У вівторок, 8 травня, Львів відвідав український економіст Роман Шеремета. Уже 15 років науковець живе і працює в США. Він займає посади професора університету Case Western Reserve і наукового співробітника Економічного наукового інституту США, де працював асистентом лауреата Нобелівської премії з економіки Вернона Сміта.
У 2015 році Роман Шеремета увійшов до рейтингу Top Economic Thinkers від Forbes, а 2018 року очолив рейтинг IDEAS серед найкращих молодих економістів світу. ZAXID.NET запитав відомого науковця про рецепти подолання проблем в українській економіці та освіті.
Економіка – це наука про людську діяльність. Ви ж заявляли, що поведінку людини можна передбачити за допомогою моделювання і навіть математичних рівнянь. Невже кожен наш крок визначений наперед?
Свого часу відомі фізики висували подібні теорії. Мовляв, усі процеси наперед визначені, детерміновані. Однак після появи квантової механіки стало зрозуміло, що на рівні елементарних частинок матерії відбувається багато непередбачуваних явищ.
Еспериментальні економісти, до яких я належу, вважають, що існують фундаментальні закони людської поведінки. Однак диференційні рівняння можуть передбачити хіба що загальні процеси. Вони не враховують непередбачуваних обставин.
Наприклад, під час аукціону може з’явитися учасник, готовий платити за лот вдвічі більше за конкурентів. Таке відхилення від теорії можна пояснити найрізноманітнішими факторами. Чоловіки і жінки в тих самих ситуаціях поводяться трохи інакше. Гендер може відігравати роль у прийнятті економічних рішень так само, як вік чи соціальне походження.
Тому економісти не можуть усього спрогнозувати. Якби це можна було зробити, то в мене не було б роботи. Моя роль – створити модель і пояснити відхилення, коли вона запрацює.
У Львові Роман Шеремета виступив із лекцією про розвиток українського бізнесу
(фото ZAXID.NET)
А для чого створювати такі складні моделі і теорії? Яку практичну користь може дати експериментальна економіка?
Наведу таку аналогію. Можна зробити креслення нової моделі літака і витратити мільйони на серійне виробництво. Після перших польотів доведеться знову витрачати величезні кошти, щоб виправити огріхи і помилки при проектуванні.
Тому краще зробити макет, створити максимально наближені до реальних аеродинамічні умови в повітряному тунелі, щоб провести дослідження перед запуском літака. Далі потрібно провести нові тестування, а тоді вже будувати дорогий лайнер. Так само ми працюємо з економічною теорією. Тестуємо її перед повноцінним масштабним застосуванням. Так ми захистимо себе від неефективних рішень, які обходяться занадто дорого.
Нам відомі спроби створити планову й керовану економіку. Всі вони з тріском провалилися. Уряд завжди має спокусу пересувати людей, немов фішки на ігровому полі – «розмістити людські ресурси» в тому чи іншому місці на мапі. Чи не стане поведінкова або ж експериментальна економіка м’якою спробою повернення до керування людьми як економічним ресурсом?
Цікаве зауваження. Минулого року за досягнення в поведінковій економіці Нобелівську премію отримав Річард Талер. Він поєднав економіку з елементами психології. Так от саме це питання він піднімає у своїй книзі «Поштовх. Як допомогти людям зробити правильний вибір». Нещодавно її переклали українською. Раджу прочитати.
Талер запитує: «Якщо ми віримо у вільний вибір людини, то що повинні робити економісти?». Талер вважає, що потрібно створювати моделі, які б спонукали людей рухатися в певному напрямку.
Як приклад наведу проблему донорства в США. Водійські права кожного учасника програми донорства марковані символом у вигляді серця. Він означає, що після смерті тіло людини можуть використати для порятунку інших. Так формується донорський банк. Однак не всі люди хочуть долучатися до програми донорства.
На пряме запитання – «Чи хочете ви стати донором?» – близько 60% відповідають негативно. Щоб змінити ситуацію можна застосувати один психологічний прийом. Людину повідомляють, що вона автоматично стала учасником програми донорства, а на її водійських правах буде відповідна позначка. Водночас за особою зберігається право відмовитися від цієї опції.
Вибір ніби той самий, однак людина опиняється у якісно іншій ситуації. Її спонукають до того, щоб вона стала донором. Результати свідчать, що це працює. Близько 60% погоджуються стати донорами. Питання в тому, чи етично спроваджувати такі патерналістські практики.
Річард Талер вважає, що суспільне благо дає право на такі моральні поштовхи і стимули, адже ми все одно залишаємо людині вибір як їй вчинити. А в радянській соціалістичній системі людина вибору не мала.
Роман Шеремета з лауреатом Нобелівської премії з економіки Вернером Смітом
(фото - Facebook Романа Шеремети)
У Львові останнім часом зростає інтерес до концепцій «креативної економіки» Річарда Флориди і Чарльза Лендрі. Останній нещодавно приїжджав до нас із лекцією. Чи працює «креативність» як стратегія економічного розвитку депресивних і відсталих регіонів?
