицій на столі є так званий Київський договір безпеки, концепція, розроблена офісом президента України Володимира Зеленського разом з колишнім генеральним секретарем НАТО Андерсом Фог Расмуссеном. Згідно з цим планом, основна група союзників візьме на себе обов’язкові зобов’язання щодо зміцнення оборони України протягом багатьох років за допомогою як військової, так і невійськової допомоги.
Окремо група колишніх високопоставлених західних оборонних чиновників і науковців також висунула ідею, спрямовану на довгострокову співпрацю та допомогу Україні у швидкому розширенні власної оборонної промисловості. Це було б схоже «до оборонних зобов’язань США перед Ізраїлем», і було б «проміжною» домовленістю до вступу України в НАТО.
Проте посадовці кажуть, що коли політики зараз говорять про «гарантії» та «запевнення», вони, по суті, мають на увазі обіцянки продовжувати надавати зброю та проводити навчання, а не про конкретні обіцянки стати на захист України.
Як інформував ZAXID.NET, екс-генсек НАТО Андерс Расмуссен вважає, що деякі країни Альянсу можуть захотіти розмістити війська в Україні. Це може статись, якщо країни-члени, включно зі США, не нададуть відчутних гарантій безпеки Києву на саміті у Вільнюсі.