Поряд з реформою як середньої так і вищої освіти, чиновники вигадують все нові рішення щодо оптимізації навчальних закладів, закриття сільських шкіл й обмеження фінансування дитячих будинків та інтернатів.
Впродовж останнього часу в нашій країні щороку закривають кілька десятків шкіл – наприклад минулоріч загальноосвітніх навчальних закладів поменшало на 162. З одного боку, розуміємо, що у переважній більшості сільських шкіл некомплект, мало учнів, фахівців та необхідного обладнання, але з іншого – держава повинна гарантувати дітям безперешкодний доступ до якісної освіти. На Львівщині школи закривають, але опорних навчальних закладів так і не відривають – в цьому напрямку нашу область обігнали центральні та східні регіони.
Інше питання, на яке чиновники поклали око – це укрупнення професійно-технічної освіти. Напередодні мешканці Львівщини були свідками того, як Львівська облрада організовувала показові рейди навчальними закладами з метою знайти причину для оптимізації. Все ж і педагогічні колективи, і батьки гідно дають відсіч і впевнений, що вони обстоять свою правду! Але розслаблятися не можна, бо чиновники ласі на чуже, а тому й не дрімають – таким чином ми можемо спостерігати як втілюється ініціатива «жити по-новому».
Наголошу, що у професійно-технічних навчальних закладах здобувають освіту переважно діти з малозахищених, неповних сімей або тих родин, які не можуть забезпечити платну вищу освіту для своїх дітей.
Окрім того, професійні училища – це соціальний захист для дітей, які лише починають доросле життя і потребують наставників для того, аби пройти життєвий шлях гідно. Недарма соціальні служби скеровують дітей після виходу з дитячих будинків на навчання в училища, адже там забезпечують і місцем проживання, і харчуванням, і стипендією, а у майбутньому і робочим місцем.
Зрештою, професійна освіта дає шанс молодій людині соціалізуватися, а не стати на шлях криміналу і тим самим забезпечити собі місце, до прикладу, у виправній колонії для дітей… Нині ж, в умовах оптимізації ПТНЗ, буде важко стримати ріст дитячої злочинності, бо банально діти не матимуть чим зайнятися, а отже, і знаходитимуть джерело прибутку не в роботі, а в крадіжках.
…Напередодні побував у в одному з дитячих будинків Самбірського району. Його керівництво нарікає на те, що фінансування таких об’єктів центральна влада переклала на місцеві бюджети, а в підсумку – не кожен дитячий будинок чи інтернат за умов такої гри може втриматися «на плаву».
На сьогодні мережа інтернатів в Україні нараховує 663 установи, в яких виховується понад 100 тисяч дітей – і, на жаль, влада здебільшого відпускає у вільне плавання, а дитячі будинки функціонують за рахунок спонсорів або ж міжнародних інвесторів. Лише тоді, коли в інтернатах не залишиться жодної дитини, тоді зможемо говорити про закриття чи оптимізацію таких закладів. Я не за інтернат як інститут виховання, адже насамперед держава повинна дбати про створення дитячих будинків сімейного типу, популяризувати всиновлення.
Ми повинні не економити на вихованні дітей, згадувати про них не лише в Міжнародний день захисту дітей, а докладати максимум зусиль для формування гідного громадянина України з раннього віку. Адже, саме молодь у майбутньому і будуватиме якісну країну, в якій не буде соромно жити, і з якої не буде бажання виїжджати