Інновації завжди були важливим фактором економічного розвитку. Вони забезпечують прогрес. Нестандартний підхід теж приносить результат. Нещодавно я відвідав Вільямсбурґ в штаті Вірджинія. Це місто-музей, де відтворено атмосферу XVIII сторіччя – часів, коли США боролися за свою незалежність.
Вулиці відбудовані або ж відреставровані в дусі тієї епохи. Мешканці носять відповідні костюми і грають ролі персонажів з минулого. І саме тому до Вільямсбурга їдуть туристи. Інакше там би нічого не було, бо місто знаходиться в глухій провінції. Чому не можна створити щось подібне в Україні, використавши рідну тематику? Місцевий колорит і креативність потрібно використовувати собі на користь.
Ви вірите в Бога і не раз публічно згадували про свої релігійні переконання. А чи погоджуєтесь ви з тим, що релігія впливає на економічні рішення і на рівень заможності людей?
Безумовно, причинно-наслідковий зв'язок існує. Протестантські країни невипадково залишаються багатшими за ті, де поширений католицизм і особливо православ’я. Порівняно з католицькими суспільствами різниця на користь протестантів становить 13,5 тис. доларів ВВП на душу населення за рік.
Перевага виникла через зміну ставлення до праці, до освіти, до розвитку окремих громад в процесі поширення Реформації. Сполучені Штати Америки – це апогей розвитку цієї системи цінностей. Саме тому мені так подобається там працювати. Чи можна прищепити ці риси українцям? Протестантами ми всі не станемо, але вчитися в них варто. Особливо зараз, коли в нас так багато говорять про цінності.
Роман Шеремета часто виступає перед українськими студентами
(фото - Facebook Романа Шеремети)
Ви якраз один з тих, хто виступає з мотиваційними промовами в Україні. Чим відрізняються ваші виступи перед студентами і, скажімо, чиновниками?
Студентам розповідаю про сучасні тенденції в економічній науці, ділюся своїм досвідом. Розмови з чиновниками стосуються конкретних завдань, які потрібно втілити найближчим часом. Йдеться про експертну оцінку реформ. Зараз я працюю з міністеркою освіти Лілією Гриневич над аспектами реформ вищої освіти: ранжування університетів, вимоги до дисертацій, створення наукометричної бази українських видань тощо.
Зараз важливо підняти рейтинги і якість українських університетів. Я розповідаю ректорам і викладачам про систему вищої освіти на Заході, пояснюю як друкуватися в провідних міжнародних наукових виданнях.
Я також виступаю перед підприємцями. Сьогодні якраз матиму зустріч у Львові на тему «Як допомогти українському бізнесу». Сам я бізнесом не займаюся, однак усі зірки баскетболу чи футболу мають своїх тренерів. Тренери самі не грають, але дають цінні поради. От і я викладаю в бізнес-школі.
Ви послідовно виступаєте проти протекціонізму в економіці і підтримуєте скасування мита на імпорт автомобілів. В Україну масово ввозять вживані автомобілі з Польщі чи Литви. На вашу думку, що варто робити із сотнями тисяч машин на «євробляхах» і чи варто захищати національного виробника?
Ввезені автомобілі потрібно легалізувати. Для чого ми боремося з ними, якщо в нас багато своїх старих машин? Я більше довіряю якості старого «Фольксваґена», ніж «Жигулям». Ціни на якісні машини у нас дуже завищені. Наприклад, Lexus RX 350 в США коштує 35-40 тис. доларів, а в Україні – 60-70 тис. доларів. Тому я розумію мотивацію людей, які купують машини за кордоном.
Потрібно зняти бар’єри, щоб українці могли купити нові автомобілі. Захист національного виробника – це красивий популістичний прийом, але його наслідки дуже шкідливі. Свого часу і США цим займалися – там політика протекціонізму призвела до Великої депресії.
Ще одне економічне явище нещодавно спричинило справжній скандал в Україні. Напередодні фіналу футбольної Ліги чемпіонів у Києві деякі власники готелів і квартир підвищили ціну за оренду у сотні разів. Цих людей звинуватили в жадібності, розпочався навіть волонтерський рух за безкоштовні помешкання для туристів на час матчу. А як економіст пояснив би таку поведінку?
Така поведінка свідчить лише про те, що економічна теорія працює. Коли попит збільшується, ціна росте догори. Отже можемо зробити економічний висновок, що готелів і житла бракує. Якби кожен в Києві здав свою квартиру, то ціна була б зовсім іншою.
Наразі пропозиція не задовольняє попит, отже принципи економіки працюють і в Україні. Не потрібно засуджувати тих, хто піднімає ціни на квартири. Якщо ви заздрите цим людям і їхнім прибуткам, то здайте свою квартиру в оренду за трохи менші гроші.