Одна з останніх статтей впливової американської газети The Washington Times, що була присвячена подіям в Україні та діяльності українського президента, вразила своєю відвертістю: «Дії Петра Порошенка можуть дати результат, якого Захід боїться найбільше. Як заявила помічник держсекретаря США у справах Європи і Євразії Вікторія Нуланд у своїй доповіді в Сенаті, існує реальний ризик того, що Україна почне скочуватися назад до корупції, беззаконня і знову стане залежною державою». І далі – як пістолетний постріл: «Україна перетворюється на паровий котел розміром з Техас і населенням 45 мільйонів осіб у самому центрі Європи».
Хоч як різко пролунав цей висновок, для багатьох українців він не є сенсацією. Однак на берегах Дніпра, та й у країнах Заходу теж, якщо судити з їхніх дій, поки що мало хто усвідомлює, що Україна майже один до одного повторює шлях, який свого часу пройшла сусідня Російська Федерація. І Сполучені Штати зі своїми партнерами по G7 мають до цього безпосередній стосунок.
Візьмемо хоча б Конституцію України. Останнім часом її «ґвалтують» майже так само, як в Росії 90-х років минулого століття. Російська Конституція 1993 року, якщо хто забув, була написана «під» Бориса Єльцина. У ту пору Борис Миколайович мав славу затятого демократа, пресу не ображав, політичних опонентів у тюрмах не гноїв. Велика частина російського істеблішменту за мовчазної згоди нерозвиненого суспільства вважала за можливе дати «доброму» главі держави суттєво розширені владні повноваження – нібито цього вимагала справа проведення реформ. Щоправда, знаходилися тоді окремі фахівці з конституційного права і просто розсудливі політики, які попереджали: робити так категорично не можна! Може статися велика біда, наголошували вони, якщо замість демократа до влади прийде людина іншого кшталту. Мовляв, надто велика влада в разі потрапляння в руки несумлінного людини – вірний шлях до авторитаризму, а то й до диктатури. Але голоси таких фахівців і політиків не були почуті.
Що зробив з Росією «наступник» Єльцина – нині знає весь світ. Існує думка, що вся біда в тому, що Путін є вихідцем з політичної охранки, де вчили брехати і вбивати. У цьому є велика частка правди. Проте головна причина «успішності» Путіна у справі перетворення Росії на подобу Мордора полягає в тому, що, спираючись на незбалансований Основний Закон, він мав легальну можливість узурпувати всю повноту влади в країні. Звідси – те нахабство в розграбуванні країни, яке навіть не намагаються приховувати члени зграї Путіна. Звідси – грубе порушення путіністами прав і свобод російських громадян. Збройна агресія проти Грузії та України, військові авантюри в Сирії, залякування ядерним арсеналом країн-членів НАТО іде корінням туди ж, у втоптану в бруд і перетворену на жалюгідний папірець Конституцію РФ.
Чому в Росії прийняли її в такому вигляді? Багато хто вважає, що це пов'язано перш за все з тим, що на початку 1990-х Єльцин був у Російській Федерації незаперечним авторитетом, таким собі політичним тараном, протистояти «заскокам» котрого тодішня молода політична еліта виявилася нездатною. Не без того. Але ж були країни Заходу з їх повагою до демократії та свободи. Там не могли не розуміти, що відсутність «стримувань і противаг» у структурі державної влади загрожує вкрай небезпечними наслідками. Це стосується практично будь-якої країни.
У ті роки РФ представляла собою економічно немічне державне формування, яке не могло дати собі раду без підтримки ззовні. Захід міг і в ім'я миру в усьому світі був зобов'язаний погодити надання фінансової допомоги та валютних позик Росії з проведенням там реформ такої глибини і такої якості, щоб у разі помилки народу під час вибору «капітана» державний «корабель» не розгортався на 180 градусів, а продовжував прямувати заданим курсом.
Але Захід продовжував надавати допомогу Росії і практично нічого не вимагав натомість... Ні, звісно, порад було багато, слова про потребу перетворень звучали з усіх боків. Але це були лише слова, а ніяк не жорсткі умови і вимоги. Вважається, що Захід тоді проявив доброту і гуманність. Дехто із західних лідерів тих часів пізніше навіть зараховував собі в заслугу те, що допоміг найбільшому уламку колишнього СРСР утриматися на плаву й «піднятися з колін». Ось тільки нині дорого коштує світові та «доброта». Росія, яка піднялася з колін, не пройшовши через горнило радикальних реформ і волею випадку набувши бандитську владу, перетворилася на джерело великих бід і тривог для росіян та для мешканців ряду інших країн.
І ось історія повторюється, але вже – щодо України. Як відомо, після правління Януковича і драматичних подій на Майдані й Донбасі країна опинилася на краю економічної прірви. Світ не кинув її в біді. Не розбещував, але й не залишив на самоті з розваленою економікою. Об'єктивність вимагає визнати, що останні два з половиною роки країна виживала лише завдяки міжнародній допомозі. У 2014 році від різних фінансових донорів Україна отримала $9 мільярдів. Таку цифру наводив екс-прем'єр Арсеній Яценюк, виступаючи 2 грудня минулого року у Верховній Раді під час затвердження нового складу Кабміну. У 2015 році зовнішні вливання тривали. Зокрема, за даними ЗМІ, Україні була надана технічна допомога на суму $3,3 млрд і понад $11 млрд за програмою МВФ і пов'язаного з нею двостороннього фінансування від країн-партнерів та міжнародних організацій. У поточному році прем'єр-міністр Володимир Гройсман розраховує на $ 12 млрд міжнародної фінансової допомоги. Про це він заявляв в інтерв'ю агентству Bloomberg.
Хоча не можна назвати всю цю допомогу повністю адекватною як для країни-захисниці Європи, роль котрої Україні довелося взяти на себе у зв'язку з військовою агресією Кремля, проте грошей ззовні вона отримала не так уже й мало. Однак за минулі два з половиною роки, після Революції Гідності, країна майже не просунулася вперед у плані реформ, на які розраховували український народ і Захід. «Існує реальний ризик того, що Україна почне скочуватися назад ...», – це застереження помічника держсекретаря США Вікторії Нуланд декому в Україні варто зарубати на носі.
Щоправда, своєчасним це застереження назвати важко. Довгий час західні друзі байдуже спостерігали, як погрузлі в кумівстві президент Порошенко і його «любі друзі» набивають свої кишені, відновлюють і зміцнюють кланово-олігархічну систему.
Захід також «пробачив» українській верхівці те, що парламентсько-президентська республіка, якою за Конституцією є Україна, за фактом стала президентсько-парламентською – настільки сильним виявився перекіс у сторону президентської гілки влади. Виник він, до речі, внаслідок приблизно таких же дій, якими в перші роки свого правління Путін вибудовував «вертикаль влади».
Оскільки мені довелося на власні очі спостерігати, як зароджувався Мордор, можу сміливо сказати, що панові Порошенку притаманна ще менша скромність і повага до свого народу, ніж господареві Кремля початку «нульових». За концентрацією влади у своїх руках, як зазначало багато українських політиків і активістів, чинний президент України перевершив навіть кримінальника Януковича.
«Назвавши себе палким прихильником парламентської республіки і заявивши, що він буде першим президентом, котрий, на відміну від попередників, добровільно віддасть повноваження, Порошенко зробив усе навпаки. Порошенкові вдалося за два роки через створення неформальних інститутів сконцентрувати такий контроль над країною, якого не мав Янукович», – заявив на початку літа екс-глава секретаріату президента Віктора Ющенка Олег Рибачук.
Судячи з висловлювань окремих іноземних дипломатів і політиків, про такі тенденції у владному середовищі України давно стало відомо завсідникам високих кабінетів у західних країнах. На жаль, з якихось «дипломатичних» причин лідери країн G7 якщо і згадували Україну у своїх публічних промовах, то обмежувалися стандартними заявами про продовження допомоги їй перед обличчям агресора, про солідарність з українським народом і потребу боротися з корупцією. З плином часу останнє стало звучати як заїжджена платівка. У команді українського президента-олігарха таку «критику», як показувала практика, явно пропускали повз вуха.
Весь цей час Україна тупцювала на місці, якщо не брати до уваги перейменування міліції в поліцію і тому подібне лакування. «На жаль, більш ніж через два роки після обрання Порошенка реальних реформ все ще не видно», – зазначив у згаданій статті для The Washington Times старший військовий представник США в ООН Джеймс А. Лайонс. Експерт висловив побоювання, що корупція може повернути Україну на орбіту російського впливу.
Така ситуація склалася через невимогливість лідерів західних країн щодо українських «реформаторів». Фактично, Захід зараз робить ту саму помилку, якої в 1990-х роках допустився щодо Росії: гроші дає, а проведення реформ не контролює. Звісно, з урахуванням війни не може бути й мови про припинення міжнародної фінансової допомоги Україні. Але, якщо керівники дружньо налаштованих до нас держав щиро бажають українцям добра і миру, їм варто жорсткіше домовлятися про умови надання зовнішньої підтримки.
Щиро кажучи, прочитавши процитоване вам висловлювання помічника Держсекретаря США, я спочатку загорівся душею – м'яким його начебто назвати не можна. А перечитавши ще раз, зажурився. Адже Україна не коли-небудь почне скочуватися до корупції, як заявляє Нуланд, а вже давно погрузла в ній; владна верхівка країни лише імітує боротьбу з цим злом. Україна не коли-небудь почне скочуватися до беззаконня, а вже стрімко скочується до нього. Тобто негативні процеси, про які представниця Держдепу говорить лише як про гіпотетичні, насправді вже щосили тривають й істотно відкинули країну назад. А це, як то кажуть, дві великі різниці.
У чому можна погодитися з американської чиновником, то це з тим, що такий розвиток подій з великою часткою ймовірності може призвести до перетворення суверенітету України на фікцію. Будемо сподіватися, західні друзі країни усвідомлюють всю глибину своєї відповідальності й перестануть надмірно сподіватися на порядність нинішнього глави України. Адже він, як ідеться у публікації вашингтонського видання, «виступає скоріше частиною проблеми, ніж частиною рішення». Ці б слова – та президентові Обамі, канцлеру Меркель і їх партнерам по G7 у вуха.